«Ткачі». Драма Г. Гауптмана

Іван Франко

Жахлива книжка: драма, що проймає тремтінням і жахом. Людям делікатних нервів, слабого здоров’я, порожньої кишені і порожнього шлунку, особливо людям в великих містах, загубленим серед різнобарвної юрби, зайнятої своїми справами, людям самотнім і осиротілим, схильним до іпохондрії, я не раджу читати цієї драми. Серед зимового холоду, мертвої нічної тиші, перериваної відгомоном гуркоту коліс і стукотом кінських копит, їм прийде охота кинутися з четвертого поверху на міський брук або виконати над собою якусь іншу подібну, не дуже гігієнічну операцію. А вдень вигляд юрби, що безперервними хвилями пливе по вулиці, вигляд людей ситих, заможних і задоволених собою буде будити безсильну злість і скрегіт зубів.

Страхітлива драма: якщо будь-коли вибухне соціальна революція, то постановка цієї драми на сцені буде її гаслом. Але ні: саме написання і видання цієї книжки, як сто років тому написання «Розбійників» Шіллера, є ознакою того, що соціальна революція вже вибухла, що вона тут, довкола нас, що ми посеред неї, що вона здійснюється щохвилини, невидима тільки для сліпих, не кривава вона, щоправда, але все-таки могутня і неминуча, як кожна стихійна революція. Не знаю, чи заслужу собі вдячність читачів, якщо спробую дати їм уявлення про цю пекельну драму. Будь-що-будь, одначе, уважаю це справою корисною.

Адже ми люди, отож «nihil humani alienum a nobis esse debet». Адже ми живемо в Європі в кінці XIX ст., і устремління, що помітні в житті європейських народів, нас також не залишають в стороні, хоч як деякі чутливі душі раді б нас від них відгородити, коли не дійсним мідяним валом і залізною брамою із сталевими завісами, як колись (по переказу) Олександр Великий відгородив дикі племена гогів і магогів від решти цивілізованого світу, то принаймні газетними плювками і побожними бажаннями, котрі для багатьох віруючих душ зараз же перетворюються в залізну дійсність.

А! Адже сучасні літературні напрями в Європі цікавлять нас, адже є і серед нас ібсеністи, золяїсти, символісти, декаденти, необуддисти! Отже, чому ж би не пізнати і цього найновішого твору Гауптмана, котрий кінець-кінцем також може бути зарахований до однієї з цих шкіл: і це в подвійному значенні. Бо ж Золя не тільки можна назвати учителем Гауптмана, взірцем для його літературного методу. Особливо у відношенні до «Ткачів» Золя може бути названий хресним батьком, і коли б не його «Жерміналь», напевно, не було б і «Ткачів». Могутня повість Золя з життя робочого люду, перенесена на силезькі відносини напередодні 1848 р., пристосована не до копалень вугілля, а до силезьких ткачів, скорочена в десять разів, але зате, що торкається жаху в змалюванні нужди, приниження, розпачу і темноти робітників, в два рази згущена, – це основа «Ткачів» Гауптмана.

І ще один давніший автор, безсумнівно, належить до інспіраторів найновішої реалістичної німецької драми – Гайне. Чи знаєте, читачі, його коротенький, гнівний, бунтівливий вірш «»? Без сльози в напівугаслім оці, день і ніч згорблені над кроснами, замінені в тварин, тчуть вони – а що?

Wir weben, Deutschland, dein Leichentuch,

Wir weben hinein den dreifachen Fluch –

Wir weben, wir weben.

[Ми тчемо, Німеччино, твій саван,

Ми в нього вплітаємо потрійний проклін –

Ми тчемо, ми тчемо (нім.). – Упоряд.]

Вірш цей був написаний в 1841 р. з приводу бунту силезьких ткачів, того самого, котрий є основою драми Гауптмана.

Щоправда, сам автор не згадує про цих своїх літературних інспіраторів, бо і навіщо: свою драму присвячує він своєму батькові Робертові, котрий від свого батька, «бідного ткача, що так само, як і описані в драмі, сидів за кроснами», чув історію тих злиднів і напоїв нею серце сина.

