Українсько-руська література і наука в 1899 році

Іван Франко

Минулий рік – се перший рік нового століття нашої новочасної літератури, коли чи початком уважати перше видання «» Котляревського в 1798 р. Те перше століття закінчили ми пам’ятним ювілейним празником, що був не тільки оглядом того, що зроблено у нас за сто літ, але рівночасно сильним подмухом вітру на полум’я нашого духового життя, великою заохотою до дальшої праці.

Благодатні наслідки того духового оживлення почули всі, хто сяк чи так торкається у нас до письменства. Число передплатників руських щиро народних видань побільшало, література почала емансипуватися від газет і періодичних видань, письменська і наукова продукція почала обхапувати ширші поля, почала, що так скажу, ловити момент сучасного літературного смаку і сучасних основних ідей цивілізованого світу, появилося таке число нових робітників – перекладачів, популяризаторів, белетристів і цілих організацій, якого давніше не раз не бувало й за десять літ.

Число виданих у 1899 році книжок і брошур – непрактиковано високе досі у нас. І що найважніше, для всіх видань знаходяться покупці, в числі, також непрактикованім досі.

Та що найважніше, сама мова збагатилася, розширила свої рами. З одного боку, нові наукові праці з обсягу філології, історії, права, природничих наук, математики і медицини вносять до неї величезне багатство нових ідей, нових зворотів, термінів. З другого боку, опубліковано велику силу не звісних досі матеріалів, пам’яток чи то народної творчості, чи давнього письменства, що відкрили нам цілі верстви, цілі духові і літературні течії, не звісні донедавна.

А вкінці й сучасна літературна творчість з гарним успіхом почала користуватись народною діалектологією, тайно за тим виявила в нашій літературі можність таких різнородних тонів, стилів і індивідуальних забарвлень, яких ми не чували від часів Шевченка і Марка Вовчка. Голос могутньої пристрасті, гіркого насміху, гризької іронії, легкої конверсації, тихих пестощів, відгуки найделікатніших рухів людської душі – все те знаходить у нашій мові влучний і повноважний вираз.

Власне остатній рік приніс нам в тім взгляді дуже гарні і характерні появи. Центрів літературної і наукової діяльності в 1899 р. мали ми кілька. Головним із них можна вважати Наукове товариство ім. Шевченка у Львові. Піддержуване симпатією всієї українсько-руської суспільності, се товариство головно завдяки невтомимій праці і всесторонній дбайливості свого голови проф. М. Грушевського не тільки здобуло собі поважне місце в ряді наукових інституцій слов’янського світу, але при помочі «Літературно-наукового вісника» має також важний вплив на розвій нашої літератури.

Із наукових праць, виданих сим товариством у минувшім році, перше місце займає другий том «Історії України» проф. Грушевського. Видані досі два томи сього курсу нашої історії – важний вклад в науку про найстаршу, дотатарську історію нашої батьківщини. Се перший в нашій мові систематичний звід фактів ураз із розбором незлічимих спірних питань, що в’яжуться з дослідами нашої минувшини. Се не артистична концепція нашої старої історії вроді тих, до якої привчив нас Костомаров; се праця наскрізь критична, діло холодного розуму, натхнене великою ідеєю одноцільності і своєрідності нашого національного розвою. Високі похвали, які віддають тій праці дійсні вчені, і докори, які роблять їй псевдовчені вроді київського «славіста» Флоринського, однаково роблять честь її авторові і нашій науковій літературі.

З інших видань Товариства ім. Шевченка піднесу виданий 1899 р. другий том апокрифів, багатий збірник народних анекдотів, зібраний знатоком, збірник, якого може позавидувати нам слов’янська етнографічна література, і перший том широкої монографії про гуцулів, здобутка довголітніх обсервацій, дослідів і подорожей проф. В. Шухевича. Про вартість сеї праці свідчить найліпше те, що вона ще в рукописі дочекалася перекладу на польську мову. Поважним вкладом у етнографічну науку є також виданий товариством перший том етнографічних і літературних розвідок пок[ійного] Драгоманова, тих прекрасних перлин його бистрого ума і широкого наукового знання.

