Початкова сторінка

Іван Франко

Енциклопедія життя і творчості

?

Адам Міцкевич в українській літературі

Іван Франко

Якщо судити по тому, скільки і як перекладали до цього часу твори Міцкевича на українську мову, то можна зробити висновок, що вплив цього геніального поета на українську інтелігенцію був дуже незначний. Одначе такий висновок був би по суті своїй помилковим. Вплив Міцкевича на нашу інтелігенцію, з моменту його першого виступу аж до наших днів, був далеко більший, безпосередніший і триваліший вже хоча б тому, що мова творів Міцкевича зрозуміла для інтелігентних українців не тільки в Галичині, а й на Україні, принаймні на правому березі Дніпра.

Нечисленні і далеко не адекватні оригіналам переклади, вірніше – переробки поезії Міцкевича українською мовою, були швидше наслідком, результатом, аніж посередником його впливу на нас. З цих перекладів ми можемо хіба тільки зробити висновок про те, як рано розпочався цей вплив і як далеко сягнув він на нашій землі; самі ж переклади повинні ми вважати швидше випадковими спробами поетичними, аніж солідною працею, розпочатою з метою насадження в нашій громадськості суспільних і політичних ідей та прагнень Міцкевича. Цим пояснюється те, що такі капітальні твори польського співця, як «Конрад Валленрод», «Гражина», «Дзяди», не знаходили у нас перекладачів.

Майже одночасно з початком відродження національної української літератури в XIX столітті знаходимо виразні сліди польського впливу на її перших представників. Інакше не могло й бути. Історичне минуле зв’язало обидва народи численними узами, зокрема на ниві літератури фактом першорядного значення була майже цілковита полонізація української шляхти в Галичині і на Правобережній Україні. Не дивно, отже, що внаслідок цього перші яскраві прояви відродження української літератури знаходимо на лівому березі Дніпра, в Полтаві і Харкові.

Проте і на правому березі Дніпра український елемент не вмирає і продовжує впливати навіть на ополячену інтелігенцію: під впливом цього народного українського елементу, під впливом народної поезії і українських історичних традицій виросла чудова квітка романтичної поезії, виросла так звана українська школа польських поетів. Ця школа, що внесла цілі нові світи духа і форми в польську поезію, одночасно мала позначитись і на національному відродженні українців, доводячи на живому прикладі, що якщо українська дума або народне оповідання, прибрані в польський одяг, могли справити такий сильний, чародійний вплив, то чи не могли б вони справити такий самий вплив і в своїй власній, рідній формі, українською мовою?

Зрештою і іншим, більш безпосереднім способом вплинули поляки на відродження народної української літератури: я маю тут на увазі збирання і публікацію народних пісень, розпочаті Зоріаном Доленгою-Ходаковським (А. Чарноцьким), а згодом продовжені Вацлавом з Олеська (Залєським) і Жеготою Паулі з Галичини. Те, що з цими двома чинниками пов’язані початки народної української літератури в Галичині, не викликає жодного сумніву. Перші її натхненники Маркіян Шашкевич, Яків Головацький та Іван Вагилевич не тільки самі збирали народні пісні під виразним впливом Залєського (частину їхньої збірки видав під своїм ім’ям Жегота Паулі, особистий їх приятель), а й перше своє видання в новому напрямку – «Русалку Дністрову» (1837) – вони наполовину заповнюють народними піснями, подаючи до них польський епіграф з Богдана Залєського. В той же час М. Шашкевич перекладає уривки з поеми Гощинського «Каньовський замок».

У тому ж 1837 році з’являються також перші переклади творів Міцкевича українською мовою, але з’являться вони не в Галичині, де Міцкевича (наскільки це було в ті часи можливим) кожен інтелігентний українець читав і розумів в оригіналі, а в іншому кінці Русі – у Харкові. Професор Харківського університету, а деякий час і викладач польської мови та літератури Гулак-Артемовський перекладає і друкує баладу Міцкевича «Пані Твардовська». Переклад цей є дуже вільною переробкою; авторові йшлося про те, щоб польській баладі надати по можливості колорит український, оживити її українським гумором, що зрештою йому повністю вдалося.

У 1836 році інший поет український – Лев Боровиковський, також з лівобережної України (з Полтавщини), переклав русько-українською мовою сім кримських сонетів Міцкевича. «Я навчився, – писав він того ж року до Максимовича, – польської мови власне для того, щоб мати можливість принести користь Україні». Надії Боровиковського не здійснилися, він не надрукував навіть перекладів кримських сонетів. Але в 1840 чи 1841 він закінчив переклад «Фариса»; я не маю його під рукою, отже, не можу й судити про нього; історик української літератури п. Пипін згадує про нього досить похвально.

