2. Мати і школа

Іван Франко

Дім і школа вліяють найрішительніше на направлення духового розвою дитини. Мати і учитель слідують по собі: вони усовершають і доповняються: діло первої кінчить вторий. На матір припадає особливо первісне розбудження дитинячого духу, на учителя – методична наука, розширення і упорядковання знаній і образования характеру. Дім і мати учать любов’ю; школа – наставлениям і карностію.

О методичній науці не може бути і бесіди у п’яти до шестилітнього дитяти. До тої пори єсть мати його природною учителькою. Коли прийде час, в котрім має розпочатись властиво шкільна наука, належиться, щоб мати ограничила свою домашню науку і, бесідуючи з дитиною, натручала щораз більше і більше про предмети науковії і про школу. Через то станесь вона помічницею учителя і призвичаїть дитя до предстоячої йому зміни способу жизні.

Коли зачалась уже шкільна наука, повинна мати з особлившою старанностію наглядати первії поступи. Нехай велить дитині повторити собі, о чім в школі була бесіда, робити в своїх очах задачі, нехай надзирає і провадить тії ж, но нехай сама ніколи не робить замість дитини і не дозволяє їй без мислі сидіти, повторяти або копіювати. Єсть багато матерей, которії хотять самі переважно, чи то в цілости, чи в поодиноких частях провадити образовання дитини. Вони не посилають дітей до школи або, хоть і посилають, та все-таки самі їх переважно учать. Теє, однако ж, може статися для дитини дуже шкідливим – а то з слідуючих причин. Мати-женщина рідко коли або і ніколи не має правдивого плану науки, которий доперва зділати може образовання логічним, основним, з другої сторони, знов може мати впоїти в дитя власнії блуди і ошибочнії понятія, а особливо з уст матері такії річі переймає дитя дуже скоро і вони можуть в будучности звихнути ціле його образовання. Досвід показує, що по найбільшій часті такії усилія матерей не довели до ціли.

Хоть і як значительне єсть вліяніє матері на духовий розвій дитяти, то таки воно не годиться для 6 – 7-літньої дитини. Хоть мати і учена, і даровита женщина, то таки не конечно посідає дар научити дитя того, що сама знає. То само вимагає методичної науки, котрої не стає найбільшій часті женщин; но припустім, що мати посідає тую науку, все-таки вона для власних дітей буде найгіршою учителькою. Безчисленнії обстоятельства, як домашнії занятія і обов’язаності, товарищества, розривки і успосіблення, не дозволяють їй правильно держати научних годин або позбавляють її терпеливости і духового спокою, которий при науці необходимий. Тая неправильність підкопує конечную карність при науці і всегда майже мати знетерпеливиться, видячи повільнії поступи дитини, видячи невеликії послідствія своїх трудів. Її матірня гордість чується ображена, що власне вона має дитину, що так слабо береться до науки.

Навіть основно образована женщини, що перед свадьбою і самі були учительками, признають, що хоть перед тим з найбільшою терпеливостію слідили первії поступи чужих дітей, хоть при всій совітності не вимагали від дитини більше, як то, що при своїм віці і своїх дарованіях могла зділати, – то таки при власних дітях скоро знетерпеливилися повільностію поступів, гнівались за неї сповнення найменших обов’язків і що дитя через то небавом заляклось і змішалось, стратило всяку охоту до дальшої науки і тогда ажень не робило ніяких поступів.

Досвід учить, що при дітях не іде о геніальнії, скорії поступи, но особливо о методу, о правильне поступування крок за кроком. Не можна тут перескакувати щось або опускати, щоб не лишати за собою люк і пустих місць. Також і отцівська наука оказує тії самії недостатки, хіба отець сам єсть учителем і не тільки має методу научную, но і весь свій час одній тільки науці посвящає.