Другим центром наукової діяльності на українськім грунті мусимо вважати Київ, хоч, на жаль, цензурні умови і досі не позволяють там появлятися науковим працям на українській мові. Головним органом наукової праці в Києві є місячник «Киевская старина», видаваний проф. Науменком. В минувшім році з праць, поміщуваних у «Киевской старине», найбільший сучасний інтерес мали статті Кримського, Науменка і Михальчука в обороні самостійності і прав нашої мови. Ті праці були відбиванням нападів на нашу мову і наш національний рух з боку проф. Соболевського, Флоринського і інших і почасти стояли також у зв’язку зі звісною забороною українських рефератів на археологічнім з’їзді в Києві.

З праць, поміщених 1899 р. в тім журналі, варто піднести ще початок широкої розвідки П. Житецького, в якій під скромним титулом «Генези “Енеїди” Котляревського» роздивляється майже все наше письменство XVIII в., користуючися багатьма досі не увзглядненими друкованими і рукописними творами. З праць, виданих того ж року по-російськи незалежно від «К[иевской] старины», згадаємо тільки про дві найважніші: Голубева другий том монографії про Петра Могилу і Багалія «Історію Харківського університету».

Більше центрів має наш літературний і популярно-просвітній рух. У літературнім руху, як уже згадано, веде перед також Наук[ове] тов[ариство] ім. Шевченка. В 12 книжках «Вісника» з 1899 р. були поміщені праці 55 українсько-руських письменників, подано переклади з 35 чужомовних авторів, уміщено 4 більші повісті, 77 дрібніших новел, 3 драми, 6 більших поем, 98 дрібних поезій, 11 характеристик сучасних письменників і кільканадцять інших розправ.

Може, не слід мені як одному з редакторів «Вісника» говорити про вартість тих праць; та мені здається, що деякою вказівкою поза межами редакторського самолюб’я може тут бути, з одного боку, суд чужих людей, з другого – участь читаючої публіки. Отже, можемо сказати, що на наш «Вісник» звернули увагу і поляки, і німці, і москалі, подаючи про нього звістки, перекладаючи міщені в нім праці; його багатою хронікою користувалися інші періодичні видання, цитуючи або й не цитуючи джерело, а число постійних передплатників, невважаючи на різні неприхильні поклики і навіть партійні агітації, зросло, хоч і не дуже значно.

Обік «Вісника», незалежно від Товариства ім. Шевченка, повстала в 1899 р. спеціальна організація для видавання укр[аїнсько]-руських книжок – «Укр[аїнсько]-р[уська] видавнича спілка». В першім році свого існування, хоч функціонувала тільки три чверті року, встигла вона видати 12 книжок белетристики, два томики праць наукових і декілька найпотрібніших руських друків.

Що діяльність «Спілки» була успішна – се доказує не тільки її продукція, котра швидко поступає наперед (в січні с[ього] р[оку] вийдуть дальші три книжки), але також факт, що вона майже відразу здужала придбати капітали на таки досить коштовні видання, і в неповнім першім році, при дуже примітивній кольпортажі своїх видань здужала розпродати їх на зверх півтори тисячі з[олотих] р[инських] готових грошей.

Та при тім «Спілка» зробила більше: вона показала можливість у нас багатшої книжкової продукції і збагатила наше письменство деякими гарними оригінальними і перекладними творами. Правдивим відкриттям були видані «Спілкою» уперве в окремих томах талановиті оповідання Кобринської, гарні нариси Ст. П’ятки і чудові поезії Лесі Українки. Важним надбанням для літератури треба вважати розпочате «Спілкою» видання Кулішевого перекладу Шекспіра. Гарну прислугу нашій літературі зробило також «Діло», видавши окремою книжкою оповідання о. Т. Бордуляка, яких вартість уперве оцінена була в «Віснику» О. Маковеєм.

Хто слідив за тими виданнями, той мусив завважити, особливо в остатнім році, значний прилив нових сил у нашім письменстві. Виступили або відразу з дозрілими плодами талановиті новелісти, такі, як Василь Стефаник, Марко Черемшина, К. Сроковський, на Україні Дм. Грушко, Гр. Коваленко і Кравченко, або подали дуже гарні надії такі письмовці, як М. Яцків, Л. Крушельницький, О. Авдикович, А. Веретельник, П. Карманський, Є. Мандичевський, І. Петрушевич і т. д.

