1.01.1895 р. До М. П. Драгоманова

Вельмишановний добродію!

Поперед усього позвольте мені і моїй жінці побажати Вам з сім’єю щасливих свят, доброго здоров’я з кінцем сього а лучшого з початком Нового року і, звісно, в додатку «всього доброго, чого собі в бога жадаєте!».

Даруйте ласкаво, що досі не писав Вам такий довгий час. Я завалений різною роботою та прибитий клопотами, а Вам не мав що так нового писати. Пишучи сьогодні, позволю собі поперед усього пригадати Вам, що брошурка Бакуніна визичена мною з Оссолінеум тільки на 2 – 3 тижні, а тепер уже минув місяць. Коли вона не потрібна Вам, то прошу о її присилку. Maleho і «Зорю» можете задержати, аж буде їхати панна Леся, і тоді передасте.

Отсе, власне, викінчую нову книжку «Житя і слова». Чи Ви не були б ласкаві про перший річник подати хоч невеличку рецензію де в болгарські і інші часописі? Щодо старого річника, то рахунок вийшов доволі сумний: дефіцит виносить 800 гульденів, з котрого мені прийдеться сплатити половину. Правда, на покриття сього дефіциту маємо 200 комплектів, та се, як знаєте, мертвий капітал. Я абсолютно не знаю, як сплатити той дефіцит, тим більше, що мій драматичний заробіток урвався задля дефіциту «Бесіди», а з «Kurjera» получаю стільки, що кожного місяць не вистарчає на життя Тепер треба вже дітей у школу посилати – значить, оп’ять видаток збільшиться. Не знак, зовсім, як воно буде далі!

Ну, та цур їм, тим грошовим клопотам. Поки що я косі дихаємо, а як не буде можна, ну, то перестанемо, та й годі В новій книжці «Ж[итя] і сл[ова]», крім продовження розпочатих торік статей (мого роману і статті Остапа, котрий тепер робить дальші глави (1848 рік) зовсім наново), ідуть ось які речі: переклади віршів (Гавлічка, Рилеєва «Сповідь Наливайка», початок моїх перекладів із слов’янської нар[одної] епіки і т. д.), листи Федьковича до Кобилянського і Дідицького з р. 1861, два акти моєї драми «Сон князя Святослава», із уст народу (між іншим, інтересна збірка бойківських повірок про хати і майстрів-теслів та про млини і мельників М. Зубрицького), далі половина Лесиного (прекрасний переклад!), початок цілої серії «Матеріалів і уваг до історії австро-руського відродження 1772 – 1848» і дві легенди «із старих рукописів» (про сотворення і бунт ангелів і про Сивілу-пророчицю та царя Давида).

Відділ критики вийшов доволі скупий. Увійшли тут два причинки (Охримовича і мій до розтоптаної в «Ділі» полеміки Верхратського і Партицького о те, відки взялася назва бойки) і моя стаття про VII том «Wisły», де я «накинувся мокрим рядном», – кажучи словами покійного Огоновського, – на антропологічну школу в фольклористиці, а спеціально на той метод, якого держаться співробітники «Wisły» Бігеляйзен та Бугель.

Оскільки можу сам судити, то думаю, що 1 н[оме]р нового року буде досить інтересний і багатий змістом. Жаль, що Вашого в нім нема нічогісінько!

Для другого н[оме]ра у мене поки що план ось який: збірка віршових перекладів, листи (старого Модеста Гриневецького та молодого Заревича), «Із уст народу» (між іншим, підуть дві легенди, прислані Вовком, і ряд оповідань про історичні особи, такі, як Собеський, Марія Тереза, Йосиф II, Кобилиця), кінець моєї драми, дальші глави роману, Остапа, «Хартій» (надіюсь і прошу о скору присилку! Я преліміную місце на 1 аркуш!), кінець Верна, дальший причинок до історії селянства, початок довшого ряду заміток і студій Охримовича над нашим звичаєвим правом, до котрого я долучу зібрані мною виписки і оповідання про зостанки снохачества в наших горах, дальші матеріали для історії нашого відродження і виписки зі старих рукописів (сим разом я покину церковні легенди, бо хочу в кількох н-рах вперти колекцію текстів світських полународних (дворацьких) пісень та віршів, списаних в XVIII і початку XIX в. (до р. 1833), що є в моїх руках. Для відділу критики маю вже реферат Щурата про книгу Крейценаха про стару європейську драму.

