Дітські слова в українській мові

Іван Франко

В «Мислях о еволюції в історії людськості» згадав я о тім, що первісною мовою чоловіка були т. зв. «звуки природні» (Naturlaute), котрі прямо виражали враження чоловіка і звичайно наслідували звуки самої природи, голоси звірів і т. д. Тота первісна бесіда (коли мож її назвати бесідою), мусила складатися з самих беззв’язних викриків, слідуючих по собі без ніякого логічного зв’язку, а тільки так, як через змисли входили враження до свідомості чоловіка. Зразу кожний чоловік видавав при тім такі звуки, які йому вирвались з голосниці; але звільна утвердились певні звуки для певних вражень у більших куп людей. Звуки ті стали відтак закладовим капіталом, з котрого виробилась бесіда людська така, якої нині уживаємо.

Сліди тої первісної звукової бесіди не затерлися доразу; їх останки перетривали й дотепер у всіх живих бесідах європейських народів то в окликах домашніх звірів, то в дітській бесіді. Ті звуки мало або й зовсім не зв’язані з загальною системою бесіди тих народів і виглядають в ній, мов ератичні брили, занесені бог зна відки і осаджені серед зовсім відмінної формації. Особливо дітські слова досі мало звертали на себе увагу язикознавців, і, оскільки мені здається, не найшли вступу до ніякого словаря. Може бути, що в інших бесідах таких відрубних дітських слів дуже мало, або що вони нічим не вирізнюються від звичайних слів людових. Зато у нас слів спеціально дітських досить багато й таких останків первісної звукової мови, на котрі будь-що-будь варто звернути ближчу увагу.

Подаю отсе збірничок дітських слів переважно з одного села Нагуєвич в Дрогобицькім повіті. Хоть він і не повний, то все-таки вже з нього мож підхопити деякі основні признаки тої первісної звукової мови, котрої вони є останком. Надіюсь, що добрі люди з різних околиць доповнять цей збірничок, і так зложив би ся цікавий причинок до українського словаря.

Зібрані слова я пишу методом чисто фонетичним, не позволяючи собі в них ніяких формальних змін. Слова, важні для слідуючих заміток, надруковані відмінними черенками.

Дітські слова з села Нагуєвич [Де мені звісне було слово з інших околиць, я наводив його також з заміткою, в якім селі записане]

1. Назви домашніх звірів.

Наньі (від на-на, котрим кличуть худобину) – худобина, добичьи (Наг.).

Биньі (на, биньку, на! – Войнилів).

Gaga, gaga – гуска, гусак, бусьок.

Кицьі, киньі (від кіт) – кіт.

Цьоні (коні) – кінь, коні.

Гава (від гав), цуцьі (від цу-цу, котрим кличуть пса) – пес.

Телиньі – теля.

Тьупа, тьутьі (від тьу-тьу, котрим кличуть курей) – курка.

Вова – вовк, щось страшне.

Куцьі (від куць-куць, котрим кличуть свиней) – свиня.

Кука (від кусь, кусати або, може, від шукати?) – вош.

2. Назви людей своїх і чужих.

Мама – мати.

Тато – отець.

Баба – баба, стара жінка.

Дзьі-дзьі – дідо, старий чоловік.

Цьоцьі – тета.

Чужі – всяка чужа людина.

3. Деякі окружаючі предмети і явища.

Папа – хліб.

Каші, кайі – молоко.

Цицьі – цицька.

Бозьі – огонь, сонце;

Жижа (Березів) – огонь.

Люльі – колиска.

Лильі – ложка.

Льольі (від чого походить?) – сорочка.

Дбрру – вода.

Дудьо – студено.

Зьумцьі – земля.

Коко, єйо – яйце.

Дзьіньо – щось дзвеняче, дзвінок, гріш.

4. Деякі загальні означення.

Чічі – цвіт, взагалі красний предмет.

Ляльі – красна людина, взагалі щось красне.

Кака – щось погане.

Буба – те, що болить.

5. Деякі дієслова.

Тптрутьу, гатьта-вйо – їхати.

Пай-пай – спати.

Гам-гам, гамцьі, йіцьі – їсти.