Коли мати на увазі, що ті писателі, вступаючи на літературну арену, звичайно приносять уже добре (не раз дуже гарно) вироблену мову і вироблену (не раз аж рафіновану) літературну форму і техніку та високе розуміння задач і змагань літератури, то не без певної основи можемо з сього приросту надіятися дійсного збагачення нашої літератури. Живе почуття дійсності, відраза до шаблону і конвенціональності, пристрасне шукання правди в обсервації і вислові – ось що характеризує майже всіх тих молодих писателів і велить нам покладати на них найкращі надії.

Обік Львова важним літературним центром обіцяли бути Чернівці, та, на жаль, надії, які можна було покладати на них ще перед двома роками, не збулися. В 1899 р. вийшла там тільки одна книжка, що мала дійсний успіх, – се була «Синя книжечка» Стефаника.

Укр[аїнська] молодіж у Львові, розворушена відбутим у Львові літом 1899 р. студентським вічем в справі заснування укр[аїнсько]-руського університету, пробувала створити собі свій власний невеличкий центр для літературної продукції. Обік серії «Живих струн», розпочатих приватним накладом, приступлено до видання спеціального органу молодіжі, що має зватися «Молода Україна». Але найважнішим заходом молодіжі була ініціатива до заснування руського людового університету, котрого наглу потребу в оба уха вигукує нам діяльність польського людового університету ім. Міцкевича не тільки по містах і містечках, але отсе вже й по руських селах.

Невеличкими центрами літературної продукції були надто ще Коломия, де проф. Насальський витривало, хоч не дуже вміло веде своє видання «Бібліотеки для молодіжи», і Перемишль, де крім «Прапора», класового органу нашого духовенства, вийшло кілька праць В. Щурата.

На Україні наша літературна продукція з 1899 р. може похвалитися двома важними набутками: розпочатими збірними виданнями творів двох заслужених наших письменників старшої генерації: Нечуя-Левицького (вийшов т. І) і Ол. Кониського (вийшли 2 перші томи). Ті видання, крім гарного вигляду, визначаються надто великою, для Галичини нечуваною дешевизною – знак, що видавці числять на великий покуп. Того ж року вийшло нове видання Шевченкового «Кобзаря» – на жаль, не таке добре, як би слід було надіятися.

Свіжа літературна продукція на українській мові знаходила собі захист переважно в Галичині, потрохи при «Київській старині», де були поміщені нові драми Карпенка-Карого («» і «») і Старицького («Облога Буші», «Одна ніч» і «Маруся Богуславка»).

Гарним центром літературної і народно-просвітньої праці був Чернігів, де головно заходом Б. Грінченка і пані Загірної видано в остатніх роках коло 60 брошур і книжок белетристичного і популярно-наукового змісту.

Важним набутком треба вважати проломання цензурного льоду: пущено якось у нетяму ту точку пам’ятного указу з 1876 р., що забороняла популяризацію науки на українській мові. Сей лід проломала гарна книжечка Чикаленка «Про чорний пар», для якої видання по-українськи треба було великих заходів і спеціального, так сказати, привілею міністерства рільництва. Та від того часу уряд якось немовби дійшов до переконання, що, спиняючи ширення освіти на ненависній йому українській мові, сам собі і цілій людності робить величезну шкоду; і ото в 1899 р. цензура пустила вже цілий ряд брошур, головно з поля медицини та гігієни, потрохи й з історії.

Отсе були би важніші факти з нашого літературно-наукового руху за 1899 рік. Певна річ, усе те тільки початок ширшого, міцнішого руху, такого, який певно пішов би на нашій землі, якби не численні елементарні перешкоди; початок невеликий поки що, але все ж сильно відмінний від того непевного палахкотання, яке йшло давніше. Тепер уже видно: огонь розгоряється добре; антракти в нашім розвої вже неможливі.

Примітки

Вперше надруковано в газ.: Діло. – 1900. – № 3. – 15. І. – С. І – 2, за підп. Іван Франка. Друкувалось у вид.: Франко Іван. Мозаїка. – С. 154 – 159.

Подається за першодруком.

Флоринський Тимофій Дмитрович (1854 – 1919) – російський вчений-славіст, українофоб, професор Київського університету.

…другий том апокрифів… – Йдеться про підготований І. Франком другий том книги «Апокрифи і легенди з українських рукописів», виданий у Львові 1899 р. в серії «Пам’ятки українсько-руської мови і літератури» (т. 1, 1896; т. 3, 1902; т. 4, 1906; т. 5, 1910).

