Колись і нині
Іван Франко
Малим хлоп’ятем вівці пас біленькі
На гір хребтах, над річкою в долині,
На теплім серці у природи-неньки,
І пас би ще й донині.
І грав би на сопілочці вербовій
Тужливу ту мелодію без слів,
Що грає вітер в гущі смерековій
І річка, біжуча долів.
І жив би, як та квітка, що розцвіла
Й зів’яла в лузі серед мас одна,
Як та комашка, що свій вік прожила
В тісній щілині пня.
І так було б йому, як пташці Божій,
Що радуєсь життю, і сонцю, і весні;
Донині з пташкою співав би він про рожі,
Про цвіти запашні.
Та інший вітер долетів до нього –
Могучий гамір світа, боротьби,
Змагання духа людського міцного,
І поклик тайної судьби.
І стрепенувся хлопчик, і полинув
На поклик той, і овечат відбіг,
Забув про луг, в траву сопілку кинув,
І йшов, спішив, як міг.
Аж опинився на життя вершинах,
Де думи родяться, ідеї мруть,
Серця горять, і ллється кров, і стине,
Кипить невпинний труд.
Там ніщо холод і жара за днини,
Немає думці ні стопам постою,
І лаври колють душу гірш тернини,
І серце прагне супокою.
І хочеться лягти в зеленій полонині,
Глядіти в синій той небесний плай,
І на сопілці грать, ягнят лічить в долині,
І слухать, як шумить потік і гай.
Та ба, прорізав шлях зелізний гори,
І небо тьмить задимлена машина,
І стяті полягли гаї і бори,
І геть полинула пташина.
А річку й черце штучна гать спиняє,
В сталевім свисті срібний шепт заглух,
А біле стадо з пущі виганяє
Часу модерний дух.
Примітки
Вперше надруковано у зб.: Привіт д-ру Івану Франку в 25-літній ювілей літературної діяльності. – Львів, 1898. – С. 216 – 217, за підп.: Климентія П[опович]-Б[оярська]. Публікація настільки розходилася з оригіналом, що здивована авторка надіслала упорядникові збірника В. Гнатюкові листівку такого змісту:
«В[ельми] поважаний пане!
Щойно нині купила-м «Привіт» і, не найшовши моєго вірша, а лиш ім’я моє під твором, в котрім не лиш що нема і одної моєї стрічки, під взглядом зверхньої форми, але надто нема також ні гадки головної тенденції мого вірша, єсь-м змушена докорами совісті відкликати моє ім’я з-під не мого твору, тому прошу подати мені ім’я безінтересовного майстра, котрий своїм вдохновенням хотів прикрасити моє скромне і позабуте ім’я. А предсі ж о много коротша дорога була непригоже кинути в кіш, коли вже не відослати назад або не поспитати мене о згоду! За се я була би Вам чи йому о много вдячніша.
Лишаюсь з поважанням в нетерпеливім дожиданні Вашої поважаної відповіді.
К. Боярська»
(ЦДІА України у Львові, ф. 3/309, оп. 1, тека 154, од. зб. 2266, арк. 24).
Цю листівку розшукав і вперше опублікував О. Дей (Кілька штрихів до атрибуції авторства І. Франка // Рад. літературознавство. – 1971. – № 9. – С. 80 – 81), підтвердивши висновок А. Каспрука (Історія одного вірша // Там само. – 1960. – № 1. – С. 134 – 136). Висновок полягав у тому, що згаданим «безінтересовним майстром» є Франко, і базувався на зіставленні автографа оригіналу К. Попович під назвою «Чи найдесь?», який зберігається в архіві Франка (ф. 3, № 224, с. 527 – 529), з текстом «Колись і нині», автограф якого написано рукою Франка (ф. 3, № 1959).
Зіставлення засвідчувало факт переробки, Франкова каліграфія – її авторство. Щодо останнього, то обидва дослідники посилюють своє резюме вказівками на характер учинених змін. О. Дей:
«Зрештою, і автобіографічність, так зворушливо, з глибоким роздумом внесена Франком у поезію «Колись і нині», і досконала форма вірша є також далеко не другорядними аргументами для атрибуції авторства цього твору…»
А. Каспрук наголошує на більшій соціальній виразності переробки, бо якщо К. Попович «трактує суспільну боротьбу як щось марне і непотрібне», то Франко «поетизує її в дусі «Вічного революціонера»». Попри вагомість цих свідчень, головним доказом на користь Франкового авторства все ж є не вони, а тривала співпраця та особиста приязнь між письменниками, своєрідна літературна школа, яку пройшла поетеса-початківець під керівництвом досвідченого колеги, а особливо – наявність інших, хоч і не таких грунтовних, переробок.
Наводимо первісний текст поезії К. Попович:
Чи найдесь?
Малим хлоп’ятам пас овечки свої
За щитом гір, за вод бігом в долині,
На теплім серцю в природи самої.
І пас би донині!
І грав би собі в сопівку вербову,
Як вітер, як потік, що грают без слів,
Горов почерез гущу смерекову,
Аж умовкнут долів.
Як дрібна цвітка зросте і опаде,
Ніким невидана в високій траві,
Як та комашка, що вік свій провадить
В рожі на самім дні.
І так би йому було, як пташці Божій,
Що житє радіє і сама собов.
З пташкою донині співав би про рожі,
Про Бога і любов, –
Коли б аж тут був не досяг собою
Гамір зі світа – з єго торгів луна –
Ширяння людського духа горою
І єго суєтня.
Аж стрепенулось хлоп’я і помчало
До світа – сопівку завергло в траву –
І йшло, аж доки в світі ся не взяло
В самім єго вершку.
Між тими, що людство ведуть за собов,
Де духи і ідеї родятся і мрут,
Де серця згорають і лієся кров
В душ вавилонський труд.
Але на вершках сонце ярке жарить
І нема стопам іноді постою.
Як скрань від лаврів, серце стерня зболить,
То хоче спокою.
І хоче на ниву зелену лягти,
І над собов мати синій неба скрай, –
І біле стадо і сопівку найти,
Потік, пташку і гай.
Та ниви протяли зелізні тори,
Синь неба стьмила димуча машина,
Полягли стяті і гаї, і бори,
Порхнула пташина.
А біг вод і серць штучна гать тримає.
Срібний шемріт у пари посвисті заглух,
Вже біле стадо з пущі виганяє
Час модерний і дух.
А та гармонья, сину гір, що плила
З природи крізь серце аж в пісні твої?
Чи найдесь блаженна невіжа твоя
І сопілка в траві?
Питанню стосунків І. Франка та К. Попович присвячено ряд спеціальних досліджень. Їх докладну бібліографію див. у кн.: Попович К. Твори / Упор., вступ. ст., прим, та бібліогр. П. Баб’яка. – Львів: 1990. – С. 208-210. «Колись і нині» включено до основної частини цього видання, а «Чи найдесь?» подано у примітках, що, на наш погляд, суперечить меті того видання. Однак для Зібрання творів І. Франка вмотивованою є саме така послідовність.
Ростислав Чопик
Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 52, с. 328 – 330 (текст), 894 – 895 (примітки).