Нововіднайдений уривок Євангелія

Іван Франко

Недавно доносили газети про віднайдення нового уривка Євангелія, а отсе появився він у друку в англійській серії «Oxyrhynchos Papyri» (ч. 840) в оригіналі і відси в перекладах у різних фахових журналах. Німецький переклад з цінними увагами д-ра Ервіна Прайшена стоїть на чолі першого випуску дармштадтської «Zeitschrift für die neutestamentliche Wissenschaft und die Kunde des Urchristenthums» дев’ятого річника, виданого дня 29 лютого б[іжучого] р[оку], п[ід] з[аголовком] «Das neue Evangelienfragment von Oxyrhynchos» (стор. І – 11). Отсею працею я й користуюся для невеличкого реферата про сей новий причинок до історії новозавітних книг.

Новознайдений текст – се одинокий захований долею листок якоїсь більшої книжки, розміру 8×8 і 7×4 сантиметри пергамену, а 5×5 і 5×2 см записаного місця. Число рядків на одній стороні 22, на другій – 23. Книжечка, на думку англійських видавців Гренфеля і Гонта, походить із IV, а може аж із V віку. Більше не можна з маленького листочка дізнатися нічого. Загадка також, з якою метою був він писаний; в такому малюсінькому форматі біблійні книги звичайно не писалися.

Може, увага Івана Золотоуста про те, що жінки й діти носили на шиях маленькі уривки євангелія як амулети, причиниться для пояснення й сеї пам’ятки. Як у наших часах для відвертання злої сили носять хрестики та дукачики, яких магічна сила вже забулася, так у IV віці носили євангельські книжки. Можна уявити собі, що отся картка належала до більшого зшитка в тім роді.

Ще одна обставина важна тут, а власне та, що письмо, хоч грецьке, йде єврейською модою справа наліво. Найпростіший догад був би такий, що листок був писаний рукою похристияненого жида-гелленіста.

Подаємо тут дослівний переклад маленького уривка. Початку, як звичайно, нема, текст починається другою частиною речення:

«…поки зробить кривду, обдумає все хитро. Але стережіться, щоб і ви не потерпіли щось таке, як вони. Бо не лише між живими єствами одержують (свою відплату) [В скобках доповнення чи радше кон’єктури видавців. – Іван Франко.] ті, що чинять лихо людям, але й вони терплять кару і багато мук».

Се кінець якогось більшого уступу, що містився на попередніх картках, якого змісту нелегко догадатися. Видно, що се була якась полемічна промова, звернена, мабуть, проти лицемірів, що, невважаючи на свої хитрощі, відбирають заслужену кару. Дальший уступ можна вважати більше-менше повною (в порівнянні з євангельськими) главою твору і виглядає ось як:

«Тоді взяв їх (Ісус) із собою і завів до святині, і ходив (з ними) по храмі. А один фарисей, архієрей (Левіт ?) на ім’я приступив до них і сказав до Спасителя: «Хто позволив тобі входити в сей храм і оглядати сі святі посуди, коли ані ти, ані твої ученики не мили (ніг?). Натомість ти вступив на се (чисте) святе (місце) брудний, хоча сюди не доходить ніхто, крім таких, хто обмився і перемінив одежу, і хоча ніхто не сміє оглядати сих святих посудин».

І зараз (Спаситель зупинився) зі своїми учениками (і відповів йому): «А ти, що живеш тут у святині, ти чистий?»

Той мовить йому: «Я чистий, бо я вмився в студні Давидовій і зійшов (до неї) одними сходами, а вийшов другими, і надів білу й чисту одежу, а потім прийшов і оглянув отсі святі посудини».