Від цих перших проявів відродження української літератури тягнеться аж до нашого часу, як нитка червона, вплив Міцкевича на поетичну творчість українських поетів. Займається Міцкевичем 1840 року Микола Костомаров, пізніше історик України, перекладаючи вірші «До Марії Потоцької» та «Панич і дівчина»; твори поета читає в оригіналі Тарас Шевченко, найбільший народний поет України. На мою думку, вплив Міцкевича на поетичну творчість Шевченка був далеко більший, ніж до цього часу припускають. Бо ж не тільки в таких творах Шевченкових першого романтичного періоду, як, наприклад, баладах «», «», «» і т. д. , але і в поемах історичних, у змісті і формі можна чимало знайти ремінісценцій з Міцкевича. Більше того – зразки і імпульси до своїх політичних поем 1843 – 1847 рр. («», «», «», «») міг він знайти далеко скоріше у Міцкевича в «Дзядах», «Валленроді», «Петербурзі», ніж у будь-якого з російських поетів. Зокрема «Сон» Шевченка і «Петербург» Міцкевича виявляють багато спільних моментів, якщо абстрагуватися, зрозуміло, від цілком відмінного поетичного стилю обох поетів.

За роки 1847 – 1857 в русинській літературі на Україні наступив великий interstitium, під час якого будь-яке літературне життя неначе завмерло. Був це наслідок занепаду т. зв. «», за участь в якому головні представники українського відродження – Шевченко, Куліш, Костомаров, Маркович, Навроцький та інші – жорстоко поплатилися. Занепад цей, одначе, не знищив зародків нової літератури. Поволі творилися і дозрівали нові перлини української поезії: чудові пісні Шевченка, його високогуманістичні поеми «», «», нарешті «»; повісті Куліша, «Народні оповідання» Маркович, які згодом вийшли друком під ім’ям Марка Вовчка і належать до найкращих окрас української літератури.

І в цю пору повторного, важчого після погрому відродження ім’я Міцкевича ясніє особливим світлом. В його твори пильно вчитуються члени «Братства» і знаходять в них утіху і надію на майбутнє. Куліш перекладає і під псевдонімом Ломус друкує пізніше в «Основі» 1861 року балади Міцкевича «Романтичність», «Повернення батька» і «Світезянка», а Навроцький в той час же (1859 – 1861) перекладає «Це я люблю», «Панич і дівчина», «Рибка», «Романтичність», «Розмова» і «Могилка Марилі» а, крім того, два геніальні полум’яні твори «Ода до молодості» і «Фарис», опубліковані у 1865 р. у львівському журналі «Нива».

З-поміж усіх поетів, які робили спробу перекладати поезії Міцкевича українською мовою, пальму першості, безперечно, слід віддати Навроцькому. Треба було мати неабияку сміливість, щоб зважитись на переклад таких творів, як «Ода до молодості» або «Фарис». Тим більшої похвали заслуговує саме виконання, яке хоча й не дорівнює оригіналові сміливістю і лапідарністю стилю, та все ж таки простими словами в мелодійному і звучному вірші вірно передає думки оригіналу. Ось, напр., уривок з «Оди до молодості» в перекладі Навроцького, що відповідає славнозвісному уривку «Hej ramię do ramienia!»

Станем, браття, враз та щиро

За святеє діло,

Та укупі огорнемо

Цілу землю сміло!

Нехай думка єдиная

Душі звеселяє,

Най єдиним чистим духом

Серце запалає!

І весь дольній мир повернем

Сильною рукою, –

Підіймемо із тяжкого

Страшного спокою, –

І зірвемо з него тую

Гнилу, важку кору,

І освітим світлом чистим

Святого простору!

А ось початок перекладу «Фариса».

Як човен веселий, покинувши землю,

По воднім хрусталю далеко несеться,

І веслами море, мов милу обнявши,

На хвилі широкій колишеться, б’ється,

Шию лебедину угору піднявши;

Отак і араб той конем на просторі,

В широкій пустині на волі несеться,

І тонуть копита в піщаному морі,

Далеко і глухо той гул оддається,

Як сталь та гаряча у бездні клекоче…

По морю рухому кінь далі літає,

Широкими грудьми пісок розбиває,

Немов на край світа умчатися хоче.

Доказом того, що живий інтерес до поезії Міцкевича в українців на Україні не охолов і пізніше, в [18]70-х і 80-х роках, є спроба перекладу українською мовою найзнаменитшого епічного твору Міцкевича «Пана Тадеуша». У львівському журналі «Правда» в 1874 р. вміщений був переклад першої книги цієї поеми, зроблений Кузьмою Волинцем. Переклад цей, насичений оригінальними зворотами, написаний мовою з надмірною кількістю вузько регіональних слів, незважаючи на свої певні достоїнства, не сподобався і не був продовжений. «Пан Тадеуш», як і «Гражина» і «Конрад Валленрод», ще чекають українського перекладача.

