Причинки до історії руської літератури XVIII віку
Іван Франко
Дрогобицький збірник рукоп[исних] апокрифічних оповідань
Під апокрифічними писаннями розуміються, як звісно, такі письма і повісті о предметах біблійної історії, котрих нема в книгах, признаних церквою за канонічні. Такі оповідання вже дуже давно почали складатися на тлі оповідань біблійних. Першу згадку о них находимо в канонічній книзі Ездри (3 кн., 14 гл., 47 – 48 ст.), де при оповіданні о відновленні св[ятих] книг після вавілонської неволі говориться, що 24 давні книги Ездра віддав до читання цілому народові, а 70 нових і послідніх скрив для ужитку самих наймудріших. Відси й пішла назва подібних писань: книги скриті, утаєні (βιβλία απόϰρυφα). Писань таких з часом набралося дуже багато; задля свого фантастичного, а нерідко й високопоетичного змісту вони ширилися дуже сильно між письменними людьми всіх народів. Церков християнська вчасно наложила свою руку на ті книги; вже в IV віці по Хр[исті] появляється т[ак] зв[аний] «Індекс книг ложних і єретицьких». Помимо того твори ті ширились і проникали не тільки в уста і поезію простого народу, але навіть в пісні і писання церковні.
І для нашої русько-української літератури, як письменої, так і усної (народної), пізнання апокрифічної літератури єсть безмірно важне. Не кажучи вже о тім, що наша Русь-Україна була етапом, через котрий ті твори переходили з полудня і з заходу на північ, і що на великій їх частині лежить досі нестерте знам’я нашої мови, а почасти й нашого народного світогляду (оскільки вони в нашім краю переписувались і перероблювались), – досить буде згадати, що многі наші чільні писателі (почавши від Нестора) багато черпали з тих творів і що письменні люди наші довгі віки в значній мірі ними кормили свого духа, що вкінці й народ наш дуже багато попереймав апокрифічних переказів і обснував їх своєю фантазією, передає їх і досі з уст до уст в формі пісень, казок, заклинань, примів, шептів і т. і. Деякі апокрифи, як т[ак] зв[аний] «Лист небесний» з долученим до нього «Словом о дванадцяти п’ятницях», і досі ще переписуються нашими сільськими дяками і з великою пошановою ховаються навіть неписьменними людьми. Загалом в релігійно-моральнім складі понять нашого народу, хто зна, чи не більше місця займають елементи апокрифічні, ніж канонічні, – і вже для того одного прослідження тих елементів являється одною з найважливіших і найцікавіших задач для кождого народолюбця, а тим паче для кождого знатока нашої історії, літератури і культури.
Наша «Зоря» зробила вже один крок на тім полі, подавши в однім томику своєї «Бібліотеки» тексти деяких оповідань, зладжених на підставі апокрифічної літератури в XVIII віці [На рукописний збірник, з котрого теперішній редактор «Зорі» д-р О. Калитовський видав згадані твори, перший звернув увагу ученого світу В. Макушев в «Журнале министерства народного просвещения», 1881 р. (см. його статтю «Южнорусские сказания по рукописи библиотеки Оссолинских», де й напечатані доволі обширні виємки з текстів, опісля опублікованих в бібліотеці «Зорі»)]. Тепер ми позволимо собі звернути увагу на другий збірник апокрифічних писань, також XVIII віку, виготовлений в м[істі] Дрогобичі в р. 1743 для тамошнього міщанина Петра Чорневича, як о тім свідчить приписка, котру далі наведемо. Жаль великий, що збірник той дійшов до наших рук тільки в малій частині; найшов його о[тець] Михайло Зубрицький, тоді ще ученик гімназіальний, в одній міщанській хаті. Єсть се рукопись в чвертку звичайного сірого паперу, писана руським скорописом з титлами і дуже ушкоджена. Той фрагмент, котрий доховався до нас, складається з 8 цілих а трьох дуже обшарпаних і збутвілих ненумерованих карток; наводячи з нього деякі цікавіші уступи, задержуємо у всім правопись оригіналу, а тільки зі взглядів топографічних позволяемо собі порозв’язувати титли і помістити в стрічках букви, висаджені в рукописі понад стрічки.