Позаяк стаття Верна скінчиться в 2 кн[ижці], то я бажав би порозумітися з Вами, що в тій матерії давати далі? У мене намічено для переводу ось які дві речі: преосвященного Порфирія (Успенського) стаття про богумілів, друкована колись в «Правосл[авном] обозр[ении]», а тепер передрукована в його книзі «Восток православный» (ч. 3, т. II). Стаття ся видалась мені дуже підходящою для «Ж. і сл.» раз тому, що коротка, а по-друге, тому, що передає власне доктрину богумілів дуже добре, наводячи дословно текст відповідних §§ Зігабена, а відтак критикуючи та доповнюючи їх іншими джерелами Я вважаю, що ся стаття була б у нас дуже пожиточна. В «Ж. і сл.» вона скінчилась би, певне, в 2 книжках.

Друга річ, котру я почав уже перекладати, се Клоустонова Introduction до його книги «Popular tales». Мені ся стаття подобалась ліпше, ніж аналогічна (ширша по закрою, а плиткіша по виконанню) стаття Коскена (вступ до його «Contes lorraines»). Надто мене заманює перекладати Клоустона, щоб підучитися ліпше англійської мови. Я тямлю, Ви колись рекомендували мені Клоустона, але іншу книжку. Чи Вам звісна його праця, названа мною (2 томи), і що Ви думаєте про його студію о казках і оповіданнях? Ви колись обіцювали мені прислати переклад статті Коскена з Вашими доповненнями. Звісно, якби прислали, я б напечатав його, а Клоустона б відложив на пізніше.

В усякім разі Коскен або Клоустон пішли б щонайшвидше в 3 кн., коли б для неї не було перекладено якоїсь статті по історії релігії. Коли б Ви признали потрібним напечатати статтю про богумілів, то я вважав би се пожаданим і для того також, що хотілось би мені з часом, хоч би ще в другім півроці сього року, подати в перекладі Вашу працю про дуалізм. На жаль, у мене нема її початку (VIII тому «Сборника» ані відтиска). Отим-то я прошу Вас, коли згоджуєтеся на мою думку – перекласти сю Вашу працю, щоб Ви зволили мені прислати відтиск першої її частини (чень колись я дістану й сей увесь, котрий для мене важний також задля Тиквешського рукопису і усного матеріалу!), а також, коли се можливо, Ваш рукопис.

Чи панна Леся не мала б охоти взяти на себе труд перекласти «Торквемаду» Віктора Гюго? Я дуже бажав би напечатати сю драму по-нашому, і думаю, що кращого переводчика не найду. А праця, здається, була б і люба, хоч, звісно, не легка.

З літературних новин не багато що маю Вам донести. Може, Вас зацікавить те, що Куліш перепросився якось з Київською громадою (а порвав зносини з [Павли]ком за перепечатання в «Народі» моєї рецензійки на його «Дзвін»!) і дав киянам свої переклади з чужомовних драм до друку. Діло сього друкування опинилося в моїх руках, та зараз початок виходить такий, що я й не рад. Куліш прислав через якогось Тимченка на руки Барвінського свій переклад Шіллерового «Вільгельма Телля». Сей переклад поручено мені відібрати від Барв[iнського] і напечатати осібною книжкою. Добре, я й відібрав.

Та ось, як на злість, виходить таке, що «Вільгельм Телль» є вже друкований в перекладі Кміцикевича. Ну, се ще не біда, бо той переклад слабий і можна думати, що Кулішів буде ліпший, хоч, може, й не всюди вірний оригіналові.