Бий-бий – бити.

Хоцьі (від ходи, chodź) – іти.

Сьуп-сьуп, сьупці – сідати.

Кусь – кусати, пекти, калічити.

Цьум-цьум, цьумці. Цьом-цьом (Войн.) – цілувати.

Пук-пук – упасти.

Льу-льу, а-а, ни-ни – колисати.

Пий-пий – пити.

Бізяй-бізяй – бігти.

Гав-гав – гавкати.

Цьуп-цьуп, цьупці – купати.

Коть-коть – котити.

Примітки до дітських слів

1. Кожна дитина, а також родичі творять нові слова, коли дитина починає говорити. Слова ті підхапуються з звуків, які дитина звичайно видає, і окружаючі повторюють їх, поки й дитина сама не привчиться їх виговорювати. Вони мають значення тільки в маленькості тої дитини, а відтак забуваються. Таких слів, розуміється, в сей збірничок не втягнено. Тільки певна часть слів, чи то дуже простих по складу звуків і вигідних для дітського виговору (мама, папа), чи то наслідуючих добре звуки природи (більша часть назв звірячих), уживається загально при кожній дитині; кожна дитина вчиться їх і уживає якийсь час перед уживанням звичайної бесіди. Слова ті не відміняються, остають однакі для всіх родів, часів і форм і лучаться між собою короткими словами з звичайної бесіди. Напр., замість «піде дитина спати» – піде дитина «пай-пай», а дитина звичайно повторяє тільки послідне слово «пай-пай». Або замість «дасть корова молока» – «дасть наньі кайі». «Піде дитина в люлю а-а-аі» і т. д.

2. Як бачимо, більша часть дітських слів (усі напечатані курсивом), се або наслідування звуків природи, або дуже прості витвори з окликів людських до звірів. Велика їх часть має пні зовсім відмінні від пнів тих слів, котрі означають той сам предмет в звичайній бесіді (напр., льольі – сорочка). Декуди також стрічаємо в тих словах давні пні, котрі тепер вийшли з уживання, напр., жижа – вогонь, пень -жье, – з чого старор. жещи, в рус. жечь, в українськім замість того палити.

3. В дієсловах бачимо цікаве явище, а іменно подвоєння пня для вираження довшого тривку сього явища або діяння. Се кидає цікаве світло на процес творення дієслів з природних викриків: щоб показати, що певне враження триває або щоб означити сам процес його тривання, уживав первісний чоловік того самого звуку природного, що й для означення якості враження, а тільки його подвоював, з чого звільна вироблялися первісні дієслова.

4. На взір первісних звуків природних поперетворювано з часом і деякі звичайні слова на дітські форми. Слів таких небагато і прийняти треба, що утворені вони стосунково пізно. В тих словах цікава проява – намагання до м’якшення первісно твердих суголосних, і то до м’якшення звичайно неправильного, повстаючого задля звука і, котрий в українських дітських словах, як кожний бачить, дуже частий і люблений.

Замічу вкінці, що, з іншого боку, цікавим було би докладне нотування звуків, які видають малі діти від перших неділь по вродженню. Бо так як студіювання дітських слів кидає світло на перші початки людської мови, так студіювання перших звуків, які видає новонароджений чоловік, кидає світло на вироблення його звукового органу, його спосібності до видавання звуків.

Примітки

Вперше надруковано в журн. «Світ», 1881, № 7, с. 129 – 130.

Подається за першодруком.

Цього ж року І. Франко мав намір написати працю «Діти в малоруських піснях і повірках. На підставі матеріалі«, зведених в IV т. «Трудов этногр[афическо]-стат[истической] экспедиции в Запад[но]-русск[ий] край» Чубинського. Запис заголовку статті зберігається в архіві письменника (ф. 3, № 211, с. 1). Задум залишився нездійсненим.

Чубинський Павло Платонович (1839 – 1884) – український етнограф.

В «Мислях о еволюції в історії людськості»… – праця І. Франка, що друкувалася в журналі «Світ», 1881, № 3, 4, 6 – 12, та 1882, № 14.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1980 р., т. 26, с. 123 – 126.