Замітка по етнографії українського народу на Волині

Іван Франко

Z materjałów zebranych przez p. Zofję Rokossowską we wsi Jurkowszczyźnie w powiecie zwiahelskim, opracował prof. dr. J. Kopernicki. (Osobne odbicie z tomu XI Wiadomości komisji antropologicznej Akademii umiejętności). Kraków, 1887, str. 99.

У виданих досі антропологічною комісією Краківської Академії наук десяти томах «Zbioru wiadomości do antropologii krajowej» міститься дуже багатий матеріал про етнографію українського народу в Галичині і на Україні. Щоправда, цей матеріал за нечисленними винятками (згадаю лише цінні збірки Руліковського) не відзначається ні новизною порівняно з уже надрукованими українськими збірниками цього роду (Чубинського, Головацького, Драгоманова, Номиса та ін.), ні також умінням записати матеріали з уст народу і впорядкувати їх.

Останній закид особливо можна зробити першим томам, а серед них передусім матеріалам, записаним жінками, недостатньо обізнаними з вимогами філологічної точності при записуванні з уст народу і навіть з самою мовою українського народу і майже зовсім не ознайомленими з працями українських етнографів. У матеріалах, уміщених у перших дев’яти томах збірника, не зверталося зовсім уваги на українські збірники, не відзначено, які речі були в них уже друковані в ідентичній формі або у варіантах, тим самим ускладнено працю відшукування і порівняння окремих пісень, приказок, загадок тощо. Щойно, почавши з десятого тому, ці недоліки починають поступово зникати, в основному завдяки праці редактора збірника професора доктора Й. Коперницького, старанність і любов якого до предмета відповідно оцінить тільки той, хто знає, з якими труднощами пов’язані розшуки окремих етнографічних речей у цих величезних лісах, які називаються збірками пісень Чубинського і Головацького.

Однак основна вартість українських матеріалів, опублікованих досі в «Zbioru wiadomości do antropologii krajowej», полягає в прийнятому комісією принципі публікувати або речі різнорідні, але з одного точно окресленого району, або ж речі однорідні з ширших територій. Українських збірок цієї другої категорії досі у виданні антропологічної комісії майже зовсім нема, проте значною є кількість збірок з окремих місцевостей. Щоправда, кошти антропологічної комісії не дозволяють систематично нагромаджувати етнографічні матеріали з усіх районів Русі, як це вже багато років робить пан О. Кольберг для польських земель; українським збіркам притаманна випадковість.

З деяких місцевостей, де проживають збирачі, які дописують до антропологічної комісії, опубліковано вже і по декілька збірок, натомість з інших місцевостей, часто значно цікавіших з погляду етнографії і менше досліджених, немає нічого. До таких місцевостей в Галичині передусім слід зарахувати Лемківщину, тобто той гірський куток (повіти Ясельський, Сандецький, Саноцький), де українське населення межує безпосередньо з масою польського населення, з одного боку, а словацького – з другого і де, крім напрочуд цікавої мови, можна було б найкраще простежити процес переходу етнографічних матеріалів від одного народу до другого, процес міжнародного обміну понять, поглядів і витворів духовного життя народу.

До таких цікавих з етнографічного погляду місцевостей належать також гори, заселені бойками, – тепер головний рудник незвичайно цікавих і важливих колядних пісень, а також місце, де можна зібрати невичерпний матеріал для народної медицини. Було б дуже бажаним, якби антропологічна комісія подала ініціативу до етнографічного дослідження цих околиць, якби для них було зроблено бодай стільки, скільки зробив пан Кольберг для Покуття. Видана минулого року в «Zbioru wiadomości do antropologji krajowej» збірка весільних пісень з гірського (бойківського) села Лолина Долинського повіту свідчить, що і в сфері народних обрядів гірські місцевості обіцяють надзвичайно багато нового матеріалу.