Але іронія в тім, що рівночасно з Кулішевим перекладом почне в «Зорі» сього року друкуватись переклад Чайченка того ж «Вільгельма Телля». Значить, по московській поговірці: «не было ни копейки, да вдруг алтын». Я написав у Київ (переписку зі мною веде Лисенко) про сю обставину. Вони зразу хотіли друкувати «Телля» в 1 200 екз[емплярах], та внаслідок моїх уваг зійшли на 600 екз. А я думав би, що й се лишне і що взагалі з друком «Телля» можна б підождати, бо я певнісінький, що переклад Куліша лежатиме в книгарнях ще комплектніше, чим переклад Шекспіра.

Коли вже друкувати Кулішеві переклади, то, звісно, далеко лучше брати далі Шекспіра (для другого тому він лагодить «Короля Ліра» і дві якісь менше важні драми). Та ба, якби-то не з Кулішем була справа! Я написав у Київ, що добре б було, якби Кулішів переклад «Телля» визначився хоч тим супроти Чайченка, щоб при ньому подана була замість кепської Кулішевої оди до Шіллера путяща студія про Шіллера і про «Телля», то, може б, люди задля студії купували й драму. Не знаю, що мені на се відпишуть.

Може, для Вас буде інтересне те, як стоїть справа з моєю доцентурою. Кумедно стоїть вона, треба сказати. Поперед усього цікаве те, що майже всі, хто про се говорить. – а говорять багато, більше, ніж треба, – говорять про моє кандидування не до доцентури, а до кафедри по Огоновськім. Се вийшло з того попросту, що ніякого іншого кандидата нема. Стоцький, котрий рад би був перейти до Львова, лишиться, мабуть, у Чернівцях не так з власної волі, як більше з волі уряду, котрому він у Чернівцях потрібний як агент «нового курсу», а у Львові з того погляду був би лишній.

З молодших кандидатів ані Колесса, ані Студинський не мають надії, щоб були одобрені факультетом, хоч Колесса подався на доцентуру в Чернівцях. Щодо мене ж професори видають опінію дуже корисну, а тільки кладуть одне застереження: що скаже намісництво? Про се, звісно, я нічого не знаю, а Окуневський передав мені два дні тому слова Станіслава Бадені, котрий, після трьох міхів компліментів для мого таланту і т. ін., категорично заявив, що на кафедру університетську вважає мене поки що з політичних причин неможливим. Ну, се я й без нього міг знати!

В університеті справа моєї габілітації стоїть так. Факультет передав мої праці до розгляду комісії, зложеній з проф. Каліни, Грушевського і Пілята. Комісія, переглянувши ті праці, більшістю двох голосів проти одного (Груш[евський]) признала себе некомпетентною до їх оцінювання і до переводження габілітації. Сила була втім, що оба проф[есори]-поляки замало знають і руської літератури, і руської мови. Вони ухвалили запросити для сього проф. Третяка з Кракова. Та ректор університету, проф. Войцеховський, спротивився такій ухвалі комісії і спонукав її реасумувати сю ухвалу, так що тепер стоїть на тім, що габілітацію мою будуть переводити таки свої сили. Коли се буде, – поки що не знаю.

Може бути, що в разі узискання доцентури мене постановлять зараз суплентом кафедри Огоновського. Се значило би дуже багато, бо одно те, що тоді мені признано б жалування, хоч наразі й невеличке (1000 – 1200 гульд.), та все ж таки, що я, маючи його, міг би покинути «Kurj[er] Lw[owski]», а по-друге, те, що, доповнивши габілітацію ще граматикою, я міг би з часом компетувати справді о кафедру по Огоновськім. Та оп’ять однако – се залежати буде від політичної власті, а тут łaska pańska na pstrym koniu jeździ, a я не мав ніколи таланту добиватися панської ласки.