Спаситель відповів і мовив до нього: «Горе вам, сліпі, що не бачите! Ти вмився в отсій каналовій воді, в яку день і ніч кидають псів і свиней. Ти обмив свою зверхню шкіру і очистив себе, та се чинять також блудниці і свистільниці, що мажуться (мастями), купаються, і чистяться, і рум’яняться, щоб підбуджувати людську хіть, але в нутрі повні скорпіонів і всякої погані. А я і мої ученики, про яких ти мовиш, що ми не купалися, купалися в чистій (живучій) воді, що витікає з Єрусалима. Але горе…»».

На сьому й уривається текст. Він нагадує найбільше той уступ Євангелія Маркового (гол. XI, зач. 27), де кажеться (цитую переклад Куліша й Пулюя):

«І приходить знов у Єрусалим, і як по церкві ходив він, приступають до нього архієреї, та письменники, та старші (28) і кажуть йому: «Якою властю ти се робиш?»» і т. д.

Сцена відбувається в храмі (ίερόν), відрізненім від «святині» (άγνευτέριον), що, очевидно, значить увесь комплект святих будинків, крім самого храму. Ісус ввійшов у нутро храму і дійшов до властивого центру храму, де стояли святі посудини, такі, як позолочений стіл на хліби приносові і належні до них миски, тарілки, чарки і коновки для вина, черпаки, семираменний світильник і таке інше.

Про вимоги, щоб ніхто не смів уходити до того храму, крім таких, що вмилися і перемінили свою одежу, біблійні книги, як зауважують видавці сього уривка, не згадують нічого, та, на думку Е. Прайшена, се розумілося само собою. Всі в храмі мусили стояти босо; єреї правили свою службу теж босо, як іще досі роблять мусульмани; отже й чищення ніг так само було обов’язкове в храмі, як і у всякім приватнім покою, де також здіймано сандалії.

Для чищення рук і ніг було також окреме приспособления. Так само вимагала проста приличність, щоб у буденній одежі не йти до храму, хоч і про се не було ніяких законних приписів. Для єреїв була приписана довга біла полотняна риза і часті омивання. От тим-то даремно англійські видавці вважають сі побутово вірні деталі фантастичними додатками; навпаки, сей опис храму має за собою всю внутрішню правдоподобність і доповнює наші і без того неповні відомості про устрій храму дуже щасливо.

Сумніви будить далі згадка про окремий басейн, призначений для вмивання, що зветься «студня Давидова». І про таку студню (λίμνη) в інших джерелах, що подають нам звістки про устрій храму, нема жадної згадки. При пробі означення її місця треба виходити з того, що вода до неї допливала з каналу. Се був басейн, доступний через сходи, отже, заглиблений, що лучився з Соломоновим водопроводом. Докладніше про такі річі знаємо так мало, що поки не будуть переведені широкі розкопи на місці, де стояв давній храм, поти можна послугуватися тут хіба догадками.

В усякім разі наше оповідання, скільки можемо судити про відносини, не містить у собі ані одної рисочки, яка б перечила у автора доброму познайомленню з місцем. До сього додати ще й те спостереження, що вода в каналі була занечищувана вкиданими псами та свиньми. Розуміється само собою, що те вкидання не відбувалося в саму «Давидову студню», але ж вода до басейну йшла каналом із далеких єврейських гір. Сей канал був головно мурований, а декуди просічений у скелях і покритий плитами, а в часі Ісуса був такий занедбаний, що Понтійський Пілат мусив направляти його.

Без сумніву, був той канал тоді, так, як і тепер, позбавлений плит у многих місцях, так що в нього можна було кидати всяку нечисть. Що власне сим способом прятано падло нечистих звірів, пса й свині, се так правдоподібне, що і в сьому можна бачити доказ доброго локального знання у автора. Поза Палестиною і Єрусалимом ледве чи хто міг би був упасти на таку думку.

Що обік псів названо свині, се також не диво. Певно, домашніх свиней у Палестині не держали, а євангельські уступи Луки, XV, 15, Матвія V, 11, його ж VIII, 30 – усі говорять про заграничних свиней. Тут треба розуміти, очевидно, дикі свині, які цілими стадами шляються ще й досі, як і колись, по йорданській долині, по саронській рівнині, по Фаворі та Кармилі. От тим-то й увага нашого тексту про занечищування каналу свинячим падлом набирає значної правдоподібності.