Фрагмент повісті о тім, як цар Давид писав псальми
Напервѣ и жаби кричаши єгда Царъ Писаше, и повѣль отроком, И забихом жаби Сосаждами де [sic! Мабуть, замість да] не кричат во єдину нощъ виді єдину Давидъ жабу велику, Расти на той его [sic! Очевидно, хибно переписано; в тексті тої самої повісті, напечатанім І. Порфир’євим, се місце звучить: распаляющися на писание его] он же отвергся и паки видѣ второе, Писание и покажи ему и почуди ся Давидъ и паки третие обрѣте во писании и рече (:) проганяю тя дияволе того тако Пасти творити [у Порфир’єва: упражняю тя дьяволе и что ми пакости твориши] тогда проглагола жаба, Не дам азъ тебѣ Писати и Бога хвалити, якоже и ти мѣнѣ не даваешъ тогда Повели царъ отрокомъ отити Такожъ Давидъ рече всяко дихание да хвалит Господа, и писа Давидъ псалтиръ всѣхъ псалмовъ 153 и залия воломъ [sic! Зам[ість] оловомъ] и верже ихъ во море и рече аще есть Слово Се право да изидет из мори И пробист псалтиръ оседмъ десять лѣт и по смерти Давидовой [опущено: Соломонъ] воверже во море во мрежу и Звлече олово и обрате во олові псалмовъ 150 І тоє повѣда мирови и наполнися миръ псалтиръ и псалмов такъ И Господь Богъ нашъ во послѣдняя время во томъ же Мѣстѣ Повелѣ воврещи Мрежа И як Рече, якже Соломон Полніи Псалтири тако и господь наполниша Миръ Божества и прийму вѣру Завѣт и крещение Христу Богу нашему Слава вовеки вѣком аминь.
[Кінець повісті, очевидно попсований; у Порфир’єва він звучить ось як:] Тако и Господь наш Іисус Христос въ последняя лѣта преже Сих временъ в том же мѣстѣ въ морѣ повели воврещи мрежу своимъ апостоламъ. И яша рыбы 153. И якоже Давидъ и Соломонъ наполниша весь міръ псалтирнимъ учением, тако и апостолы исполниша мір божества и правыя веры; рыбы бяху новый завіт и крещение Господне.
Окрім деяких пропусків, текст дрогобицький і текст Порфир’єва, вийнятий із рукописного збірника апокрифів Соловецького монастиря на далекій півночі, зладженого в XVII і XVIII віці, сходяться дуже близько. Під тим текстом слідуючий підпис: Pisał Stanisław Mi… (дальше вишкрябано ім’я). Писалося 1743 anno. Pysało sia pry Petri Czorniwiczowi Mieszczanin Drohobycki.
На тій же стороні зачинається «Житіе о Адамі і Евѣ і о согрешеніи ихъ и изгнанію из рая и яко бист по согрішенію». Єсть се апокрифічна повість, схожа доволі близько з напечатаною у Тихонравова [Н. Тихонравов. Памятники отреченной русской литературы. С.-Петербург, 1863, т. I, стор. 1 – 6] п[ід] заголовком Слово о Адаме начало и до конца, і обнімає в нашій рукописі кінець першої картки, дальше цілу другу і третю, і першу сторону четвертої.
…При кінці першої сторони четвертої картки слідує: «О древѣ тамже иже изросте от вѣнца Адамова», а при кінці другої сторони четвертої картки зачинається: «О третом древѣ на нем же распяся разбойник невѣрник Списа ся Року Б. 1753». Оба ті коротенькі слова майже зовсім схожі з початком напечатаного у Тихонравова (т. 1, стор. 305 – 306) «Слова о древѣ крестномъ», тільки що в нашій рукописі кінець затрачений.
Слідуючий піваркушик єсть знов уривок без початку і кінця. Хоч почерк його той сам, але мова відмінна і більше зближена до народної, особливо на першій стороні, що містить слідуючий уривок апокрифічної повісті о Самсоні…
Телми (?) моими и утрату Моих очей и людий твоих Израилских и Рече до хлопяте отийди от Мене и диви, що будет адди дитя отиишло, а Самсон взявши Слупи онии единъ правою другий лѣвою и Рек Нехай же положу живот Свои З филистинами За люд Ізраилский и Страсши оними Слупами, обвалив онии увесь палацъ и С панами филистинами, и позабивал увесъ люд которий там близко били оного палаца, а гди валился мур, и Самсона убивъ. Пишут о Самсоне историкове так же такую Силу мав, гдиби такое коло великое же би затримала Земля управленно, и Самсон би узял рукама За тоє коло то би усєго Сввта землю повернул, такий то бил той Самсон Силний. Самсон Славний Муж, и воин валечний, и оная злая жена извела и силу ему отняла, и очи ему выбрала, бо жена єсть всему злому початок и приводца злих діль и тако преставися онии Славний Самсон Муж вмісте… [Два або три слова зовсім поблекли, так що годі розібрати]
Со родними его вземше и положиша его тѣло в гробѣ отца его Судивъ Ізраилский люд Лѣтъ 20 и от апостола описаний же он і єсть между праведними праотци, но иншии Люде повидают же гди волоси виросли и сила ему в волосах пришла ко нему, якая була, бо гди он зоставал у неволи филистинов, и прилежно Молился Богу о люд Ізраилский, жеби не зоставали у неволи, бо бивши Самсон Судия от Бога даний аби визволил их из руки филистинской, а гди узятий бил, у неволю знову филистинове уставали на Израилитовъ, и вислухал Богъ Самсона и дав знову ему Силу, жеби оборонил люд божій от неприятелей, и тамто Самсон обвалил Мури усі филистинские з воеводами, и преможних панов, и всѣх, коториє там були и упокоив Люд Ізраилский, Во троици единому Богу честь и слава во віки віком Аминь.