Часто знов говорить не одна мати, що волить для своєї дитини на початок замість строгої науки дешевого, мірно образованого учителя домашнього. Яко такого приймають бідних учеників або академіків. Діставши перве вступне образования, ідуть такії діти під руку ліпших учителів або до вищих шкіл. Єсли случайно такий домашній учитель має просту, природну методу і личне дарования зайняти дитину і зділати їй приступною бодай тую одробину знаній, котру сам посідає і учить, – то єще добре. Но чи багато найдеться таких учителів, которії би за дешевії гроші хотіли учити малих дітей? Найчастіше єсть така первісна наука без плану і недостаточна. Діти не отримають достаточної підстави до дальших наук, їх задивлювання стаються ошибочними, їх мислі не зможуть взнестися над звичайну, утоптану стежку, і великої праці стоїть пізніше тії хиби усунути.

Не одна мати боїться не раз слати свої діти до школи, і то справедливо. Пристаючи з товаришами, учаться всякого роду злих і неморальних поступків. Не раз знов, сли класа численна, боїться мати, що її дитини там належите не увзгляднять і не зуважать. Не раз також не без причини боїться і о здоров’я дитяти. Волить просто прийняти домового учителя, послати дитину до малої приватної школи або і в иний спосіб заступити публічну школу, хоть би то і немало іздержок стояло. Но і тут учить досвід, що всі тії способи не доводять желанної цілі і не заступлять цілковито публічних шкіл. Всяка окрема, одностороння наука єсть шкідлива для дитини. Щоб образовання було властиве і для жизні придатне, треба до того вспільної науки з товаришами літ і ціли, де надгорода і кара будять амбіцію, тая емуляцію; де повага права родить послух, податливість, любов і поважання для рівних собі, родить пильність і заохоту, а через то стається условієм образования і характеру.

Доки дитина до школи ходить, повинні дім і школа вспільно працювати над її вихованням. Дитині в первих днях шкільного життя подобаєсь теє ж для своєї новости. Но вскорі уступає радість, коли дитина почує, що стратила свою свободу, що мусить напружатися і означене число годин працювати. Тому-то дієсь, що дитя, тим розчароване, нерадо йде в школу, плаче, а часто насильно треба го водити. А кілько-то воно не нажалуєсь матері на строгість і неприступність учителя! Но тут не повинна мати бути м’якою і податливою, не повинна жаловати дитини або, як часто діється, осуждати і собі учителя яко твердого і немилосердного чоловіка. Учитель тогда ажень може спасительно дійствувати на розвій умственний дитини, коли її добре пізнає. Про то найліпше нехай порозуміється з родичами, щоби дізнатися о слабих і злих сторонах дитини. Мати повинна в такім случаю не тільки відверто і без украшеній все висказати учителеві, но заразом радо слухати його совітів взглядом поступовання з дитиною в домашній жизні.

Дитина оказується дома звичайно зовсім иною, як з школі. От чому повинен учитель всегда порозуміватися з родичами. Мати не повинна ніколи боронити своєї дитини проти учителя, хоч би і знала, що той в чімсь зле собі поступив. Но найгірше, сли перед очима дитини ганить учителя або йому грозить, як то не раз у простих людей случається. Дитя уважає себе тогди за мученика, за покривджену сторону і не знає уже поваги учителя. Діти думають і чувствують всегда так, як їх родичі. А єсли вони несправедливі і простаковаті, то, без сомнінія, такими самими будуть думки і чувства їх дитини.

Мати повинна при дитині принимати мину, якоби велику вагу клала на суд учителя і свідоцтво шкільне, якоби ніколи не сумнівалася о їх справедливости і правді, хоть дитя їх стараєсь усправедливити. Єще гірше, єсли дитину, котру в школі висварено або укарано, пестить або через подарки і сочувствіє стараєсь їй винадгородити понесену кару. Така мати, що зле свідоцтво на просьбу дитини перед отцем скриває або перед другими людьми криє постидную правду, а неправдою стараєсь її прикрасити – дуже багато шкодить власній дитині і може через таке звихнути цілий її характер, цілу її будучність.

Но нич не дійствує корисніше на умственний і моральний розвій дитини, як теє, єсли родина, хоть би і не знати з як високого стану, запрошує учителя до свого домового кружка, угощує і з поважанням трактує. Чим більше родичі оказують поважання учителеві, тим більше і щиріше і дитина до нього прив’яжеться, тим корисніше буде для неї самої теє відношення.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 53, с. 565 – 569.