До студій над Ст. Руданським

Іван Франко

Ст. Руданський належить, без сумніву, до найбільше талановитих українських поетів серед тих, що появилися по смерті Шевченка. Щоправда, головне діло його життя, переспів «» Гомера, при всій натуральності вислову і поодиноких мітких зворотів треба вважати невдалим; переспів Руданського має одну кардинальну хибу: він не дає вірного виображення о оригіналі.

Ми не можемо зрозуміти резону, для якого поет, котрий в інших разах мав таке вірне чуття форми, для переспіву «Іліади» вибрав розмір зовсім не відповідний, розмір ліричної пісні (шемат 2 (3+3) або 2 (2+2+2), вроді, напр., «Ой умру я, мати, через єдиную, Через єдиную дочку вдовиную»). Признаюсь особисто, що при всім інтересі для перекладів з чужих мов на нашу я не міг ніколи одним духом прочитати цілу рапсодію «Іліади» в переспіві Руданського, хоч з великою любостю прочитав одним духом цілу половину «Одіссеї» в переспіві Петра Байди.

Так само не можна назвати вдатними його історичних поем «», «», «», «», «» і др., котрі останніми роками видруковані були в «Ватрі» і «Календарях «Просвіти». Вони інтересні як документи історично-літературні, що показують нам, чим в ту пору (1860 – 61 р.) займався в Петербурзі молодий студент медицини. Думка написати поетичну хроніку Гетьманщини – думка смілива, хоч і пахне трохи середніми віками, часами різних «Chroniques rimées, Reimschroniken» і т. і. Але виконання її у Руданського вийшло зовсім школярське, майже без ніякої поетичної стійності.

Вся літературна слава Руданського поки що основується на його піснях ліричних, а головне на т. зв. співомовках. Говорю «поки що», бо, може, сподіване повне видання його творів принесе нам новий матеріал до оцінки творчості поета, а головне – його поему «», котру колись хвалив дуже д. Ніщинський в розмові з нами і котра тепер мала віднайтися. Пісень ліричних Руданського не багато, та всі вони мають високу стійність артистичну, виявляючи хоч не дуже глибоке, та щире чуття, чесну та правдиву душу поета.

Д[обродій] Петров в своїх «Очерках истории украинской литературы» зробив Руданського учеником Кольцова. Є в тім трохи правди, та не багато. Форма пісень Руданського де в чому нагадує форму Кольцова, але зміст, духовна фізіономія у обох поетів такі відмінні, як відмінна вдача українця-подолянина від воронезького москаля. Ся тема варта б була спеціального розбору.

Найоригінальнішим і заразом найбільше народним явився Руданський в своїх «», в тих коротких епічних анекдотах, котрих сюжет звичайно взятий з уст народу і прибраний в легеньку, сказати б можна, куцу форму народної коломийки. Тут автор наш виявив усі добрі і слабі прикмети свого таланту: незвичайне майстерство форми і народної мови, живість і простоту вислову, делікатний гумор, котрий, мов погідний добродушний усміх, розлитий над усіма тими творами, але заразом недостачу ширшого філософічного погляду на життя людське і народне і невелику творчу спосібність при живій фантазії, зверненій радше на мініатюрування дрібних фактів, ніж на оживлення і обхоплення широких дійових чи життєвих горизонтів.

Я сказав уже, що теми «Співомовок» Руданський брав з уст народних. Се чує кожний, читаючи ті твори, але доказати се поки що не можемо, поки не будуть зібрані з уст народу оповідання, що послужили йому за взірець. Се конечно потрібне, між іншим, і для оцінки того, наскільки власної творчості проявив Руданський в оброблюванні сирого матеріалу усного. В сій замітці я хочу зробити початок в тім напрямі, подаючи до прилюдної відомості і зводячи докупи деякі матеріали, що у мене є під рукою.

Шукаючи народних джерел «Співомовок» Руданського, увага наша в першому ряді звертається на ті твори нашої усної словесності, котрі сам поет записав з уст народу. Твори ті є опубліковані в збірці українських казок і оповідань п. Драгоманова. Думаю, що в повнім виданні творів Руданського не повинно бракувати тих народних оповідань, записаних поетом; адже ж, напр., впорядник творів Любена Каравелова помістив у першім томі пісні народні, записані тим болгарським поетом і великим патріотом.

Для ужитку впорядника творів Руданського подаю тут опис матеріалу етнографічного, записаного з уст народу.

В збірці М. Драгоманова «Малорусские народные предания и рассказы» маємо ось які оповідання, записані Ст. Руданським, майже всі високої етнографічної і язикової вартості.

1. Сотворение и благословение мира (Богом и Сатанаилом), стор. 89 – 91.

