[Рец.] Б. Д. Гринченко. Этнографические материалы, собранные в черниговской и соседних с ней губерниях

Іван Франко

Т. III. Песни. Чернигов, 1899.

Зазначуємо тут вихід сеї многоцінної книжки (стор. XXXII + 767 вел. 8-ка); на її оцінку тут не місце. Скажемо тільки, що в ній поміщено 1704 номери, а з варіантами разом 1937 пісень, в значній часті досі ніде не друкованих, а в решті відмінних від тих, які були друковані досі.

Ті пісні позаписувані на обширі всієї російської України, починаючи від Почаєва, а кінчачи Кубанню та Добруджею, на протязі часу від 1834 до 1898 рр. (у книгу ввійшло дещо з рукописної збірки Лукашевича, що видав свою збірку пісень ще 1836 р., а потім не переставав ще записувати).

Із передмови д. Грінченка, де оповідається дуже інтересні речі про долю різних рукописних колекцій нашого народного добра, виймаємо отсю важну вказівку для всіх, хто у нас охотиться записувати дещо з народних уст.

«Дехто з таких записувачів, – говорить д. Гр[інченко], – уперто, невважаючи ні на які просьби, списує те, що збере, в зошити і причиняє сим впорядчикові величезної праці. Кождий окремий твір – казку, оповідання, вірування, примівку, загадку, приповідку, пісню чи що, хоч би воно було й яке мале, треба записувати на окремій картці і на кождій такій картці зазначувати ім’я і прізвище того, хто записує, час і місце запису, ім’я і прізвище людини, від котрої записано, і всякі інші уваги, які записувач уважає потрібним зробити. Надто треба записувати якмога виразно, чітко, докладно відрізняючи різні букви (такі, як и, п, н, й, що багато дехто пише майже однаково), бо ж у етнографічних записах раз-у-раз можуть стрічатися слова, не відомі редакторові, а невиразне письмо може довести його до поганих помилок при друкованні».

Вартість книжки д. Гр[інченка] збільшує бібліографічний покажчик усіх видань, де друкувалися укр[аїнські] нар[одні] пісні. За сей покажчик, що особливо вказує на багато російських видань, незвісних у нас, належиться д. Гр[інченк]ові велика дяка. Се перший початок до детальної бібліографії нашої народної] пісенної творчості, яка повинна бути зроблена як підвалина для дальших порівняних студій над текстами і темами наших пісень, розсипаних по сотках різних, в переважній мірі тяжко доступних, видавництв. Певна річ, покажчик д. Гр[інчен]ка далеко ще не повний, але доповнити його буде вже далеко легше, ніж було йому зробити отсей гарний початок.

Примітки

Вперше надруковано в журн.: ЛНВ. – 1899. – Т. 6. – Кн. 5. – С. 121 («Хроніка і бібліографія»), за підп: І. Ф.

Подається за першодруком.

…від Почаєва, а кінчачи Кубанню та Добруджею… – Почаїв – селище міського типу на Волині, Кременецького району Тернопільської області. Кубань – історично-географічний край в північно-західній частині Кавказу, етнічна частина українських земель, відокремлена від решти України Азовським морем і Донщиною. Більша частина території Кубані нині входить до складу Краснодарського краю. Добруджа – край між долішнім Дунаєм і Чорним морем, більша (південна і середня) частіша якого належить Румунії, менша (південна) – Болгарії.

…дещо з рукописної збірки Лукашевича, що видав свою збірку пісень ще 1836 р. – Йдеться про збірку «Малороссийские та червонорусские народные думы и песни» (1836) Лукашевича Платона Якимовича (бл. 1806 – 1887) – українського фольклориста і етнографа, видавця українських народних пісень.

Олена Луцишин

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2010 р., т. 54, с. 235 – 236.