Пісні Анатоля Свидницького

Іван Франко

Може, мало хто з наших земляків, навіть із таких, що займаються історією нашої літератури, знає про те, що автор «», Анатоль Свидницький, був також автором деяких пісень, що здобули собі велику популярність, із яких одна («») належала довгий час до улюблених пісень галицької молодіжі, давно перейшла в наші співаники і живе досі в устах народу, хоч певно в неповній і попсованій формі.

Одержавши ще 15 літ тому від В[исоко]пов[ажаного] В. Б. А., товариша і приятеля Свидницького, текст його пісень, списаний, мабуть, із пам’яті, ми подаємо його тут без зміни, пропускаючи тільки деякі різкі слова і зазначуючи ті пропуски точками. Без огляду на те, чи поетична вартість тих пісень велика, чи невелика, все-таки годиться, щоб вони були раз опубліковані як пам’ятки дуже інтересного часу (років 1861 – [18]63) і дуже інтересного настрою серед одної части української громади.

Примітки

Вперше надруковано в журн.: ЛНВ. – 1901. – Т. 14. – Кн. 4. – С. 43, за підп: І. Фр.

Подається за першодруком.

Свидницький Анатолій Патрикійович (1834 – 1871) – український письменник, етнограф.

В. Б. Л. – криптонім, яким підписувався Володимир Боніфатійович Антонович.

Олена Луцишин

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2010 р., т. 54, с. 306 – 307.