Походження Аттіли

Іван Франко

Де і коли виникла легенда про походження Аттіли від собаки? Найдавніші перекази про цього короля легендарного характеру, як «Vita sancti Lupi» і «Vita sancti Nicasii», говорять про нього як про божу кару (flagellum Dei), як про слугу чорта, але нічого не кажуть про його походження від собаки. Один з найдавніших істориків, що писав про гуннів, Йордан, розповідає про готських чарівниць, яких за часів короля Філімера було вигнано у Скіфію, і там від їх спілкування з нечистими духами з’явилися гунни. Ще в IX столітті корбейський граматик ототожнює гуннів з казковими племенами гогів і магогів, які, за легендою, були замуровані Александром В[еликим] за горами Півночі [Al. Wesełowski. Do historji romansu i powieści, 1, 309].

Цікаво, що середньовічні іконографи уявляли ці племена звичайно з собачими головами; можливо, що звідти пішла назва «собаче плем’я», дана гуннам редактором «Gesta Romanorum». Гідним уваги є факт, що особливо серед двох народів легенда про собачу кров у жилах Аттіли пустила глибші корені: серед італійців і поляків. В Італії на численних народних картинках і малюнках він постає із скіпетром в руці, з собачими вухами, які стирчать з-під корони, з собачими іклами, пласким носом і рідкою бородою.

Вже в XIV ст. в Італії була популярною поема про нього, оголошена недавно Д’Анконою [A. D’Ancona. Antichi poemetti popolari italiani, Bologna, 1886, № 3; «La leggenda d’Attila Flagellum Dei», супроводжена гарною передмовою, повтореною також у його «Studi di critica e storia letteraria», Bologna, 1880; див.: Romania XVIII]. На деяких малюнках замість собачих вух стирчать роги (Д’Анкона, там же, 254).

Цікаво, що в XVI ст. подібні малюнки були поширені і в Польщі. Один з них привезений в Італію з Польщі відомим апостольським нунцієм Алойзі Ліппомано; цей малюнок бачив у Венеції й описав у своєму творі італійський історик Марзарі [Marzari. Historia di Vicenza, 1604, стор. 44, цитоване у Д’Анкони, «Studi», 254 – 5, а також у Веселовського з[гадано] в[ище], 310].

Примітки

Вперше надруковано польською мовою в журн. «Wisła», 1892, т. VI, с. 996 – 997, під заголовком «Pochodzenie Attyli» як доповнення до статті «Угорська казка» Вацлава Потоцького і «пся крев». Текст супроводжується такою редакційною приміткою: «Вже після надрукування в цьому зошиті статті п. Івана Франка п[ід] з[аголовком] «Угорська казка» ми одержали від автора наступне доповнення вищезгаданої праці».

Подається за першодруком в українському перекладі.

Йордан Генріх (1833 – 1886) – відомий німецький філолог, автор праць про Давній Рим. Насправді Франко мав на увазі Йордана (6 ст.), автора «Історії готів», але горе-коментатори 28-го тому, не читавши нічого, окрім «Програми КПРС», на це не звернули уваги. Зрештою, у «Програмі КПРС» про готів нічого не писалось.

Анкона д’Алессандро (1835 – 1894) – італійський письменник, професор літератури в Пізанському університеті.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1980 р., т. 28, с. 319 – 320.