2. Сотворение Адама, черта, женщины. Грехопадение, стор. 91 – 92.

3. Адам-земледелец (тут же сотворение коня), стор. 92 – 93.

4. Смерть Адама и преблаженное дерево, стор. 93 – 94.

5. Потоп (и птах-носорожец), стор. 95 – 96.

6. Царь Давид (суд с Богом и Псалтырь), стор. 96 – 98.

7. Иосиф, Самсон и Соломон – Давыдовы дети, стор. 98.

8. Премудрый Соломон, стор. 99 – 103.

9. И. Христос в яслях (кони и волы), стор. 109.

10. Святые пятницы, стор. 144 – 145.

11. Красные яйца (крашанки), стор. 145 – 146.

12. Люди прежние и будущие (велетни и пигмеи), стор. 383.

13. Происхождение Ирота, стор. 385.

14. Птица каня, стор. 386.

15. Происхождение камбалы, стор. 386.

16. Скойки (речные моллюски), стор. 386 – 387.

17. Лес, стор. 387.

18. Заговор от бешихи, стор. 389.

19. Забота бога о детях (смерть), стор. 401.

Як бачимо, майже весь матеріал, достачений Руданським впорядникові «Малор[усских] нар[одных] преданий», – казочно-апокрифічного змісту. Оповідань, котрі можна би вважити прототипами його співомовок, нема тут ані одного.

Чи є які оповідання, записані Руданським, у збірці Чубинського («Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край і т. д. Юго-Западный отдел. I, II.»), сього не знаємо, бо в тій збірці, виданій не систематично і досить недбало, при більшій половині матеріалу не приписано, хто його записав, а при значній часті не подано ані хто, ані де записав дане оповідання. В усякім разі вище вичислених 19 п’єс, записаних нашим поетом, творять гарну збірку, котру варто включити в повне видання його творів.

Примітки

Вперше надруковано в журн. «Зоря», 1892, № 1, c. 13.

Подається за першодруком.

…я не міг ніколи одним духом прочитати цілу рапсодію «Іліади» в переспіві Руданського… – Пізніше, готуючи до друку «Іліаду» в перекладі Руданського, Франко кардинально змінив свій погляд на цей переклад, про що написав і в передмові до шостого тому творів Руданського:

«Щодо літературної вартості цього перекладу, то я вважаю його дуже цінним придбанням нашої літератури. Признаюсь, що, читаючи в «Правді» його шматочки, я не міг набрати до нього смаку: робота покійного Руданського видалась мені профанацією Гомера. Але тепер, перейшовши цілість, повну видержаність його стилю, який, щоправда, не може вважатися вірним зразком Гомерового стилю, але прегарно передає власне те з Гомера, що може відчути і смакувати широка верства української публіки, що не проходила латино-грецької школи. Се не популяризований, але справді націоналізований наш український Гомер, і то націоналізований так щасливо, що я не знаю нації, яка могла б похвалитися подібною працею». (Твори Степана Руданського, т. VI. Львів, 1912, с. XVI – XVII).

Петро Байда – псевдонім Ніщинського Петра Івановича (1832 – 1896) – українського композитора, перекладача і публіциста. Франко веде мову про переклад «Одіссеї», здійснений Ніщинським і виданий у Львові 1889 р.

«Ватра» – літературно-науковий збірник, виданий 1887 р.. у Стрию Василем Лукичем. Присвячений пам’яті Т. Г. Шевченка і 25-літтю літературної діяльності Ю. Федьковича.

«Календарі «Просвіти» – ілюстровані щорічні видання товариства «Просвіта».

«Reimschroniken» («Реймські хроніки») – хроніки, пов’язані з історією давнього французького міста Реймс, що колись було головним містом ремів, в якому 496 р. французький король Хлодвіг прийняв християнство. З 1176 р. тут коронувалися французькі королі.

…його поему «Цар Соловей»…, котра тепер мала віднайтися. – Автограф поеми зберігається у відділі рукописів (ф. 63, № 10). Поема вперше надрукована у виданні: Твори Степана Руданського, т. V. Впорядкував А. Кримський. У Львові. 1899.

Петров Микола Іванович (1840 – 1921) – український літературознавець, академік АН УРСР, представник порівняльно-історичного методу в літературознавстві.

…в збірці українських казок і оповідань п. Драгоманова. – «Малорусские народные предания и рассказы» М. Драгоманова вийшли в Києві 1876 року.

Каравелов Любен (1837 – 1879) – болгарський письменник, публіцист. Перекладав на болгарську мову твори Т. Шевченка і Марка Вовчка.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1980 р., т. 28, с. 219 – 221.