Окремим відбитком з 11-го тому збірника, який досі друкується, вийшла праця, назву якої ми написали в заголовку. Пані Софія Рокосовська вже кілька років займається збиранням етнографічних матеріалів серед українського населення в селі Юрківщині і в околицях, на Волині. Перша її збірка, що містить опис весілля і майже 300 інших народних пісень, була вміщена у сьомому томі «Zbioru wiadomości do antropologii krajowej». З того часу пані Рокосовська надіслала в розпорядження антропологічної комісії нові численні матеріали, з яких, відклавши на майбутнє байки і пісні, проф. д-р Коперницький вибрав і опрацював народні звичаї, обряди, вірування, забобони, закляття і загадки.

Розглянемо в першу чергу матеріали, а потім їхнє опрацювання.

Матеріали, зібрані панею Рокосовською, поділені на такі 8 рубрик: домашні звичаї і обряди (тобто такі, що належать до життя окремої людини), щорічні звичаї і обряди (народний щоденник), дитячі ігри (власне, частина першої рубрики), демонологія, наслання, чари і ворожба, вірування і забобони, уявлення про природу, її явища і творіння, нарешті, загадки і головоломки. В першій рубриці особливо цікавий розділ про народження і хрестини, який подає кілька досі не відомих обрядів.

У розділі про весілля пані Рокосовська подає три додатки до своєї більш ранньої роботи про весілля на Юрківщині, а саме обряди і пісні, пов’язані з короваєм, який в Юрківщині зовсім вийшов із звичаю, але зберігається по сусідніх селах, далі обряди і пісні, пов’язані з так званим ладним і поганим весіллям. Похоронних звичаїв і обрядів зібрано досить мало.

У рубриці річних звичаїв і свят подано переважно речі, вже відомі з інших джерел. Волинські колядки не відзначаються ні оригінальністю, ні повнотою варіантів, а, навпаки, переважно є дуже скороченими і часто зовсім зіпсованими (наприклад, у нашій збірці № 9, 12, 19, незакінчений № 10). Збірка щедрівок (не знаю, по-якому названих тут щодрухами) також бідна (всього 8 номерів) і має небагато оригінальних рис. До того в збірці колядок і щедрівок не відокремлено серйозних пісень від пародій, яких ніколи не співають прилюдно під вікнами.

До великопісних пісень неправильно зараховано пісні лірників про святого Олексія і святу Варвару, які не мають нічого спільного з великим постом. З інших матеріалів, уміщених у цьому збірнику, слід особливо відзначити розділ забобонів і дуже гарну збірку матеріалів до народної медицини. В кінці додано 103 загадки і 4 головоломки, переважно (лише за кількома винятками) відомі з багатого збірника Номиса [Здається, що ця важлива для української етнографії книжка (Українські приказки, прислів’я і таке інше, спорудив М. Номис, Санкт-Петербург, 1864) залишилась невідомою докторові Коперницькому, бо ж не виписано згідно з нею варіанти і відповідники до загадок пані Рокосовської. У загадці № 2 біля слова капельот поставлено знак запитання, і слушно, бо це явна помилка в переписуванні, повинно бути капелят, що значить щенят (зменшене від капев, родовий капева або капела – гончак)].

Загалом матеріал, зібраний тут панею Рокосовською, хоча й дає мало зовсім нового для української етнографії, є цінним у зв’язку з тим, що надзвичайно всебічно характеризує етнографічні риси цього тісного закутка. Збирання таких матеріалів по всіх місцевостях підряд могло б кинути чимало світла на багато проблем нашої етнографії, показати географічне поширення деяких пісень, вірувань, обрядів тощо, а з другого боку – виявити серед самого населення багато відмінностей та етнографічних типів, про які зараз ми або зовсім нічого не знаємо, або ж знаємо дуже мало, хоч детальне вивчення їх є одним з основних завдань етнографії.

