[Рец.] Stanisław Ciszewski. Ognisko, studium etnologiczne

Іван Франко

Краків, 1903, стор. VII + 298.

Студія д. Цішевського складається з двох частей. Першій автор дає досить неясний титул «Żywiołowy kult ogniska»; зі змісту дізнаємося, що се значить культ огнища, виконуваний індивідуально, або ще краще – роль огнища в індивідуальних віруваннях поодиноких людей у різних народів.

Друга часть має титул «Społeczny kult ogniska», се значить, роль огнища в родинному і громадському житті різних народів.

Автор зібрав величезний матеріал і впорядкував його дуже вміло; на жаль, оброблення того матеріалу з методологічного погляду насуває дуже важні сумніви. Автор ніде не говорить про свою методу ані про її основні принципи; він належить, очевидно, до т[ак] зв[аної] антропологічної школи, заснованої англійськими та американськими вченими Тейлором, Леббоком, Морганом, а розвиненої в новіших часах Андрю Лангом та іншими. Ся школа вважає звичаї, вірування, правні погляди та перекази всіх народів останками передісторичного життя людськості і, основуючися на тім дуже сумнівної вартості принципі, що те доісторичне життя всіх рас, у всіх місцях земної кулі було однакове, переходило однакові фази розвою, користується без розбору етнологічними фактами найрізніших народів, племен, місцевостей для реконструкції того доісторичного, первісного життя.

Історичні впливи, міграції, обмін ідей та інституцій ся школа ігнорує зовсім. Для неї все одно, чи певне етнологічне явище існує серед високоосвіченого народу з прастарою цивілізацією, чи серед примітивних дикунів; вона послугується ними однаково, без розбору і критики.

Не диво, що результати, до яких доводять досліди сеї школи, звичайно не мають у науці щастя. До таких результатів належить, приміром, звісна конструкція первісної історії сім’ї, доконана Морганом, і в дуже значній мірі знищена пізнішими детальними дослідами про т[ак] зв[аний] матріархат; сюди належить конструкція про первісний комунізм, яку сьогодні можна вважати за цілком відкинену детальними студіями його нібито пережитків.

Д[обродій] Цішевський виявляє всі хиби тої методи просто в карикатурній формі. Його мета – виказати культ огнища у первісних людей і в первісних суспільностях. І що ж? Він ані на хвилю не задає собі питання, чи той культ був усюди однаковий; ані разу не пробує групувати свого матеріалу чи то відповідно до старовини, беручи насамперед найдавніші звістки, чи то відповідно до ступня культури, групуючи зразу звістки про найбільше примітивні народи. Тільки скомбінувавши ті дві групи звісток, можна б було щось говорити про загальне чи менше загальне розповсюдження культу огнища, та й то ще випадало би мати на увазі незаперечений історичний факт, що культ огню й огнища у одних народів (персів, скіфів, осетинів) розвинувся незвичайно широко, а у інших – ні.

Сей факт треба було б поперед усього зазначити і вияснити, а відси було б уже само собою виникло дальше питання, чи ті слабші відгомони огневого культу, які знаходимо у інших народів, були всюди власним витвором тих народів, у яких їх стрічаємо тепер, чи, може, продуктом запозиченим або чи, може, нарешті, ті явища – останки зовсім різних основних поглядів, неоднакових розвоєвих рядів.

Ні одно таке питання не турбує д. Цішевського. Він назбирав купу фактів із етнологічних збірок найрізніших народів, переважно висококультурних, і без ніякого вагання мішає їх з подібними або, може, лише ніби подібними фактами, зібраними серед нижчерозвинених народів, і конструює їх собі в один шаблон. А що найбільша частина його фактів зібрана, власне, серед європейських, головно слов’янських, народів, то іноді просто забавно читати, як д. Цішевський говорить про первісного чоловіка, первісну громаду і покликається при тім, як на доказ, на вірування швабські, польські, українські та литовські, де-де додаючи, що в тій і в тій деталі «zgadzają się z nimi» також бедуїни, папуаси або караїби.

Навіть при поверховім огляді кидається в очі, що автор скинув тут в одну купу великий, але дуже різнорідний матеріал, і для того всі його висновки не можуть уважатися доказаними справді науково. От тим-то вважаємо зайвим вдаватися в їх детальну дискусію.

Примітки

Вперше надруковано у вид.: ЗНТШ. 1904. Т. 59. Кн. 3. С. 3 – 4 (Бібл), за підп: Ів. Франко.

Подається за першодруком.

Леббок Джон (1834 – 1913) – англійський етнограф і археолог, один із засновників еволюційної («антропологічної») школи, прибічник застосування природно-історичного порівняльного методу у вивченні людської культури. Автор праць: «Prehistoric times» (1865), «The origin of civilization» (1870) та ін. Досліджував сім’ю та шлюб (груповий шлюб, екзогамію, парний шлюб), релігійні вірування тощо.

Морган Томас-Гант (1866 – 1945) – американський зоолог, член Академії наук США (її президент у 1927 – 1932 рр.), іноземний член-кореспондент АН СРСР (з 1923 р.), член Лондонського королівського антропологічного товариства (з 1919 р.), професор Колумбійського університету у Нью-Йорку. Створив хромосомну теорію спадковості. Лауреат Нобелівської премії (1933).

Бедуїни – жителі пустелі, кочові араби-скотарі (верблюдоводи) Передньої Азії та Північної Африки. У них збереглися архаїчні пережитки суспільної організації.

Папуаси – корінне населення острова Нова Гвінея, а також деяких островів Меланезії. Зберегли давні вірування: культ предків, магію, тотемізм.

Караїби (кариби) – група індіанських племен Південної Америки, зони тропічних лісів і саван (район Амазонки). Проживають у Венесуелі, Колумбії, Бразилії, Гондурасі. Їхня релігія племінні культи та вірування в природні сили.

Андрій Франко

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2010 р., т. 54, с. 433 – 435.