Гідне уваги тут у нашім тексті зіставлення блудниць (πόρναι) і свистільниць (αύλητρίδες), до якого паралелю бачимо також у євангельській притчі про трьох слуг і таланти (Матв., XXV, 14 і далі) у тій редакції, яку переписав Евзебій із Євангелія, писаного єврейськими буквами, і в якій стоїть речення: τρεις γάρ οούλους περιειχε, τόν μεν καταφαγόντα την ΰπαρξιν τοϋ δεσπότου μετα πορνων και αύλητρίδων і т. д. (мав хазяїн трьох слуг, із яких один проїдав засоби свого пана з блудницями і свистільницями). Єврейські і сирійські свистільниці відомі були тоді по всьому світі і юрбами ходили по містах; певно, що в виконанні свого «артистичного промислу» вони не були дуже строгі, і зіставлення їх з блудницями насувається само собою.

Основна думка нашого оповідання має ще одну аналогію, а власне, в Євангелії Марковім, гл. VII, рядки 1 – 5, де «сходяться до нього фарисеї та деякі з письменників, і, побачивши деяких з учеників його, що нечистими, се єсть немитими, руками їдять хліб, судили». Як там розіграється питання про різницю між чисто зверхньою, миттям осягненою чистотою і чистотою сумління, так і тут.

Тільки що тут поняття культової чистоти стоїть ще більше напереді. Омивання і переміна убрання потрібні для архієрея, коли хоче бути здібним до культу. Але абсурд такого погляду виходить уже з того, що той архієрей зовсім не може знати, чи та вода, ужита до купелі, не відбирає йому якраз тої здібності до культу. Коли вода в водопроводі переплила по падлі звіра, а ще до того нечистого, то занечищує й єрея, хоч би й як він видавався чистим.

Порівняння з блудницями і свистільницями показує далі, куди мірить Ісус. Вони намазуються, купаються і рум’яняться, а їх нутро повне скорпіонів – вислів дуже драстичний, що виявляє велику небезпеку тих жінок. Образом небезпеки називаються скорпіони й деінде: Єв[ангеліє] Луки, гол. XI, 12 («Коли проситиме яйця, чи подасть йому скорпіона?»). Та в того ж Луки, гол. X, 19: «Ось даю вам силу наступати на гадюки і на скорпіони». У Єзекіїля, II, 6 маємо вислів «жити між скорпіонами».

Річево дає повну аналогію єв[ангелист] Матвій, гл. XXIII, 27: «Горе вам, письменники та фарисеї, лицеміри, що подобитесь гробам побіленим, що зверху являються гарними, всередині ж повні мертвих костей і всякої нечисти». Та порівняння єрея, прибраного до сповнювання культу, з дівкою, пристроєною для свого брудного ремесла, мусило бути ще далеко болючіше, як порівняння фарисеїв з повапненими гробами. Та неможливими в Ісусових устах сі слова певне ніхто не може назвати.

На жаль, остатнє речення, де Ісус себе і своїх учеників протиставить фарисейським очищенням, заховалося не так добре, щоб можна було його напевно ужити для оцінки оповідання. Що єрейським «υδατα χεόμενα», каналовим водам протиставиться «джерельна» вода Єрусалиму, се ще виразне. Образ, відомий євреям іще зі Старого Заповіту, пор. Єремії, гл. II, 13, який потріскану цистерну, в якій вже не держиться вода, називає «джерельною криницею».