…перший том широкої монографії про гуцулів… проф. В. Шухевича. – Йдеться про етнографічну працю українського етнографа, фольклориста та громадсько-політичного діяча Володимира Осиповича Шухевича (1950 – 1915) «Гуцульщина», яка друкувалася в «Матеріалах до українсько-руської етнології» (т. 2, 4, 5, 7, 8, 1899 – 1908).

…перший том етнографічних і літературних розвідок пок[ійного] Драгоманова… – Йдеться про працю М. П. Драгоманова «Розвідки Михайла Драгоманова про народну словесність і письменство» (Львів, 1899 – 1907. – Т. 1 – 4).

…статті Кримського, Науменка і Михальчука… – Йдеться про працю А. Кримського «Филология и погодинская гипотеза» (Киевская старина. 1898. Кн. 1, 6,9), статті В. Науменка «Книжная речі, у малороссов и русинов» (Киевская старина. – 1899. – Т. 64. – Кн. 1), «Ревнители русского языка в Галиции» (Там само. – Кн. 3), статтю К. Михальчука «Что такое малорусская (южнорусская) речь?» (Там само. – Т. 66. – Кн. 2).

Кримський Агатангел Юхимович (1871 – 1942) – український сходознавець, історик, мовознавець, літературознавець, фольклорист, етнограф, письменник, перекладач.

Науменко Володимир Павлович (1852 – 1919) – український громадсько-політичний діяч, педагог, філолог, журналіст, етнограф.

Михальчук Костянтин Петрович (1840 – 1914) – український мовознавець та етнограф, громадський діяч.

Соболевський Олексій Іванович (1857 – 1929) – російський вчений-філолог, .

…початок широкої розвідки П. Житецького… «Генези “Енеїди” Котляревського»… – Йдеться про працю П. Житецького «“Энеида” Котляревского и древнейший список ее» (Киевская старина. – 1899. – Кн. 10 – 12; 1900. – Кн. 1 – 3).

…Голубева другий том монографії про Петра Могилу… – Йдеться про працю російського історика, професора Київського університету і Київської духовної академії Сергія Тимофійовича Голубева (1849 – 1920) «Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники» (т. І, 1883; т. 2, 1899).

… Багалія «Історію Харківського університету»… – Йдеться про працю українського історика і громадського) діяча Дмитра Івановича Багалія (1857 1932) «Опыт истории Харьковского университета. По неизданным материалам. Том І. Харьков (Кн. I: 1802 – 1815)» (Харьков, 1893 – 1898. – Кн. 1-3).

Кобринська Наталія Іванівна (1851 або 1855 – 1920) – українська письменниця й ініціатор жіночого руху в Галичині, редактор жіночих альманахів.

П’ятка Стефан псевдонім українською письменника Степана Михайловича Коваліва (1848 – 1920).

…видання Кулішевого перекладу Шекспіра. – Йдеться про видання: Шекспір Віліям. Гамлет. Принц датський / Переклад П. А. Куліша. Виданий з передмовою і поясненнями. – Львів: Накл. Укр.-руської вид. спілки., 1899. – XX. – 171 с.

…«Діло», видавши окремою книжкою оповідання о. Т. Бордуляка… – Йдеться про збірку Т. Бордуляка «Ближні: Оповідання і образки» (Львів: Накладом «Діла», 1899).

Бордуляк Тимофій (Тимотей) Гнатович (псевдоніми – Т. Ветлина, Т. Бондаришин та ін., 1863 – 1936) – український письменник, вчителював у селах Галичини, був священиком; автор поетичних творів, перекладів, оповідань.

…оповідання о. Т. Бордуляка, яких вартість уперве оцінена була в «Віснику» О. Маковеєм. – Йдеться про статтю О. Маковея «Тимотей Бордуляк (Т. Ветлина) (Літературно-критичний нарис)» (ЛНВ. – 1898. – Т. 3. – Кн. 8/9. – С. 59 – 82).

Сроковський Костянтин (Кость) (1878 – 1935) – український письменник, польський публіцист, редактор краківської газети «Nowa Reforma», співредактор низки польських газет у Львові, Петербурзі та Кракові, обирався послом до галицького сейму (1913), автор збірки «Оповідання» (1901), друкував твори у ЛНВ.

