[Рец.] А. М. Лобода. Русские былины о сватовстве

Іван Франко

К., 1904, стор. 293 + 5, ненум. 8.

Праця д. Лободи складається з просторого вступу (стор. 1 – 53), з п’яти розділів, що говорять про властиву тему, і з «короткого закінчення» та покажчика особистих імен.

Найцікавіший вступ, у якім автор говорить про сучасні методи дослідів над билинами. Д[обродій] Лобода загалом незадоволений з результатів дотеперішніх дослідів і досить влучно критикує їх. Він показує на прикладах, що давні пояснення билинних оповідань як міфів природничих так само не можуть задоволити нас, як пізніші пояснення, що бачили в билинах відгуки історичних фактів або прості копії-переробки фінських та тюркських легенд та казок, або переробки старих греко-візантійських чи західно-церковних традицій, чи нарешті персько-кавказького епосу.

Особливо детально полемізує він з працями Всевол[ода] Міллера, користуючися при тім важною рецензією на сю працю проф. Дашкевича, уміщеною в XXXVI «Отчете о присуждении наград гр[афа] Уварова». Не менше остро критикує автор іміграційну теорію в тій формі, як вона проявляє себе в працях Веселовського, Жданова, Созоновича, виказуючи, що й тут для дійсного пояснення, датування, географічного означення билин зроблено мало, що осуди вчених хитаються, наведені ними паралелі не рішають власне основних питань у порушених темах.

Усе те було б дуже інтересно, і якби автор був основніше робив хоч сю чисто негативну частину вступної критичної праці над билинами, то поклав би немалу заслугу. Але він зробив свої уваги на виривки, доторкнувся лише деяких пунктів, так що ті його уваги не скрізь можуть переконати противника.

Не можна мати нічого й проти того, що автор при кінці свойого виступу хилиться найбільше до поглядів проф. Дашкевича, який у нар[одному] епосі радить поперед усього шукати первісної історичної основи, відлущивши від неї пізніші шаблонові, міжнародні наверствування, свідомі чи несвідомі запозики мандрованого міжнародного матеріалу, натяки на пізніші історичні, побутові та географічні деталі, що зразу не мали нічого спільного з основою епосу, або й чисто літературні, книжкові примітки.

Питання поставлено, як бачимо, зовсім розумно, і маса новіших дослідників, між ними, прим[іром], і пок[ійний] Драгоманов, ішли власне сею методою, яка виявляється органічною комбінацією історичної методи з теорією порівняного досліду фольклору.

На жаль, одначе, те, що подає далі д. Лобода як ілюстрацію до своєї (адаптованої властиво від проф. Дашкевича) уліпшеної методи досліду, зовсім не відповідає широкому критичному розмахові вступу.

Д[обродій] Лобода, очевидно, не має ніякого поняття про практичне прикладання сеї уліпшеної методи і в своїй техніці розбирання та коментування билин не те що не дорівнював проф. Дашкевичу або Веселовському, але лишився позаду навіть таких dii minorum gentium, як Жданов, Халанський або Созонович. У тих, принаймні, завсігди ясно видно вихідну точку, обсяг і мету досліду, а у д. Лободи нічого не видно.

«Мотивы сватовства и женитьбы – одни из самых популярных в эпосе», – таким лапідарним реченням зачинає свою розвідку д. Лобода; твердження, під яке не підходять, приміром, ані «Іліада», ані «Одіссея», ані «Пісня про Роланда», ані багато інших національних епопей. Що люди сватаються і женяться – се не епічна, а загальножиттєва тема, з якої епос виймає і оброблює лише певні форми.

Власне, ті епічні форми сватання і женитьби мають інтерес при студіюванні епосу, і, забираючися до таких студій, слід би було виділити, схарактеризувати ті форми, зазначити їх місце в загальній еволюції сімейних форм, а вже тільки тоді, опираючися о тверду основу науки про розвій сімейних форм, розбиратися в билинних текстах, групувати їх відповідно до тих форм, що дало б можність зараз вирізнити старші, первісні варіанти від пізніших.

Замість сеї найпростішої методи д. Лобода вибрав іншу і групує свої розвідки довкола різних билинних героїв, отже, маємо «Сватовство Соловья Будимировича», «Сватовство Хотена Блудовича», «Сватовство Йвана Годиновича», «Сватовство Владимира-князя».

А що епічні мотиви билин, як спочатку констатує д. Лобода, як мозаїка, купчаться довкола імен то одного, то другого героя, мішаються та міняються по якимось досі психологічно не зовсім ясним законам асоціації, то не диво, що розвідки виходять зовсім хаотичні, варіанти підбираються якось самовільно, про їх методичне оброблення, порівняння, виділення в групи нема ані мови, та й результат відповідно до такої роботи одержується зовсім ніякий, тобто д. Лобода при кінці своєї праці повторяє досить неясно і нерішуче те, що вже перед ним далеко ясніше виложили інші дослідники.

Примітки

Вперше надруковано у вид.: ЗНТШ. – 1906. – Т. 73. – Кн. 5. – С. 193 – 194 (Бібл.), за підп.: Ів. Франко.

Подається за першодруком.

Лобода Андрій Митрофанович (1871 – 1931) – український фольклорист, етнограф та літературознавець.

Созонович Іван Петрович (1856 – 1923) – російський історик і філолог, професор Варшавського університету. Досліджував східнослов’янську поезію.

Халанський Михайло Георгійович (1857 – 1910) – російський філолог-фольклорист, історик літератури, завідувач кафедри російської мови і літератури Харківського університету. Дослідник фольклору південних слов’ян, зокрема, циклу пісень про Марка Королевича.

«Пісня про Роланда» – французький героїчний епос раннього Середньовіччя.

Андрій Франко

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2010 р., т. 54, с. 673 – 675.