Die Polen und Ruthenen in Galizien von dr. Josef Szujski

Іван Франко

Wien und Teschen. Verlag von Karl Prochaska, 1882.

Майже рівночасно з настанням нової ери в австрійській внутрішній політиці, з настанням т. зв. Versöhnungsaera загадав д. Прохаска з Тешена видати обширну працю о народах Австрії в монографіях. Як міністерство гр[афа] Таффе відразу оголосило своїм окликом «поєднання народів Австрії на основі повної автономії кождого народу», так і видавництво д. Прохаски мало бути немовби науковим свідоцтвом і пам’ятником тої політики, мало звернути пильну увагу на кождий в Австрії живучий народ, особливо на його етнографічні окремішності і культурний розвиток, і все те мало бути опрацьоване в дусі сучасної політики, в дусі поєднання. Але – дивний злучай! Тая сама внутрішня суперечність, котру добачаємо між словами й намірами, а ділами й політикою теперішнього міністерства, проявляється більше або менше виразно і в науковім видавництві, котре має бути цвітом і виразом тої політики.

От хоть би й те діло д. Шуйського про поляків і русинів в Галичині! Чи ж се не вірний образ тої внутрішньої суперечності австрійської політики? Видавництво, котре посвячає осібну книжку німцям в Семигороді, осібну – німцям в Чехах і Моравії, осібну книжку жидам, осібну – навіть циганам, – тото видавництво не рішається в осібній праці подати образ духового життя і національних окремішностей русинів! Воно здає опрацювання русинів і поляків одному чоловікові, правда, вченому, але все ж таки полякові; чоловікові, котрий, крім коротких сесій соймових та своїх наукових вандрівок по бібліотеках і архівах, не мав, впрочім, ані случаю, ані часу знакомитися ближче з життям і літературою українського народу. Правда, з деяких друкованих матеріалів етнографічних д. Шуйський досить користав але все ж таки не настільки, щоб з його праці мож було виробити собі докладний і всесторонній, бодай в загальних нарисах, образ життя і розвитку нашого народу. Найбільшою, принципіальною хибою праці д. Шуйського є те, що оба народи, котрих етнографічну окремішність він признає, трактуються у нього всуміш, при купі, так що можна б думати, що д. Шуйський мимо своєї наукової об’єктивності і безсторонності все ще стоїть на застарілім становищі польських націоналістів: «не розлучувати того, що Бог (?) і історія з’єдинили (?)».

З тої головної хиби випливає й друга, не менше важна, котра особливо дається чути в розділах о історії, культурі і літературі обох народів. Вся бесіда в тих розділах іде о поляках, польські писателі і пам’ятники розбираються і характеризуються досить обширно, а о русинах згадується тільки де-не-де, мимоходом, імена руських учених перемішані з польськими, з руських писателів тільки деякі названі по імені, а о їх ділах і працях – ані словечка. Таку саму неоднаковість бачимо і в обговорюванні журналістики.

Ми вже й не говоримо нічого о становищі, з якого д. Шуйський глядить на свій предмет, о його польсько-панських і консервативних поглядах, котрі видніються з кождого уступу його праці і кажуть йому в статті, посвяченій, властиво, оглядові життя народного, поперед усього і майже виключно бачити сліди і плоди благодатної, патріотичної, жертволюбної і народолюбної праці панів! Безперечна річ, що таке становище відповідає дійсному духові теперішньої політики, і яко її вираз в науці було конечне в видавництві д. Прохаски.

Але ще о одній аномалії приходиться нам згадати, котра ачей же немало зачудує видавця тих «поєднуючо-наукових» книг. В Австрії, крім галицьких, є ще також русини буковинські і угорські! О них, звісне діло, в праці Шуйського нема й згадки, а й проспект цілого видавництва не втягає їх до плану. Значиться, що ж з того буде? Вповні безстороннє, наукове обслідження життя і розвитку всіх австрійських народів, від німців аж до циганів, а про звиш півмільйона людей, представляючих у многих зглядах відрубні і своєвидні типи народні, а вже на всякий спосіб маючих відрубні межинародні відносини – і о тих галузях українського народу ані словечка!.. Ми надіємся, що се була помилка видавця, не що иншого, і що в можливім другім виданні тих праць він схоче поправити свою помилку. Сама справедливість, сама ідея автономії, котра чей же в науці може бути понимана і проводжена чистіше і консеквентніше, ніж в сучасній політиці австрійській, сам інтерес науковий наказує трактувати оба народи окремо, в віддільних працях, і віддати опрацювання руського народу русинові, котрий би більше міг знати і схотів обширніше використати та наглядніше показати окремішності і розвиток свого народу, аніж се міг і хотів зробити д. Шуйський. Тоді опрацювання руського (українського) народу обняло би не тільки русинів в Галичині, але також на Буковині і в Угорщині, а опрацювання чисто польського народу, позбувшися примішки руської, також виграло би на повноті і наглядності.

Про само видання можна сказати, що воно все-таки заслугує на похвалу. В тексті своєї розправи помістив д. Шуйський чимало ритмових перекладів з народних пісень руських і польських, а також з творів польських писателів. Переводи ті, признатись, дуже нужденні і дуже слабе дають поняття о красоті народної поезії у русинів і поляків і о силі артистичної поезії у поляків. Волів д. Шуйський дотичні місця, котрі хотів зацитувати, подати в вірнім прозовім перекладі, що на всякий злучай в наукових ділах найбільшу може мати стійність.

Примітки

Вперше надруковано в журн.: Світ, 1882 р., № 14, 25 лютого, с. 250, без підп. Авторство: Павлик М. Спис творів Івана Франка за перше 25-ліття єго літературної діяльності: 1874-1898. – Львів, 1898. – С. 11; Мороз М. О. Іван Франко: Бібліографія творів (1874 – 1964). – К., 1966. – С. 164.

Подається за першодруком.

… міністерство графа Таффе… – Йдеться про графа Едуарда Таафе (1833 – 1895), австрійського державного діяча, який у 1868 – 1870 та 1879 – 1893 рр. був міністром австрійського уряду. Очолюючи уряд, спирався на блок національних партій, що представляли інтереси різних народів Австрії як складової частини /Австро-Угорщини.

Шуйський Юзеф (Йосиф) (1835 – 1883} – польський історик, письменник, публіцист, політичний діяч, учасник польського повстання 1863 р. Спочатку стояв на ліберальних, потім на консервативних засадах.

Семигород (Трансильванія) – історична область у Східних Карпатах (на півночі сучасної Румунії). У 1699 – 1867 рр. був провінцією Австрії, згодом Угорщини.

Моравія (Морава) – історична область у Чехії та Словаччині, територія якої входить переважно до нинішніх Північноморавської, Південноморавської і Східночеської адміністративних територій.

Наталія Тихолоз

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 53, с. 42 – 44.