На Ваші питання відповідаю ще, що Ваша замітка про Заленського і стаття «Старі потреби перед новим царем» були друковані в «Kurj[eri] Lw[owskim]». 2 екз. того н-ра, де є замітка про Заленського, через недогляд не вложені до пакета, а також випуск «Gr[ande] Encyclop[edie]» з Буддою шлю під бандероллю.

На сьому й кінчу сей лист. Ще хотів би Вас просити, коли у Вас є книжка Скабалановича про «Апокрісіс», – прислати її мені на який час. Тут, ані в Києві я ніяк не міг її досі найти. А конче потрібно!

Щиро поздоровляю Вас з цілою сім’єю і панну Лесю зокрема.

Ваш Ів. Франко.

Р. S. А може, маєте й другий том «Пігаса» Малишевського? То в такім разі пришліть і його. Скоро зажадаєте, зараз Вам відішлю.

І. Ф.

Примітки

Вперше надруковано: Матеріали для культурної й громадської історії Західної України, т. І. Листування І. Франка і М. Драгоманова. К., 1928 р., с. 484 – 488.

Подається за автографом (ІЛ, ф. 3, № 1466).

Драгоманов Михайло Петрович (1841 – 1895) – український публіцист, літературний критик, історик, фольклорист і громадський діяч.

І. Франко листувався з М, Драгомановим з 1877 до травня 1895 р. 173 листи зібрав і опублікував М. С. Возник у виданні: Матеріали для культурної й громадської історії Західної України. Видає Комісія Західної України Всеукраїнської Академії наук. Том перший. Листування І. Франка і М. Драгоманова. Зібрано з автографів Наукового товариства Імені Шевченка і Українського національного музею у Львові. У Києві, 1928, 508 с. Автографи листів зберігаються в архіві І. Франка у відділі рукописів (ф. 3, 166 листів І. Франка і 189 листів М. Драгоманова).

…брошурка Бакуніна – «Aufruf an die Slawen, von einem russischen Patrioten Michael Bakunin, Mitglied des Slawenkongressen in Prag. Koethen, Selbstverlag des Verfassers, 1848. Druck von Alexander Wiede in Leipzig». Про неї див. лист I. Франка до М. Драгоманова від 18 вересня 1894 р.

Бакунін Михайло Олександрович (1814 – 1876) – російський дрібнобуржуазний революціонер, теоретик анархізму, один з ідеологів революційного народництва.

Оссолінеум – Мається на увазі Інститут Оссолінських, заснований 1817 р. польським істориком і бібліографом магнатом Юзефом Максиміліаном Оссолінським (1748 – 1826).

…Maleho… можете задержати… – Йдеться про працю чеського письменника і вченого Якоба-Йозефа Малого «Naše znovuzrozeni» (1880 – 1884). Книга зберігається в особистій бібліотеці І. Франка (№ 5985).

«Зоря» – літературно-громадський двотижневий журнал. Виходив у Львові протягом 1880 – 1897 рр. як орган партії народовців.

…панна Леся – Леся Українка.

«Житє і слово» – літературно-науковий і громадсько-політичний журнал. Виходив у Львові в 1894 – 1897 рр. під редакцією І. Франка.

«Бесіда» («Руська бесіда») – культурно-просвітницьке товариство української інтелігенції в Галичині, засноване у Львові 1861 р. У 1862 р. при цьому товаристві було організовано музично-драматичний професійний театр.

«Kurjer» («Kurjer Lwowski») – польська щоденна ліберально-буржуазна газета, яка виходила у Львові з 1883 по 1926 р. Коли І. Франко був її співробітником (у 1887 – 1897 рр.) газета підтримувала польський і український демократичний рух у Галичині.

В новій книжці «Житя і слова» – першій книжці журналу «Житє і слово» за 1895 р.

…мого роману. – Незакінчена повість І. Франка «Основи суспільності» (1894 – 1895).

…продовження… статті Остапа – Йдеться про статтю українського літературознавця, громадського діяча О. Терлецького (1850 – 1902) «Літературні стремління галицьких русинів 1772 – 1872».