Але перейдемо до змісту самої драми. В першому акті зображена фабрична канцелярія на нанковій фабриці Дрейссігера в Петерсвальдау коло Вроцлава. День прийому тканини і виплати заробітку ткачам. Процес проходить таким чином, що ткачам, які проживають в довколишніх селах, частково як халупники, а частково як комірники, видають з фабрики мотки, а вони зобов’язані виткати їх удома і доставити полотно до фабрики, де його пізніше фарбують і виготовляють на продаж. Автор в примітці для режисури докладно описує канцелярію і людей, що в ній знаходяться на початку драми. Канцелярія – це велика кімната без всяких оздоб, з прилавком і лавками. Вздовж стін стоять полички для складання нанки, на лавці, присуненій до полиці, сидять ткачі з розкладеними сувоями тканини.

По черзі підходять вони до прилавка і подають свою тканину для огляду експедиторові, котрий досліджує її за допомогою лупи і циркуля, дивиться, чи нитка рівно укладена, чи не часто переривається і чи нема вузлів, а в кінці перевіряє густоту тканини, обчислюючи, скільки поперечних ниток є на одному квадратному цалі. Після закінчення перевірки ткач кладе свою тканину на ваги, де конторський учень важить її, а потім ховає на полицю. Касир рівночасно виплачує ткачеві означену експедитором суму, що йому припадає. Ось така вся процедура, яка відбувається в першому акті.

Драма починається в самий полудень задушливого травневого дня… Переважна більшість ткачів, що чекають на свою чергу, – пише автор, – скидаються на людей, поставлених перед гратами суду, де в нестерпнім напруженні мусять чекати рішення про життя або смерть. Через те у всіх вигляд якогось пригноблення, притаманного людям, що одержують милостиню, що дізнають одних поневірянь за другими, відчуваючи, що їх тільки терплять, вони намагаються якнайменше звертати на себе увагу. На всіх обличчях видно ніби примерзлу ознаку безцільної напруженої праці думки. Чоловіки подібні одні до других – вони трохи схожі на карликів, трохи нагадують сільських учителів; це переважно вбого одягнуті люди, що кашляють, з запалими грудьми, з коричнево-блідою шкірою обличчя, продукти ткацького верстату, коліна яких внаслідок вічного сидіння не можуть випростатися. Жінки на перший погляд менше мають типових рис, вони занедбані, виснажені, замучені, в той час коли у чоловіків є ще ознаки якоїсь сумної поваги; жінки одягнуті в лахміття, тоді як на чоловіках полатаний одяг.

Молоді дівчата бувають інколи не без принади; воскова блідість, тендітна фігура, великі, випуклі, меланхолійні очі є тоді їх характерною ознакою.

Примітки

Вперше надруковано у вид.: Літературна спадщина. – К., 1956. – Т. 1: Іван Франко. – С. 372 – 374. Автограф польською мовою, недатований: ІЛШ, ф. 3, № 777. Стаття незакінчена. Датується 1892 р. на підставі літературних і біографічних даних. Драма Г. Гауптмана «Ткачі» закінчена восени 1891 р., незабаром була опублікована. 1892 р. Франко був у Відні, там він, очевидно, познайомився із цим твором і розпочав писати статтю для газети «Kurjer Lwowski», співробітником якої тоді був. Зі змісту статті видно, що писалася вона безпосередньо під враженням від драми з метою ознайомити з нею широкі кола читачів. Чому стаття залишилася незакінченою – невідомо.

Подається за першодруком у перекладі Т. І. Франка.

Гауптман Гергард (1862 – 1946) – німецький письменник, драматург, лауреат Нобелівської премії (1912).

…дикі племена гогів і магогів… – У юдейській, християнській і мусульманській міфологіях – дикі народи, нашестя яких мало б передувати Страшному судові.

Вірш цей був написаний в 1841 р. з приводу бунту силезьких ткачів, того самого, котрий є основою драми Гауптмана. – Тут Франко помилився. Драма висвітлює події 1844 року.

Микола Легкий

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 53, с. 605 – 608.