В опрацюванні цього матеріалу професором д-ром Коперницьким передусім прикро відчувається відсутність вступного слова про мову або, точніше, про різновиди української мови, які існують в даній місцевості і відбиваються в піснях тощо Лише в одному місці (стор. 40, примітка) він відзначає, що у місцевій говірці і вимовляється, як и, наприклад, пид бик замість під бік, але не уточнює, в яких це буває випадках, бо ж у тому самому двовірші, до якого додано вищенаведену примітку, зустрічаємо аж п’ять безсумнівних м’яких і. А втім, правопис українських текстів у цьому збірнику не є ні однаковим скрізь, ні послідовним, так що для філолога залишається сумнівним, чи має він справу з діалектним явищем, чи просто з слуховою помилкою або неточною транскрипцією збирачки.

Наведу кілька прикладів. У нашій збірці завжди пишеться седіти, детина, в той час як у волинських етнографічних матеріалах та інших збірниках завжди пишуть сидіти, дитина. З правопису нашого збірника ми не можемо довідатися, чи населення у Звягельському повіті вимовляє прикметники в першому відмінку однини по-польськи, чи по-українськи, наприклад: чи високі чи високій (відповідно високий); ці форми настільки помішані, що в одному вірші зустрічаємо їх обидві: тонкій, високі, листом широкі, що, либонь, не відповідає дійсності.

Не можемо, нарешті, обминути мовчанням деякі зауваження професора доктора Коперницького, додані до українських текстів. Шановний професор вважає народну мову цієї місцевості викривленою російськими впливами, які нібито не лише впровадили багато нових висловів замість питомих й замовили також багато граматичних змін, принципово не властивих будові української мови і ніде інде цьому народові не відомих (стор. 2 – 3). Отже, на мою думку, цей погляд хибний.

Крім незначних білоруських і польських впливів, у піснях і матеріалах цієї збірки великоруські впливи трапляються лише випадково, як очевидні нашарування, зовсім органічно не зв’язані з українською мовою (напр., промовистий солдатський вислів у 35-ій пісні на 12-ій сторінці). З дванадцяти зазначених у примітках випадків русизмів, насправді такими є лише три (стор. 81 – дураку; стор. 44 – дівонькі, дав[альний] відмінок зам[ість] дівоньці і стор. 43 – повозочку замість візочок).

Інші взяті під сумнів вислови зовсім не є ні русизмами, ні викривленнями, ні винятковими явищами в українській мові. Скажімо, накурити горілки (Schnaps bremnen) – це вислів, загальновживаний на всій Русі; наварити горілки, як хоче д-р Коперницький, має зовсім інше значення – переварити горілку з медом. Гороб’ї (стор. 39) не є перекрученням російського варабьи, але цілком правильною українською формою від нездрібнілого горобій, тепер уже не вживаного, але збереженого у піснях інших околиць (Горобієньку-пташку, пташку і т. д.). Марюсі (стор. 40) не може бути русизмом, бо російська мова зовсім не знає такого перетворення імені Марія; це швидше рефлекс поліського діалекту. Ніт (стор. 43) не є російським нет, тому що це слово поряд з нема дуже часто вживається в місцевостях, далеких від російських впливів, наприклад, в самбірських горах, в Лолині тощо.

Гусі (стор. 44), либонь, не є русизмом, бо гуси по-російськи звучить gusi; це чиста українська форма з м’яким і у кінцівці. Заріжу гуся (стор. 45) – це не є сказаним по-російськи заріжу гуску (gusia, знахідний відмінок guś), а здрібніле слово середнього роду (гуся – гусяти), притаманне лише українській мові.

Колодезь (стор. 52) не є русизмом натомість українського криниця, а наскрізь є українським словом (звичайна форма колодізь), яке означає studnia у протиставленні до криниці, тобто натурального джерела. Відповідне російське слово звучить калодец (наголос на останньому складі, в той час як в українському слові він на передостанньому). Врешті, форму Хведорку (кличну форму) замість Хведоркові також не можна вважати русизмом, хіба що ми б хотіли вважати русизмами всі подібні форми, яких в українській мові є дуже багато (богу, вітцю, хлопцю, Івану і под.).