…переклади віршів (Гавлічка, Рилеєва «Сповідь Наливайка», початок моїх перекладів із слов’янської нар[одної] епіки і т. д. – І. Франко говорить тут про свої переклади поем «Тірольські елегії» і «Цар Лаврін» чеського письменника К. Гавлічка-Боровського (1821 – 1856) циклу народних пісень «Із слов’янської народної епіки» та про «Сповідь Наливайка» К. Рилеєва, перекладені П. Грабовським.

Федькович Юрій Адальбертович (1834 – 1888) – український письменник-демократ і громадський діяч. У поетичних і прозових творах відобразив тяжку долю гуцулів. І. Франко видавав твори Ю. Федьковича, присвятив йому цілий ряд статей і рецензій.

Кобилянський Антін (1837 – 1910) – український культурно-громадський діяч, лікар; обстоював розвиток української літератури народною мовою.

Дідицький Богдан Андрійович (1827 – 1909) – український письменник і журналіст, москвофіл, редактор львівської москвофільської газети «Слово» у 1861 – 1871 рр.

Зубрицький Михайло (1856 – 1919) – український етнограф.

…половина Лесиного перекладу статті Верна – Стаття французького вченого Моріса Верна «Євангеліє», у перекладі Лесі Українки, надрукована в журналі «Житє і слово» (1895, кн. 1, с. 121 – 136; кн. 2, с. 286 – 295).

Увійшли тут два причинки (Охримовича і мій…)… Статті В. Охримовича «Звідки взялася назва «бойки»? та «Уваги про походження назви «бойки» І. Франка надруковані в журналі «Житє і слово» (1895, кн. 1, с. 143 – 149).

Охримович Володимир Юліанович (1870 – 1931) – український етнограф, мовознавець. І. Франко згадує його статтю «Знадоби до пізнання народних звичаїв і поглядів правних», надруковану в журналі «Житє і слово» (1895, кн. 2, с. 296 – 302).

«Діло» – газета, виходила у Львові з 1880 до 1939 р.

Верхратський Іван Григорович (1846 – 1919) – український письменник, філолог і природознавець, належав до народовського табору.

Партицький Омелян Осипович (1840 – 1895) – український мовознавець і педагог.

…моя стаття про VII том «Wisły». – Стаття І. Франка «Дві школи в фольклористиці» надрукована в журналі «Житє і слово» (1895, кн. 1, с. 149 – 155).

«Wisła» – польський етнографічний журнал, виходив у Варшаві протягом 1887 – 1905, 1916 – 1917 рр.

Огоновський Омелян Михайлович (1833 – 1894) – український літературознавець, професор Львівського університету.

Гриневецький Модест (Михайло) (1758 – 1823) – професор і ректор Львівського університету. Його лист до М. Оссолінського 1813 р. надрукований в журналі «Житє і слово» (1895, кн. 2, с. 169 – 177),

Заревич Федір (1835 – 1879) – український письменник і журналіст народовського напряму, редактор журналу «Вечерниці». Листи Ф. Заревича до В. Шашкевича (1866 – 1868 рр.) опубліковані в журналі «Житє і слово» (1895, кн. 2, с. 177 – 181).

Вовк (Волков) Федір Кіндратович (1847 – 1918) – український етнограф, археолог і антрополог.

Собеський Ян (1629 – 1696) – король Речі Посполитої під іменем Яна III (1674 – 1696), полководець. Розгромив у 1683 р. турецьку армію під Віднем. Уклав 1686 р. «Вічний мир» з Росією.

Марія Терезія (1717 – 1780) – австрійська ерцгерцогиня з 1740 р., імператриця «Священної Римської імперії» з династії Габсбургів. За правління Марії Терези Австрія загарбала Галичину (1772) і Буковину (1774).

