[Рец.] Dr. Raimund Friedrich Kaindl. Die Volkskunde

Іван Франко

ihre Bedeutung, ihre Ziele und ihre Methode, mit besonderer Berücksichtigung ihres Verhältnisses zu den historischen Wissenschaften. Ein Leitfaden und Einführung in die Volksforschung. – Die Erdkunde u. s. w. XVII Teil. Липськ і Відень, 1903, стор. XI + 149.

Отся книжечка чернівецького професора д-ра Ф. Кайндля, видана в тій самій серії, що й попередня, творить немов продовження і доповнення праці Шурца, який виразно виключав т[ак] зв[ану] фольклористику зі свойого плану. Та, на жаль, книжка д-ра Кайндля творить різкий контраст до праці Шурца: оскільки там широка систематичність, строга річевість і ясність розуміння, остільки тут неясність у основних поняттях, безсистемність викладу, широка балакучість про потребу і важність фольклору, а брак власного розуміння предмета, заслонений і полатаний купою цитатів, не раз суперечних із собою, часто дібраних зовсім не до діла, в кожнім разі зайвих.

Ті важні браки автор силкується надгородити рясними відсилачами на чужі праці та загалом бібліографією, хоча й тут видно скрізь пильного збирача, аматора, але ніде не видно справжнього вченого, що панує над своїм предметом.

В яких неясних нарисах уявляється авторові та дисципліна, про яку взявся говорити, – се видно найліпше з того, що він, невважаючи на власні широкі балакання про межі між етнографією, етнологією і фольклором, скрізь мішає ті дисципліни і переважно замість про фольклор, говорить про етнологію, про матеріальну культуру.

Щодо самого фольклору, то автор висловлює про нього досить кумедні, в устах німецького вченого чудні погляди, приміром, коли вважає «етнологію філософією будущини» і доказує се (стор. 6 – 7) увагами, з яких виразно видно, що ані про етнологію, ані про філософію він не має ясного поняття. Та й те, що він далі говорить про фольклор, доказує, що справа се для нього неясна; скрізь мішаючи його з описовою етнологією, він щонайбільше признає самостійне значення міфології, хоча й тут не вміє подати ясного і повного образу новочасних дослідів і метод.

Не входимо в деталі, бо приходилось би полемізувати мало не з кождою основною тезою автора, оскільки взагалі ті тези можна виловити в повені фраз і загальників. Треба хіба висловити жаль, що редактор видавництва не знайшов для сеї важної дисципліни відповіднішого робітника.

Проф. Кайндль – гарний збирач і в певних спеціальних обсягах добрий етнолог; його досліди над матеріальною культурою Гуцульщини запевняють йому (обік його історичних праць) видне місце в науці. Але він не теоретик і не фольклорист, і для того було помилкою з його боку братися до оброблення теми, не відповідної для нього. Найцінніше в його книжці – се багата, хоч неповна і не зовсім систематична дібрана бібліографія, а особливо пильна увага, яку звернув автор на слов’янські етнологічні праці, звичайно ігноровані німецькими вченими.

Примітки

Вперше надруковано у вид.: ЗНТШ. – 1904. – Т. 60. – Кн. 4. – С. 33 – 34 (Бібл.), за підп: Ів. Франка.

Подається за першодруком.

Андрій Франко

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2010 р., т. 54, с. 439 – 440.