Не маючи під рукою ніякого другого варіанта сього апокрифа, ані не находячи у Порфир’єва ніякої згадки про подібний твір, ми не можемо догадуватись ані того, до якої цілості належав сей фрагмент, ані відки і якими дорогами він до нас зайшов. Замітно тільки, що оповідання досить близько держиться письма св[ятого], а тільки підкрашене декуди фантазією і підлите звичайною середньовіковою моралізацією про «злу жену».
На другій, третій і четвертій стороні сього піваркуша находимо початок т[ак] зв[аного] «Листа небесного», найпопулярнішого досі у нас апокрифічного твору, котрий для того, мабуть, і найбільшим уляг переробкам на нашій землі. Нашому «Листові небесному» відповідає у збірнику апокрифів пр[офесора] Тихонравова «Епистолья о неділи» (І, с. т. II, стор. 314 – 315), але галицький варіант значно різниться від великоруського (вийнятого з рукописного збірника XVI в., що був власностею Волоколамського монастиря). Ось його текст.
Во имя отца и сина и святаго Духа амин. Тие слова святиє зосланиє на сей світ от самого Господа Бога святійшому патриярсі божия Града Иерусалиму и всей палестини, иж ся той лист наишол в церкви Столечнои, воскресения господа бога и спаса нашего Іисуса Христа на престолі, и изнаймили патриярсі, а патриярха посла его до Риму, до папи… а папіжь посла его до Полщи до короля его милости Жигмунъта, аби его казал послати по въсем свѣту, и панству Своему, и розних Краев Где би ся колвекъ знаходило Християнство, и той лист Наишол ся В земли британской на горі оливнои во храмі Святого архистратига Михаила перед образом его, иж жаден Человікь не могл его видіти на чом той лист висіл, а хто его хотелъ читати албо переписовати, то Сам ся ему отворил, и написан бил золотими літерами.
Я правдивий Іисус Христос Син Божий той листь написал, а тот лист такую моцъ мает гди его кто читает албо с пилностию слухаєт тому Человѣку сто днии отпущение Грѣхов будет, и которая невѣста веремѣнная а тот лист при собѣ носити будет то легко отроча породит, а в котром дому той лист будет в том дому нѣчо злого шкодити не будет, анѣ огнъ анѣ чари анѣ иншие речи шкодити не можут, а хто колвекъ в поцтивости тие Слова Святие Мѣти будет, то всѣх неприятелей Звитяжит, и от всѣхъ неприятелей и людей приязн мѣти будет,
Іисус Христос со мною и оборонцем моим Іисус Христос Стережет мене во дни и въ нощи и на всякий час, якос освятил тие Слова, такъ и мене освяти Раба Своего от всего злаго диявольскаго наваждения прошу тебе Господи през муку твою Святую и кров, которуюс проливал из боку твоего Святого.
Глаголет Іисус Христос приказую вам и абявляю, моцию Боства своего, абисте день неделний Святили и жадних работ не робили анѣ корѣня в городах своих не копали и на пожиток свои не обертали, тое вам приказую жеби сте з жидами доброволне не или и не пили иж я правдивий Син Божий той листъ написал, а бистеся добре Справовали на том Свѣтѣ и тому листу вѣрили, шест днии далем вам Робити, а седмии Собѣ зоставилем и постановилем его на добрий учинки а не на злии, не сотвориши всякого дѣла, и Синъ твои и отрокъ твои и отроковица твоя вол твои и осля твое и вес Скот твои и пришелецъ обитая у тебе,
Приказую вам во вечер Суботнии поперестати от всяких робот, для поцтивости матки моей, бо гдиби матка моя до бога отца моего не молила ся давно бисте погинули просто въ неделю каждый человѣкь мает ити до церкви на молитву Старий и молодий з офѣрами Розмишляючи о грѣсех своих, а если то для поцтивости матки моей чинити не будете, буду вас карати Голодом и войною Строгою, напущу на вас прузи погание, коториє працю вашу поядят, же един вас поженет тисящу а два тму, и котории бистеся Зостали по том моим караню, а не хотели бистеся покаяти, то болшим каранем буду вас карати, Побужу короля на короля мѣсто на мѣсто, пана на пана един на другого, отца на сина, брата на брата, дщер на матер, свою невістку на свекроху свою и кровопитие будет и ненависть меже вами будет.