Йосиф II (1741 – 1790) – австрійський ерцгерцог з 1780 р., співправитель Марії Терезії (у 1765 – 1780 рр.), імператор «Священної Римської імперії.) (з 1765 р.), прибічник так знаного освіченого абсолютизму.

Кобилиця Лук’ян (1812 – 1851) – керівник антикріпосницького селянського руху на Буковині в 1843 – 1849 рр. У 1848 р. – депутат австрійського парламенту від селян Буковини. В 1850 р. арештований австрійською владою. Помер на каторзі.

«Хартії» – наукова праця М. Драгоманова «Старі хартії вільності (Історичні начерки)» друкувалася в журналі «Житє і слово» протягом 1894 р. (кн. І, с. 102 – 115; кн. 2, ć. 238 – 258; кн. 4, с. 107 – 125; кн. 5, с. 252 – 264; кн. 6, с. 251 – 273).

…виписки і оповідання про зостанки снохачества в наших горах. – Стаття «Сліди снохацтва в наших горах» надрукована в журналі «Житє і слово» (1895, кн. 4, с. 101 – 104).

…маю вже реферат Щурата про книгу Крейценаха про стару європейську драму. – Рецензія українського літературознавця, фольклориста, поета, академіка АН УРСР (з 1929 р.) Щурата Василя Григоровича (1871 – 1948) на книгу професора Краківського університету Вільгельма Крейценаха у журналі «Житє і слово» не друкувалася.

Порфирій (Успенський Костянтин Олександрович; 1804 – 1885) – російський історик і археолог, чигиринський єпископ, автор книг «Восток православный», «История Афона» та ін. Стаття його про богомілів у журналі «Житє і слово» надрукована не була.

Богомільство – антифеодальний рух у формі релігійної єресі, що виник у Болгарії у X ст.

«Православное обозрение» – церковний журнал, що виходив у Москві з 1860 по 1891 р.

…наводячи дословно текст відповідних §§ Зігабена… – праці візантійського богослова Євтимія Зігабена «Panoplia dogmatica», написаної між 1111 і 1115 рр., у якій, крім інших єресей, викладено і вчення богомілів.

…Клоустонова Introduction до його книги «Popular tales». – Йдеться про працю англійського етнографа Вільяма Александра Клоустона «Popular tales and fictions, their migrations and transformations, by W. A. Clouston, t. I – II» (London, 1887). А. Кримський переклав вступ до цієї великої праці і кілька розділів, видавши їх окремою книжкою: «Народні казки та вигадки, їх вандрівки та переміни. З англійської мови переложив А. Кримський. Коштом К. Фрейтага, Львів, 1896. 183 с». Окремі місця цієї книжки переклав І. Франко.

Переклад статті Коскена. – Йдеться про передмову до збірки французького фольклориста Емануїла Коскена «Les contes populaires de Lorraine», Paris, 1886). «Уваги до казки про двох братів» і текст «Казки про двох братів», перекладені І. Франком, увійшли до книжки В. А. Клоустона «Народні казки та вигадки…», с. 111 – 147.

…Вашу працю про дуалізм – «Забѣлѣжки връху славянскитѣ религиозно-етнически легенди. II. Дуалистическо миротворение. От М. Драгоманов» (Сборник за народни умотворения, наука и книжнина) (Софія, 1893, кн. X, с. 1 – 66).

Тиквешський рукопис – болгарський рукописний збірник XVII ст. Уривок з цього рукопису – оповідання про Павла Кесарійського – було надруковане у праці болгарського вченого Н. А. Начова «Тиквешки рукопис» (Сборник за народни умотворения…, кн. VIII – X, 1892 – 1894). Його передрукував М. Драгоманов у додатку до своєї праці «Слов’янські переробки Едіпової історії» (див.: Розвідки Михайла Драгоманова про українську народну словесність і письменство. Зладив М. Павлик, т. IV. Львів, 1907, с. 132 – 136).

Чи панна Леся не мала б охоти взяти на себе труд перекласти «Торквемаду» Віктора Гюго? – Цю драму В. Гюго Леся Українка не перекладала.

