Іван Тургенєв

Іван Франко

Заким умістимо обширнішу розправу о творах Тургенева, подаємо тут бодай кілька уваг, списаних під враженням першої хвилі. Сумна вість про смерть великого писателя потрясла не лиш російську суспільність, але викликала жаль повсюди, де лиш почувають інтерес для науки і де мають зрозуміння для праць великого таланту. Часті потрясения серед російської суспільності, нужда закріпощеного селянина, просвітний покост давнішої інтелігенції, підземні роботи так званих нігілістів – все те находило в творах Тургенева вірний живий образ, проте і в Росії, і в цілій Європі читано його твори яко вірний відблиск державного і суспільного життя.

В Тургенєві замічав кожний одушевленого, розцвіту вітчизни гаряче бажаючого патріота, кожний пізнавав в нім геніального поета, а гаряча, пориваюча бесіда здобувала йому серця образованих людей не лиш в самій Росії. Багата виображня, дар спостерігання і віддання тих спостережень – чи то з природи, чи з людської душі – то характеристичні приміти Тургенєвої музи. Характери його повістей і описи звичаїв та обичаїв взяті ним якби живцем з народного життя; в них не видно штучних креацій і масок, лиш всюди вірна фотографія – а однак крізь ті твори пробиває всюди вищий, ідеальний напрям, і смілі реалістичні образи ідуть поруч з романтичними і ідеальними.

В послідніх роках Тургенев заєдно недугував, а серед недуги мав часто-густо спосібність пересвідчитись о великім поважанні образованого миру. Подивлюваний в Європі, обожуваний в Росії, люблений всіма, що мали случай вдивлятися в ті віщі, якби магнетичні, очі поета, так жив Тургенев в добровільнім своїм вигнанні, далеко від вітчизни, і лиш здалека наглядаючи життя свого народу.

Іван Тургенев родився в Орлі 9 падолиста 1818. Науки свої відбував наперед в Москві, а відтак в Петербурзі. Опісля удався до Німеччини і на Берлінськім університеті слухав історії і філософії. Служба державна не відповідала його званню, і він скоро її покинув. По довгім побуті за границею вернув він р 1852 назад до Росії, однак вільнодумні його письма були причиною удаления його вглиб держави. Одержавши амністію, він знов вибрався за границю і вже більшу часть свого дальшого віку прожив в Парижі.

На полі літературнім виступив Тургенев перший раз в 25-ім році життя зі своїми поезіями. Небавком потім появились перші його новели, що і стались властивою підставою його будучої слави. В тих новелах описує він виключно російські діла і відношення, а учений світ живі ті образи відчитував жадно будь в первотворі, будь в численних перекладах. Найбільше знані новели Тургенева суть: «Дневник ловца», «Сцени з русского життя», «Отцы и дети», «Новь»; а недавно ще помістив Тургенев в одній російській газеті цілий ряд афоризмів і поменших новелістичних образків, котрі сміло можна назвати його послідньою і лебединою піснею. Суть то так звані «Поезії в прозі». З кожної стрічки тих передсмертних пісень віє вищий дух і благородність поета, – в них видно любов [до] вітчизни, людей і штуки. Побіч понадних сатир стрічаємо в тих творах трогаючі уваги над суєтою всього земного, а тужливі, предчуванням смерті переповнені спостереження суть найлучшим доказом, що поет трепечущою рукою списував в них своє посліднє завіщання.

Примітки

Вперше надруковано в журн. «Зоря», 1883, № 19, с. 304, без підпису.

Подається за першодруком.

Авторство встановлено М. С. Возняком у кн. «Іван Франко – популяризатор передової російської літератури». К., 1953, с 45.

Заким умістимо обшир нішу розправу о творах Тургенева… – Франко мав на увазі свою статтю «Іван Сергійович Тургенев», яка була вміщена в наступних номерах журналу «Зоря» (1883, № 20, 21, 22).

…недавно ще помістив Тургенев… – Очевидно, йдеться про «Стихотворения в прозе И. С. Тургенева», опубліковані в журн. «Вестник Европы», 1882, № 12, с. 475 – 520.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1980 р., т. 26, с. 291 – 292.