Ще одне зауваження щодо слів, які д-р Коперницький погано зрозумів. «Пояс без вітру має» (стор. 24) значить не пояс міниться без вітру, а хитається, колишеться без вітру. «Рунца» (стор. 23) – погано записане замість «рунця» – кожуха. «Олексею кмите» (стор. 31), очевидно, погано записане замість «Олексею квіте», в чому нас переконують інші варіанти цієї самої пісні. Це слово не може означати «kmieciu» вже хоч би тому, що в такому разі мусило б звучати кметю (називний відмінок – кміть, відмінюється, як медвідь).

Нарешті, на 89-ій сторінці до легенди про перетворення людини в лелеку д-р Коперницький додає примітку, що ця легенда, найпевніше, походить з Литви і краще збереглась на Волині, ніж на Поділлі. Легенда ця належить до так званих космогонічних легенд, про походження яких судити сьогодні ще надзвичайно важко. Супроти думки про її походження з Литви може промовляти хоч би те, що я її чув ще в 1880 р. в такій самій формі в Коломиї і Дрогобичі, отже, досить далеко від місцевостей, які підлягають литовським впливам.

Примітки

Вперше надруковано польською мовою під назвою «Przyczynek do etnografii ludu ruskiego na Wołyniu» в журн. «Kwartalnik historyczny», 1888 р., № 2, с. 268 – 273.

Подається в перекладі за першодруком.

Рокосовська Софія – польська фольклористка II половини XIX ст. Збирала польські та українські фольклорні матеріали.

Коперницький Ізидор (1825 – 1891) – польський антрополог і етнограф, родом з Київщини, професор Ягеллонського університету, член Академії наук у Кракові. З його ініціативи видано ряд матеріалів з української антропології та етнографії. Підтримував особисті наукові контакти з І. Франком.

Руліковський Едвард (1825 – 1900) – польський історик та етнограф; збирав етнографічні матеріали на території України. Зокрема, йому належать праці «Opis powiatu Wasilkowskiego pod względem historycznym, obyczajowym i statystycznym». Warszawa, 1853; «Zapiski etnograficzne z Ukrainy», у «Zbiór wiadomości do antropologii krajowej», Kraków, 1879.

уже надрукованими українськими збірниками цього роду… – І. Франко тут мае на увазі такі фольклорно-етнографічні збірники: «Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западнорусский край» (тт. 1 – 7, 1872 – 1879) П. Чубинського; «Народные песни Галицкой и Угорской Руси» (1863 – 1877) Я. Головацького; «Исторические песни малороссийского народа» (2 т., 1874 – 1875) М. Драгоманова та В. Антоновича; «Українські приказки, прислів’я і таке інше» (Спб., 1864) М. Номиса.

Номис (справжнє прізвище – Симонов) Матвій Терентійович (1823 – 1901) – український етнограф і фольклорист.

Кольберг Оскар (1814 – 1890) – польський прогресивний етнограф та фольклорист, основоположник польської фольклористики, у 1882 – 1889 рр. видав чотиритомний збірник «Pokucie».

збірка весільних пісень з… села Лолина. – Йдеться про збірник весільних пісень, записаних Ольгою Рошкевич в с. Лолині, надрукований у 13-му томі «Zbioru wiadomości do antropologji krajowej» (Краків, 1886) під назвою «Obrzędy i pieśni weselne ludu ruskiego we wsi Lolinie, powiatu Stryjskiego». І. Франкові належать у цьому збірнику передмова та впорядкування.

російське слово звучить калодец (наголос на останньому складі)… – Тут Франко припускається помилки: як в українській, так і в російській мовах (зокрема у говорах) наголос у цьому слові на передостанньому складі.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1980 р., т. 27, с. 210 – 215.