Щодо мови, не має наше оповідання майже нічого такого, що позволяло б його уважати фантазуванням якогось грецького письменника. Що вислів σωτήρ, Спаситель, про Ісуса не вживається у синоптичних Євангеліях, се ледве чи може служити доказом його пізнього походження. Сей вислів, що пізніше зробився дуже частим, стрічається в пастирських посланіях про Ісуса (Тимоф., І, 10; Тит., І, 4), знає його й Павло (Філем., III, 20), знають і апостольські діяння (V, 31; XIII, 23), другий лист Петра і перший лист Івана.

Та й взагалі мова нашого оповідання мало чим різниться від мови інших канонічних Євангелій. Проста будова речень, нештучна форма розмов, остро шліфовані речення стрічаються тут, як і там, а що основна думка сходиться з думками про верхню чистоту і внутрішню чистість, знаними нам із синоптичних Євангелій, се піднесено вже вище.

Правда, можна б допустити, що наше оповідання скомпоноване на підставі Єв[ангелія] Матвієвого, гл. XXIII, зач. 25 – 27, та все-таки подібність тут дуже далека і нема зовсім того місцевого колориту, якого представлення, як уже було сказано, хоч не можна його оперти на інших джерелах, все-таки не перечить тим певним відомостям, які маємо про храм і його окружения. І дивне було б при такім припущенні уживання таких незвичайних висловів, як άγνευτήριον. Коли натомість припустити переклад оповідання первісно арамейського, то особливості легко пояснити з перекладу.

Відки ж узято сей відривок? Прайшен думає, що шукати його зв’язку з найстаршими апокрифічними євангеліями, єврейським і єгипетським, була би зовсім марна робота. Се довело б лише до затемнення фактів і відвело б увагу від головної теми на дрібниці. Питання наразі може бути лише в тому, чи традиція, що лежить у основі сього відривка, може витримати порівняння з традицією наших Євангелій. І тут Прайшен не бачить нічого, що давало би підставу до заперечення.

На якій парості євангельської традиції виросла отся гилячка, видається йому поки що байдужним. Та він звертає увагу ще на одну точку. Автор сього уривка виявляє дуже добру знайомість з єрусалимською традицією. В Євангелії Івановім давно вже завважено джерело, що мусило визначатися особливими традиціями єрусалимського і юдейського походження. Чи не буде й наш відривок шматком того джерела?

Примітки

Вперше надруковано в журн.: ЛНВ. – 1908. – Т. 42. – Кн. 5. – С. 234 – 239, за підп.: Іван Франко.

Подається за першодруком.

«Oxyrhynchos Papyri» – видавнича серія, що її заснували англійські вчені та видавці Б.-П. Гренфель і А.-С. Гант (Гонт). Виходила впродовж 1897 – 1907 рр. (відновлювалася й пізніше). У цій серії побачили світ численні віднайдені рукописи, датовані III ст. до н. е. – VII ст. н. е.

Іван Золотоуст (Іоанн Златоуст, Золотоустий) (між 344 і 354 – 407) – релігійний письменник і церковний діяч; константинопольський патріарх. Ідеолог східнохристиянської церкви. Блискучий оратор, автор численних проповідей, панегіриків, псалмів, коментарів до Біблії, а також літургії східного обряду.

…цитую переклад Куліша й Пулюя… – Переклад Євангелія, що його здійснили П. Куліш та І. Пулюй, з’явився 1871 р. 1903 р. вийшов у світ повний переклад Біблії у співавторстві П. Куліша, І. Пулюя та І. Нечуя-Левицького.

Йорданська долина – місцевість у Палестині, що простягається вздовж р. Йордан.

Саронська рівнина – місцевість, розташована вздовж Середземного моря, від Яффи до Кесарії і далі до Кармелу.

Фавор – гора у Палестині. Саме на ній відбулося преображения Ісуса Христа.

Кармиль (Кармель) – пасмо гір у північно-західній Палестині.

Арамейська мова – мова, що належала до північно-західно-семітської групи. Нею написано кілька біблійних книг.

Микола Легкий

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2010 р., т. 54, с. 770 – 776.