А если и потом караню не покаєтеся, то сам так Бог мовил небо и Земля Мимо иде, а словеса мои не могут мимо ити, и если еще не поправитеся, то перепущу на вас птахи чорние Сромливие, коториє прилѣтаючи будут вас кусати, же и един от вас не скриется, и от тих Птахов Злое повѣтра почнется, а гди не покаєтеся еще буду вас карати Голодом и нестерпливим мором и блискавицею Градом огненним и иними карностями незмѣрними, а гди поправитеся и полѣпшуєте все то ускромлю и пиху вашу отвергу, а то, далем вам абисте знали Гнѣв мой и Справедливост мою упоминаю вас Давною ласкою Моею абисте перестали всяких злих учинков чинити, абисте до церкви божои ходили и Заказание чтили Свята и воседмий день жадних робот не рабѣть о грѣсѣхь…
Тут рукопись уривається. На іншім піваркушику того фрагмента находимо уривки із апокрифічних оповідань о Соломоні (стор. перша), а затим починається: «Слово Святаго Василия како ізгони Бѣси из человека. Писалося в 1743». Єсть се також апокрифічна легенда про те, як св[ятий] Василій Великий вигнав біса із Евладія. Кінець тої легенди дуже пошарпаний. По ній слідує на двох шматочках уривок легенди про життя «Преподобнаго отца нашего Алексея чловека Божія», але ся послідня легенда ледве до половини дається відчитати.
(Вмісто й давані в рукописі дрогобицькій два штрихи над попередньою буквою).
Примітки
Вперше надруковано в журн. «Зоря», 1886, № 9, с. 155 – 156.
Подається за першодруком.
Давні тексти наводяться у транслітерації кириличними буквами при збереженні правопису, за яким подав їх І. Франко.
Ездра – іудейський книжник V ст. до н. е., який належав до вавілонської іудейської общини. Йому приписуються чотири книги, що згодом увійшли до складу Біблії; дві перші з них – канонічні, третя і четверта – апокрифічні.
Нестор (? – після 1113) – давньоруський письменник і літописець, чернець Києво-Печерського монастиря. Автор і упорядник Повісті временних літ. Похований у Києво-Печерській лаврі.
Бібліотека «Зорі» – книжкова літературно-наукова серія, яку видавав 1884 – 1885 рр. журнал «Зоря».
…тексти деяких оповідань… – І. Франко має на увазі книжку «Матеріали до руської літератури апокрифічної. Зібрав д-р Ом. Калитовський» (Львів, 1884, 54 с).
Макушев Вікентій Васильович (1837 – 1883) – російський філолог, професор Варшавського університету, автор праць про південнослов’янські літературні пам’ятки.
Журнал министерства народного просвещения – орган міністерства народної освіти. Виходив у Петербурзі в 1834 – 1917 рр. Публікував, зокрема, статті з усіх галузей науки, наукові праці та рецензії на художні твори.
Бібліотека Оссолінських – бібліотека при культурно-науковій і видавничій установі у Львові, відомій під назвою «Заклад народовий імені Оссолінських» (Оссолінеум). Як і сама установа, була заснована польським істориком і бібліографом магнатом Юзефом Оссолінським у 1817 р.
Зубрицький Михайло (1856 – 1919) – український етнограф.
Порфир’єв Іван Якович (1823 – 1890) – російський історик літератури, дослідник і видавець апокрифів (Апокрифические жития святых в глаголических списках. Сведения и замітки о малоизвестных и неизвестных памятниках, М., 1877; Древние памятники русского письма и языка, Спб., 1882).
Тихонравов Микола Савич (1832 – 1893) – російський літературознавець, професор Московського університету, академік Петербурзької академії наук (з 1890 р.), представник культурно-історичної школи в літературознавстві. Основні праці присвячені дослідженню давньої російської літератури.
Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1980 р., т. 27, с. 16 – 22.