Записки українця

Іван Франко

Круть Софрон. Записки українця з побуту між полудневими слов’янами. Львів, 1905. IV + 199 с.

Передмова

Хоча доля немало кидає наших українців по всім усюдам, то проте дорожніх та побутових записок про сторонні краї й народи на українській мові дуже небагато. І всякому, хто знає педагогічне і загалом культурне значення таких записок у інших літературах, приходиться дуже жалкувати, що у наших земляків здавна так мало було охоти ділитися своїми вражіннями і спостереженнями з ширшою громадою. Певно, вина тут у значній мірі й нашого нерозвиненого книжного діла, яке досі не мало спромоги публікувати такі писання, так що й ті невеличкі проби мемуарної та подорожницької літератури, які у нас були досі (з виємком хіба записок д-ра Ярослава Окуневського), або лежать у рукописах, або пропадають у фейлетонах щоденних газет та в старих річниках давніших часописів, що давно зробилися бібліографічною рідкістю.

З того бібліотечного пилу хочемо отсе видобути одного письменника, що на коротеньку хвилю, 1878 – 1879 року, блиснув був у нашім письменстві, подав своїми писаннями дуже гарні надії, і потім, вернувшися до Росії, потонув у темних хвилях російського життя і вмер для нашого письменства.

Софрон Круть (псевдонім) належав до тої немалочисленної громадки українців, що в половині [18]70-их років під гомін герцоговинського повстання, а далі сербо-турецької війни схопилася бігти на поміч «братам слов’янам» і 1878 р. вертала з тої війни багата досвідами, спостереженнями та розчаруваннями. Та коли інші (ось, прим[іром], покійний поет та етнограф Іван Манджура) ховали свої досвіди та розчарування в глибині душі, Софрон Круть, пробуваючи по повороті з війни довший час у Відні, вхопив за перо, щоб поділитися з українською громадою своїми вражіннями.

Доля судила, що одиноке українське видання, до якого тоді міг звернутися Софрон Круть зі своїми працями, був видаваний під редакцією М. Павлика «Громадський друг», що швидко мусив докінчувати своє недовге існування під псевдонімами «Дзвін» і «Молот». Тут була надрукована його стаття «Війна слов’ян з турками», а також його огляд статистики Сербії по свіжовиданій тоді книжці Мілічевича «Кнежевина Сербиjа». Та се була лише частина того, що д. Круть написав або розпочав писати в ту пору.

В редакційній теці «Громадського друга» лишилися спомини «Чорногорці в Герцоговині», на жаль, не скінчені, далі переклад дуже інтересної політичної брошури Светозара Марковича «Сербиjа на истоку» з просторим переднім словом перекладача, прегарний уступ його дорожніх записок «У Любляні» і ще деякі дрібніші праці та уривки. Коли розбилося видавництво д. Павлика і сам він виїхав до Швейцарії, я дав записки про війну в Герцоговині до «Правди» 1880 р., а передмову до перекладу Марковича і нарис «У Любляні» – до «Світу» 1881 р.

Маючи те переконання, що праці д. С. Крутя і з огляду на свої теми – всі вони відносяться до побуту південних слов’ян, – і з огляду на свою немалу літературну вартість не перестаріли й досі і можуть служити корисною лектурою і для теперішнього покоління, поминаючи вже їх історичний інтерес як документів до психології тих українських добровольців, що бігли за Дунай брати участь у «війні за волю», хоч і знали, що перед ними була далеко більша і тяжча війна за волю в ріднім краю, – ми постановили подати в книжечках «Укр[аїнсько]-руської видавничої спілки» всі праці Софрона Крутя, як ті, що були друковані, так і ті, що досі лежать у рукописі.

Буде се інтересна пам’ятка одного з поривів української душі на ширший світ та заразом акт пієтизму для письменника, що подавав, а не справдив гарні надії, літературна спадщина Софрона Крутя.

Примітки

Вперше надруковано у кн.: Круть Софрон. Записки українця з побуту між полудневими слов’янами. – Львів, 1905. – С. І – IV, за підп: Ів. Франко (Літературно-наукова бібліотека. № 106–107).

Подається за першодруком.

Круть Софрон – псевдонім українського публіциста Василевського Феофана Олександровича (1855 – 1912). У 1875 – 1877 рр. як доброволець Ф. Василевський брав участь у національно-визвольнім боротьбі населення Герцеговини й Боснії проти турецьких загарбників. У 1875, 1878-1881 рр. публікував у львівських виданнях «Правда», «Світ», «Дзвін», «Громадський друг», «Молот» дописи й нариси про сербські та чорногорські обряди і звичаї. 1905 р. І. Франко зібрав ці статті й видав окремою книжкою з передмовою, яку подаємо у цьому виданні.

Окуневський Ярослав (1860 – 1929) – український громадський діяч, письменник, лікар. Автор спогадів «Чорногора і чорногорці» (1885), «Лист з чужини» (1898. – Ч. І; 1902. – Ч. 2).

Герцоговинське повстання – народно-визвольне повстання в Герцеговині у 1875 -1878 рр. проти турецького феодального і національного гніту. Після цього повстання Боснію і Герцеговину окупувала Австро-Угорщина.

Сербо-турецька війна – сербо-чорногорсько-турецька війна 1876 – 1878 рр. між Сербією і Чорногорією з одного боку, та Туреччиною – з другого, зумовлена піднесенням національно-визвольного руху на Балканах. Унаслідок цих війн Сербія і Чорногорія здобули повну незалежність.

Манжура (Манджура) Іван Іванович (1851 – 1893) – український поет, фольклорист, етнограф. З 1876 р. – доброволець сербської армії під час сербо-турецької війни.

Мілічевич Мілан (1831 – ?) – сербський письменник, видавав журнал «Школа». Автор книги «Кнежевина Сербиjя».

Маркович Светозар (1846 – 1875) – сербський філософ, публіцист, літературний критик. Автор праць «Поезія і мислення» (1868), «Реалізм і поезія» (1870), «Народ і письменники» (1872) та ін. Політичну брошуру «Сербиjя на истоку», про яку згадує І. Франко у передмові, переклав Ф. Василевський (Софрон Круть) під назвою «Що робити Сербії межи балканськими слов’янами» (переклад не опубліковано).

Наталія Тихолоз

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2010 р., т. 54, с. 520 – 522.