Проф. Омелян Огоновський

Іван Франко

Смерть проф. Омеляна Огоновського, така несподівана для тих, хто знав його ближче, така передчасна для всього галицько-руського суспільства, викликала щирий жаль скрізь, куди лише дійшла про неї звістка. Покійний був, без сумніву, найвидатнішим представником української народової партії не лише на ниві науки і письменства, а й у царині практичної діяльності для освіти народу. Як людина він визначався рисами, котрі викликали в ньому повагу. Цінуючи високе почуття власної гідності, він змушений був при цьому понижуватися до понять і способу думання простачків. Надзвичайно сумлінний у виконанні своїх обов’язків, являв собою тип русина, що зовсім не часто зустрічається у нас, – невтомно працьовитого і пунктуального майже до педантизму.

Не час зараз, біля свіжої труни покійного, вдаватися в оцінку добрих і поганих боків його довголітньої діяльності, у дослідження її результатів. Наслідки цієї діяльності, без сумніву, залишать незатертий слід у всьому духовому житті Галицької Русі. Тут лише коротко й побіжно розглянемо його діяльність, відзначимо найголовніші праці.

Свою учительську працю с[вітлої] п[ам’яті] Огоновський розпочав у Академічній гімназії у Львові, де навчав класичних мов, а також руської граматики та літератури. Будучи у галузі мовознавства учнем Міклошича, до самої смерті залишився вірний основним поглядам учителя.

1860 року він розпочав і свою літературну працю, публікуючи поетичні твори в альманасі «Зоря галицька яко альбум на 1860 р.». Згодом друкував свої вірші у «Слові». Отримавши 1867 року суплентуру кафедри руської словесності Львівського університету, він у листопаді 1870 року на основі габілітаційної праці «Ueber die Praepositionen im Altslovenischen und Ruthenischen» став звичайним професором руської мови і літератури.

Від 1877 року аж до смерті він був безперервним головою «Просвіти». У 1881 році став член-кореспондентом Академії наук у Кракові, а у 1877 – 1878 роках обіймав посаду декана філософського факультету.

Писав руською, польською і німецькою мовами. Із праць, написаних по-руськи, найважливішою є, звичайно, «Історія літератури руської», що друкувалася спершу в «Зорі», а згодом була видана окремими томами. Досі з’явилося 6 таких томів (том 1-й – історія давньої української літератури до Котляревського; томи 2-й і 3-й – огляд нової української поезії; томи 4-й і 5-й – огляд белетристичної прози і врешті том 6-й – огляд наукової прози). Ця праця залишилася незавершеною. Огляд українських наукових праць зостався ледь розпочатим і лише одна його частина, етнографія, доведена майже до кінця (останнім письменником був Драгоманов). Ця праця є надзвичайно багатим збірником матеріалів і відомостей до історії української літератури.

Крім цього, цінним є його критичне видання давньоруської літературної пам’ятки «Слово о полку Ігоревім» із цінним історичним та філологічним апаратом, а також найновіше повне видання поетичних творів Шевченка. До того ж, цілий ряд праць він присвятив коментуванню окремих творів Шевченка, розглядав інші українські твори і, нарешті, написав кілька популярних книжок, що їх видала «Просвіта». Для руського театру він написав трагедії «Федько Острозький» і «Гальшка Острозька», котрі ставилися з успіхом і які преміювала «Руська бесіда».

З його праць німецькою мовою найважливішою є книжка «Studien auf dem Gebiete der rutenischen Sprache», а також студія про українців в енциклопедії Ернеста і Грубера. Для гімназій покійний уклав за дорученням шкільної ради кілька руських підручників, з яких найважливішими є «Староруська хрестоматія» та «Граматика руського язика».

Вічна пам’ять щирому русинові й невтомному працівникові!

Примітки

Вперше надруковано польською мовою в газ. Kurjer Lwowski, 1894 р., № 301, 30 жовтня, s. 5 – 6, під назвою «Profesor Emil Ogonowski», без підп. Авторство: Павлик М. Спис творів Івана Франка… – С. 93; Дорошенко В. Спис творів Івана Франка з додатком статей про нього і рецензій на його писання / Матеріали до української бібліографії, видає Бібліографічна комісія Наукового товариства ім. Т. Шевченка. – Львів, 1918. – Т. 4. – Вип. 1. – С. 150 (№ 3189); Мороз М. О. Іван Франко: Бібліографія творів. – С. 270.

Подається за першодруком у перекладі.

суплентура – суплент – заступник професора, асистент на сучасну мірку.

Наталія Тодчук

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 53, с. 462 – 463.