…Куліш…порвав зносини з Павликом за перепечатання в «Народі» моєї рецензійки на його «Дзвін». – Рецензія І. Франка на збірку поезій українського письменника, критика, історика та етнографа П. О. Куліша (1819 – 1897) «Дзвін» (1893) була надрукована в журналі «Житє і слово», 1894, кн. 5, с. 321 – 322, передрукована українським письменником, публіцистом і громадським діячем, соратником І. Франка М. Павликом (1853 – 1915) в журналі «Народ», 1894, № 16, с. 254 («Найновіші поезії П. Куліша»).

«Народ» – громадсько-політичний журнал. Виходив у Львові (1890 – 1892) за редакцією М. Павлика та І. Франка і в Коломиї (1893 – 1895) за редакцією М. Павлика.

Барвінський Олександр Григорович (1847 – 1926) – український громадський діяч та історик літератури.

«Вільгельм Телль» є вже друкований в перекладі Кміцикевича… – Драма Фрідріха Шіллера «Вільгельм Телль» в перекладі українською мовою Володимира Кміцикевича вийшла у Львові 1887 р. До цього видання І. Франко написав передмову.

Чайченко Василь – один із псевдонімів українського письменника, філолога, етнографа, перекладача Бориса Дмитровича Грінченка (1863 – 1910). Його переклад драми Ф. Шіллера «Вільгельм Телль» друкувався в журналі «Зоря» (1895, 1 – 4, 6 – 14).

Лисенко Андрій Віталійович (1851 – 1910) – український культурно-громадський діяч, лікар, член РСДРП з 1905 р., брат М. В. Лисенка.

Стоцький – Смаль-Стоцький Степан Осипович (1859 – 1938) – український культурно-освітній діяч на Буковині, філолог, професор Чернівецького університету.

Колесса Олександр Михайлович (1867 – 1945) – український мовознавець і літературознавець, професор Львівського університету і Карлового університету в Празі.

Студинський Кирило Йосипович (1868 – 1941) – український літературознавець, академік АН УРСР (з 1929 р.).

Окуневський Теофіл Іполитович (1858 – 1937) – український культурно-громадський діяч, посол до австрійського парламенту, адвокат.

Бадені Станіслав (1849 – 1913) – брат намісника Галичини Казимира Бадені, посол галицького сейму.

Каліна Антоні (1846 – 1906) – польський мовознавець і етнограф, професор Львівського університету.

Грушевський Михайло Сергійович (1866 – 1934) – український історик. З 1894 р. був професором Львівського університету і головою Наукового товариства імені Шевченка.

Пілят Роман (1846 – 1906) – польський філолог, професор польської мови і літератури Львівського університету.

Третяк Юзеф (1841 – 1923) – польський історик та літературознавець, фольклорист, професор Краківського університету.

…Ваша замітка про Заленського… – Йдеться про лист М. Драгоманова «Prof. Dragomanów i «nihilizm rosijski» («Kurjer Lwowski», 1894, № 280) з приводу книжки Заленського «Geneza i rozwój nihilizmu w Rosiji».

«Старі потреби перед новим царем» – стаття М. Драгоманова, надрукована в журналі «Народ» (1894, № 20, с. 303 – 304).

…«Gr[ande] Encyclop[edie] з Буддою… – Йдеться про перший том французької енциклопедії Ларуса «Grand Dictionnaire universal du XIX siècle» (1864 – 1876, 15 т.).

…книжка Скабалановича про «Апокрісіс» – магістерська дисертація російського історика М. О. Скабалановича (1848 – 1918) «Об Апокрисисе Христофора Филалета», Спб., 1873.

…другий том «Пігаса» Малишевського… – Йдеться про працю історика руської церкви, професора Київської духовної академії Малишевського Івана Гнатовича (1828 – 1897) «Александрийский патриарх Мелетий Пигас и его участие в делах русской церкви», т, 2, К., 1872.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 50, с. 7 – 13.