Один з найвидатніших сучасних українських поетів п. Старицький, також робив спроби перекласти деякі поезії Міцкевича. В «Піснях і думах», виданих ним 1881 р. в Києві, знаходимо в перекладах, або в переробках «Сон», «Чати», «До Німана» і ще один невеликий вірш Міцкевича. Пан Старицький майстерно володіє віршованою формою і хоч часом вживає штучних мовних зворотів або слів ad hoc придуманих, все ж є поетом з незаперечним талантом. Переклади з Міцкевича, проте, не належать до найкращих його робіт. Для характеристики його методу досить порівняти, напр. першу строфу «Чат» Міцкевича з перекладом п. Старицького.

У Міцкевича строфа ця звучить, як відомо:

Z ogrodowej altany wojewoda zdyszany

Wpada w zamek z wściekłością i trwogą,

I uchylił zasłony, spojrzał w łoże swej żony,

Spojrzał – zadrżał – nie znalazł nikogo.

Цю чудову строфу перетворив п. Старицький на дві:

Вночі з огорода прибіг воєвода –

В очах щось палає негоже…

Од злої наруги серденько рве з туги,

З запалу дихнути не може.

Прибіг до світлиці, упав до ліжниці,

Одкинув запони рукою, –

І зблід по хвилині; нема господині,

Нема молодиці в покою.

Скільки непотрібних додатків, вставок, прикметників і фальшивих рядків, при викінченій віршованій формі. Одразу видно, що то працює ремісник форми, а не майстер натхнення.

Ще менше перекладали Міцкевича українською мовою в Галичині, хоча тут вплив його поезії на українців є ще більшим: в галицьких школах Міцкевич є предметом обов’язкового вивчення однаковою мірою як для українців, так і для поляків; в приватних бібліотеках інтелігентних українців твори Міцкевича можна знайти так само часто, як поезії Шевченка. Вплив Міцкевича на літературу галицько-руську є лише настільки слабким і невиразним, наскільки сама ця література досі не розвинулась як самостійна широка поетична творчість. З перекладів Міцкевича, здійснених на галицькому грунті, назву лише «Повернення батька» св[ященика] Озаркевича, досить вірний переклад, і кілька невдалих спроб Павлина Свєнціцького (Стахурського), відомого в русинській літературі під псевдонімом «Павло Свій»; його переклади вміщено в «Ниві» 1855 року («Два сонета» і «До Німана»).

На мою думку, вплив Міцкевича в українській літературі не тільки не можна вважати зараз закінченим, але навпаки, – з активним і широким розвитком цієї літератури розвинуться в усій повноті ті здорові зерна, які геній польського пророка посіяв у численних поколіннях українського народу.

Львів, 15 листопада 1885


Примітки

Вперше надруковано польською мовою в газ. «Kraj», № 46 від 14 (26). XI 1885 р. під назвою «Adam Mickiewicz w rusinskiej literaturze». У першодруку дата: Lwów, 15 listopada 1885.

Подається за першодруком в українському перекладі.

«Українська школа польських поетів» – умовна назва групи польських письменників, які в своїй творчості звертались до української, переважмо історичної, тематики, широко використовували український фольклор. «Українська школа», що мала неоднорідний характер, в цілому відіграла помітну роль у розвитку як польської, так і української літератур.

Зоріан Доленга-Ходаковський (псевдонім Чарноцького Адама, 1784 – 1825) – польський фольклорист, етнограф і археолог.

Вацлав з Олеська (літературний псевдонім Залеського Вацлава, 1798 – 1849) – польський фольклорист. Видав збірку «Пісні польські і руські галицького люду» (1833).

Боровиковський Левко Іванович (1806 – 1889) – український поет-романтик, перекладач.

…Микола Костомаров… переклавши вірші «До Марії Потоцької»… – Поезія М. Костомарові «До Марії Потоцької» (1841) є оригінальним твором, а не перекладом з А. Міцкевича.

Маркович Опанас Васильович (1822 – 1867) – український фольклорист і етнограф, один з членів Кирило-Мефодіївського товариства.

Навроцький Олександр Олександрович (1823 – 1892) – прогресивний громадський діяч, поет, перекладач, один з членів Кирило-Мефодіївського товариства.

«Нива» – літературно-науковий журнал народовського напряму. Виходив у Львові у 1865 р.

Кузьма Волинець (Тризна-Яцковський Михайло) – перекладач «Пана Тадеуша» українською мовою.

Озаркевич Іван Григорович (1826 – 1903) – священик, громадський діяч, письменник.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1980 р., т. 26, с. 384 – 390.