Дм. Грушко (Грушка) – ЛНВ опублікував твір Дмитра Грушка «Двічі охрещена: Повість з часів кріпацтва» (1899. – Т. 8. – Кн. 10. – С. 20 – 48; Кн. 11. – С. 163 – 191; Кн. 12. – С. 288 – 308).

Коваленко Григорій Андрійович (псевдоніми і криптоніми – Г. Коваленко-Коломацький, Гр. Сьогобочній, Гр. Гетьманець, Ко-Ко., Г. та ін., 1867 – 1938) – український письменник і журналіст. Писав українською і російською мовами.

Яцків С. – Очевидно, йдеться про Яцкова Михайла Юрійовича (1873 – 1961) – українського письменника, члена модерністичного угруповання «Молода муза», автора збірок оповідань «В царстві сатани» (1900), «Душі кланяються» (1905), «Казка про перстень» (1907), «Чорні крила» (1909) та ін. 1899 р. ЛНВ опублікував цикл оповідань М. Яцкова «В царстві Сатани»: «Недоумна», «Пробудження», «Собака», «Що ж робити», «Весняний захват» (1899. – Т. 7. – Кн. 9. – С. 267 – 277). Надруковано також мініатюру «Затроєна шпилька: Малюнок» (1899. – Т. 8. – Кн. 12. – С. 317).

Крушельницький Антін Володиславович (1878 – 1937) – український письменник, критик, журналіст, перекладач, педагог, громадсько-культурний діяч, засновник видавництва «Чайка». Співпрацював у газеті «Буковина» (1901), ЛНВ.

Авдикович Орест Львович (1876 – 1918) – український письменник, літературознавець, педагог. Учителював у Перемишлі. Автор виданих у Львові «Нарису одної доби» (1899), збірок оповідань: «Поезія і проза» (1899), «Петлі» (1900), «Метелики» (1900), «Демон руїни» (1901), «Моя популярність та інші оповідання» (1905).

Веретельник Андрій – маловідомий галицький письменник, 1899 р. на сторінках ЛНВ опубліковано його оповідання «Забув: Малюнок» (Т. 8. – Кн. II. – С 204 – 207).

Карманський Петро Сильвестрович (1878 – 1956) – український поет, перекладач, належав до літературного угруповання «Молода муза». Автор поетичних збірок «З теки самовбивці» (1899), «Ой люлі, смутку» (1906), «Блудні огні» (1907), «Пливем по морю тьми» (1909), «Al fresco» (1918), «До сонця» (1941), «Поеми» (1941), книги нарисів «Між рідними в Південній Америці» (1926), спогадів «Українська богема» (1936) тощо.

Мандичевський Євген Порфирович (1873 – 1929) – український письменник і педагог, редактор педагогічного журналу «Молодіж» у Тернополі. Автор новелістичних збірок «З живого і мертвого» (1901), «Судьба» (1906), «В ярмі» (1907) та ін., невеликої повісті «Дві долі» (1904). Писав ліричні поезії, які увійшли до антології «Українська муза». Друкувався у журналах ЛНВ, «Дзвінок», газетах «Буковина», «Діло», «Руслан», альманахах «З-над хмар із долин», «Багаття». Його творчості притаманні риси імпресіонізму.

Петрушевич Іван Степанович (1875 – 1947, за іншими даними – 1950) – український громадсько-політичний діяч, перекладач з англійської мови.

…«Синя книжечка» Стефаника. – Йдеться про збірку оповідань «Синя книжечка» українського письменника Василя Семеновича Стефаника (1871 – 1936).

Обік серії «Живих струн»… – «Живі струни» – літературно-художня бібліотека, яка почала виходити у Львові 1899 р. У ній опубліковано твори С. Пшибишевського, О. Авдиковича, А. Крушельницького та ін.

«Молода Україна» – щомісячний громадсько-політичний, культурно-освітній і літературний журнал, виходив у Львові (1900 – 1906, 33 номери) за редакцією М.Залітача, А. Крушельницького, Я. Стефановича та ін.

Насальський Юліян (1847 – 1913) – педагог (учитель гімназії в Коломиї) і видавець; видавав «Бібліотеку для руської молодіжи» (1894 – 1913, вийшло 82 випуски в 161 томі).

«Прапор» – щомісячний журнал для греко-католицького духовенства, виходив у Перемишлі (1897 – 1900; останній рік фонетикою), редактор Т. Кормош; при «Прапорі» видавано «Парохіяльну бібліотеку».

