Початкова сторінка

Іван Франко

Енциклопедія життя і творчості

?

Відхід Ромула [717 р. до р. Х.]

Тіт Лівій

Переклад Івана Франка

Ставши основником міста, що з часом

Опанувало весь світ,

Ромул недовго життям сим втішався,

Нагло зійшов з нього й не попрощався,

Жив п’ятдесят і п’ять літ.

Сонячна затьма була при зачатті,

Й при смерті теж була тьма,

А яка смерть була божеству вгодна,

Чи то природна або неприродна,

Певності в вістях нема.

Кажуть, якраз до народного збору

Мав він промову якусь,

Втім, пітьма вхопила люд весь за очі,

Пітьма темніш найтемнішої ночі,

Грім гуркнув і землетрус.

Довго тяглась чи коротко тривога,

Вісті про теє нема,

А як по пітьмі нараз світло стало,

По королю пусте місце зістало,

Мов його глинула тьма.

Дехто говорить, немов сенатори

Вбили його під ту тьму,

Тіло його на шматки розірвали,

Винесли в тогах і десь поховали,

Слід щоб згирився йому.

Вість абсурдніша від самого чуда,

Хоч як густий тьми покров,

Як розірвать без ножів живе тіло,

А як кого б се признать закортіло,

Де ж би поділася кров?

Другого дня після того припадку

Люд гомонів на торзі,

Аж ось іде селянин околичний,

Стрій на нім буденний, а не празничний,

І повіда наборзі:

«Сталась у вас новина якась вчора,

Вечір я з поля вертав,

Бачу, йде Ромул, король ваш, у зброї,

З міста, й хоч ім’я нікчемності мої

Він у мене не питав,

Мовить до мене: «Ти, Юлій, римлянам

Оповісти мою річ!

Що мав прожити на світі, прожив я;

Що вспів зібрати й зложити, лишив я, –

Кличе від вас мене ніч.

Геній, приставлен до мене в зачатті,

Кличе мене з сих сторін

В край невідомий, де зміни немає,

Де в вічній радості бог пробував,

Вам же тепер я Квірін».

Я селянин, зовусь Юлій Далекий

Тільки Лівій подає назву того селянина Julius Proculus. – Прим. І. Франка.

Прошу, порадьте мені,

Чи маю се сенаторам сказати?

Може, захочуть і люд весь зібрати».

Хтось відказав йому: «Ні».

Написано д[ня] 20 вересня 1915 р. на основі Лівія «Ab urbe condita» (кн. I, розд. 16) і Діонісія Галікарнаського «Праісторії римлян» (кн. II, розд. 56, кінець 63, про Юлія).


Примітки

Автограф № 431, с. 63.

Квірін – за давньоримськими віруваннями, легендарний засновник Рима Ромул після смерті став богом війни Квіріном. На честь Квіріна існувало свято Квіріналії.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 6, с. 455 – 456.