Ф. Ш. Лессінгів «Натан Мудрий»

Іван Франко

Передмова

В січні б[іжучого] р[оку] минуло сто літ від часу першої вистави Лессінгової драми «Натан Мудрий» у однім із віденських театрів. Минуло 28 літ по появі сеї драми в друку і 26 літ по смерті її автора, поки австрійська театральна цензура зважилася, по довголітніх короводах та з значними урізками, допустити Лессінгів архітвір на віденську сцену.

З нагоди тих роковин виставив і сього року того самого дня віденський «Deutsches Volkstheater» сю драму, а часописі не проминули нагоди пригадати своїй публіці значення тої вистави та значення «Натана Мудрого». Одною з тих принагідних статей, написаною виємково гарно і солідно якимось Ф. Ш. для «Neue freie Presse», ми користуємося тут, щоб і нашій громаді пригадати сей твір, се «євангеліє толеранції та вирозумілості на людські слабості», якого найінтереснішу частину – славну притчу про три перстені подаємо далі в перекладі.

Ся притча будить і в моїй душі спомин одного дорогого мені чоловіка – Михайла Драгоманова. В своїх листах до мене він кілька разів згадував, що рад би колись подати статтю про Лессінгову притчу і при тій нагоді докладніше роздивити пропаговану Лессінгом ідею релігійної толеранції.

Се заохотило мене перекласти відповідний уступ сцени 4 – 7 з п’ятого акту «Натана». Я післав йому копію того перекладу, та він, мабуть, не подобався Драгоманову, бо про статтю в дальших листах не було згадки. Одна копія перекладу лежала у мене довгі літа, поки минулого року не дарував її одному «збирачеві пам’яток» із України.

Тепер я зовсім наново переклав притчу і присвячую сю дрібну працю пам’яті Михайла Драгоманова, того, що серед нашої суспільності відіграв роль, багато дечим подібну до ролі Лессінга.

Примітки

Уперше надруковано в журн.: ЛНВ. – 1906. – Т. 33. – Кн. 3. – С. 528, без назви, за підп.: Ів. Фр. як передмову до публікації статті: Ф. Ш. Лессінгів «Натан Мудрий» / Переклав М. Л. // Там само. – С 528 – 534.

Далі вміщено: Лессінг Готгольд Ефраїм. Притча про три перстені: Із драми «Натан Мудрий» / Переклав Іван Франко // Там само. – С. 534 – 543. Під криптонімом Ф. Ш. не міг критися Давид-Фрідріх Штраус (1808 – 1874) – німецький філософ, релігієзнавець і біограф, автор «Життя Ісуса», адже стаття «Лессінгів “Натан Мудрий”» закінчується абзацом, у якому про нього мовиться у третій особі й цитується його студія про «Натана Мудрого»:

«Сто літ пізніше спадкоємець Лессінгового духа, Йоган Давід Фрідріх Штраус, смілий біограф Ісуса, Гуттена й Вольтера, забрався до опису життя Лессінга. Смерть знищила сей намір, але Штраус полишив студію про “Натана Мудрого”, яка пояснює найтонші звороти сього великого твору. “Такі твори з ліпшого світу, як “Натан”, – говорить Штраус, – […] не дані нам для бездільної розкоші: се радше напімнення, що людськість, хоч і поволі, і з поворотами назад, все-таки з неволі йде настрічу свободі» (Там само. – С 534).

До того ж основним з імен Штрауса було ім’я Давид. Як випливає з Франкової передмови, статтю, підписану криптонімом Ф. Ш., вперше опубліковано у віденській газеті «Neue freie Presse» 1906 р.

Автор перекладу статті «Лессінгів “Натан Мудрий”», захований за криптонімом М. Л., – Михайло Лозинський (див.: Літературно-науковий вісник: Покажчик змісту. – Том 1 – 109 (1898 – 1932) / Уклав Б. Ясінський. – К.; Нью-Йорк, 2000. – С 300, 511).

До перекладу статті «Лессінгів “Натан Мудрий”» додано примітку до слів:

Ядро в тім релігійно-філософічнім поетичнім творі Лессінга взяте із монаших вигадок. Казку про перстень, який ясніє у славній притчі Натана, видумано в Іспанії, де перед нещасним вмішанням церкви християни, жиди й мусульмани жили спокійно побіч себе. Один монастирський братчик уложив дві поезії: одна оповідає про трьох синів, із яких найліпший стрілець має дістати володіння своїх предків. Одначе ціль, до якої мали міряти принци, була дуже незвичайна – труп їх батька. Тільки один із них не захотів таким способом здобувати багатство і вигоди. Його окликано королем. Той сам монах переробив ту казку на казку про три перстені (Там само. – С. 530).

Примітка такого змісту:

Автор помиляється. “Притча про три перстені” не була твором католицького монаха. Дослідники, такі як Еріх Шмідт (Lessing, 1, 491) та Марко Ландау (“Quellen des Decameron”, 184 – 186), стоять на тім, що вона була зложена коло р. 1100 якимось іспанським жидом. Та правдоподібнішим видається мені те, що вона, хоч у примітивній формі, повстала на Сході, в Індії, де боротьба між браманізмом і буддизмом уже цілі століття перед Христовим Різдвом давала привід до ставлення питань про правдивість чи неправдивість певних релігій, вирослих на грунті одної й тої самої нації. Інтересний варіант тої притчі знайдено недавно на острові Цейлоні, з племені Свачілі (там само).

Примітку не підписано, її міг додати або автор перекладу статті «Лессінгів “Натан Мудрий”» Михайло Лозинський, або автор передмови до неї та перекладу Лессінгової «Притчі про три перстені» І. Франко.

Подається за першодруком.

Гуттен Ульріх фон (1488 – 1523) – німецький гуманіст, письменник і політичний діяч.

Вольтер (справжнє ім’я – Франсуа-Марі Аруе; 1694 – 1778) – французький письменник, публіцист.

Шмідт Еріх (1853 – 1913) – німецький історик літератури. Автор праці «Lessing: Geschichte seines Leben und seiner Schriften» (Лессінг: Його життя і писання. – Берлін, 1884 – 1892).

Ландау Марк (1837 – ?) – австрійський письменник, народився в Галичині. І. Франко цитує його працю «Die Quellen des Decameron» (перше вид. – 1869 р., друге – Штутгарт, 1884).

Оксана Нахлік, Андрій Франко

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2010 р., т. 54, с. 672 – 673.