…Перемишль, де… вийшло кілька праць В. Щурата. – Щурат Василь Григорович (1871 – 1948) – український педагог, літературознавець, поет і перекладач. Йдеться про такі його твори, як «Наше відродження: драматична дума» (Перемишль: з печатні Йосифа Стифіого, 1898. – 21 с.); «Соті роковини. Пролог, виголошений на святочнім вечорі руських товариств в Перемишлі в соті роковини відродження руського народу 8. XII 1898» (Перемишль: Друкарня Стифіого, 1898. – 10 с.); «Пам’яті Тараса Шевченка: Фантазія, виголошена під час святочного обходу 38 роковин смерті генія України-Руси в Руськім дівочім інституті в Перемишлі 16 (4). 4. 1899 р.» (Перемишль: Печатня Й. Стифіого, 1899. – 13 с.).

… Нечуя-Левицького (вийшов т. І)… – Нечуй-Левицький Іван Семенович (справжнє прізвище – Левицький, 1838 – 1918) – український письменник, педагог, публіцист, літературознавець. Йдеться про вид.: Нечуй-Левицький І. Повісті й оповідання. – СПб.; К., 1899 – 1908. – Т. 1 – 5 (Т. I. – СПб., 1899. – 758 с).

…Ол. Кониського (вийшли 2 перші томи). – Кониський Олександр Якович (1836 – 1900) – український письменник, педагог, громадсько-культурний діяч. Йдеться про вид.: Кониський О. Твори. – Одеса; Ялта, 1899 – 1903. – Т. 1 – 4 (Т. 1: Оповідання. – Одеса; Ялта, 1899; Т. 2. – Одеса, 1899).

Того ж року вийшло нове видання Шевченкового «Кобзаря» – на жаль, не таке добре, як би слід було надіятися. – Йдеться про вид.: Шевченко Т. Кобзарь (С портретом и автографом) / Издание журнала «Киевская старина». – К.: Типография Императорского университета святого Владимира, 1899. – 614 с.

…при «Київській старині», де були поміщені нові драми Карпенка – Карого («Понад Дніпром » і «Сава Чалий» )… – Карпенко-Карий (справжнє прізвище – Тобілевич) Іван Карпович (1845 – 1907) – український письменник-драматург, актор, театральний діяч. У журналі «Киевская старина» за 1899 р. надруковано його драми «Понад Дніпром» (Т. 64. – Кн. 2. – С 209 – 282), «Сава Чалий» (Т. 66. – Кн. 8. – С. 210 – 264; Кн. 9. – С. 312 – 340), а також «Підпанки» (Т. 65. – Кн. 6. – С. 317 – 366).

… і Старицького («Облога Буші», «Одна ніч» і «Маруся Богуславка» ). – Старицький Михайло Петрович (1840 – 1904) – український письменник, театральний і громадсько-культурний діяч. Журнал «Киевская старина» за 1899 р. надрукував його драми «Оборона Буші» (Т. 64. – Кн. 3. – С. 325 – 396; Т. 65. – Кн. 4. – С. 32 – 74), «Остання ніч» (Т. 67. – Кн. 10. – С. 50 – 92) та «Маруся Богуславка» (Т. 67. – Кн. 11. – С. 185 – 227; Кн. 12. – 329 – 380).

Загірня – псевдонім Грінченко Марії Миколаївни (1863 – 1928) – української письменниці, перекладача і педагога, дружини Б. Грінченка. По смерті чоловіка керувала видавництвом ім. Б. Д. Грінченка (у 1910 – 1918 рр.).

…заходом Б. Грінченка і пані Загірної видано в остатніх роках коло 60 брошур і книжок белетристичного і популярно-наукового змісту. – Йдеться про діяльність видавництва Б. Грінченка (Чернігів – з 1894 р., Київ – з 1902 р., заборонено 1909 р.). Разом зі своєю дружиною Б. Грінченко видав твори Т. Шевченка, П. Грабовського, Ю. Федьковича, біографії І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, Є. Гребінки та ін. (усього понад 50 назв).

Чикаленко Євген Харлампійович (1861 – 1929) – український поміщик, меценат, автор кількох брошур на сільськогосподарські теми, фінансував «Киевскую старину», «Раду» та інші видання. Листувався з І. Франком.

Олена Луцишин

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2010 р., т. 54, с. 245 – 250.