Огляд української літератури за 1880 рік

Іван Франко

Поперед усього замітимо, що не думаєм тут давати ані повної бібліографії української за минувший рік, ані критичного розбору важніших появ українського письменства. Ми хотіли б тільки згрупувати важніші появи і на тій підставі зазначити головні напрями сучасної письменної праці і мислі передових українських людей.

Говорячи о сучасній українській літературі, мусимо взяти на увагу три головні центри, в котрих вона проявляється: Київ, Львів і Женеву. Хоть заказ української літератури з р. 1876 в Росії ще досі формально не знесений, то прецінь на ділі він сам слизне і упадає силою свого власного недоріцтва. І так, 1880 р. в сам найтяжчий розгар реакції і деспотизму, вийшли в Києві «», збірник поезій (друкованих вже і не друкованих) помершого Степана Руданського.

Друга белетристична праця – повість Нечуя-Левицького «» вийшла в початках 1881 р. Згадати треба і про нове, повне видання всіх письм Я. Кухаренка, вийшовше також посліднього часу в Росії. Крім тих переважно белетристичних праць, появилась наукова праця д. Шейковського (автора «Быта подолян») п. н. «Що таке Ібн-Дастова Русь». Се історично-критична розвідка про Ібн-Даста, арабського писателя з X в.

Дальше треба згадати про праці етнографічні, а іменно, про 2-ге видання «Українського орнамента» Ольги Косачевої і про новий український орнамент Лисенка. Крім тих праць, важний також для нас виданий 1880 р. третій том писань Максимовича (про літературу українську). Видання всіх письм пок[ійного] Максимовича почате було ще Київським відділом «Имп[ераторского] географического общества», котрий перед розв’язанням своїм в 1876 р. випустив два томи (статті по історії і етнографії та археології). До повної характеристики письменного руху в Україні треба додати ще й то, що й заказ українських представлень театральних защезає звільна, хоть досі тільки в Одесі і Полтаві, де, крім давніх штук українських, поставлено на сцену й нові оперетки, як «Не ходи, Грицю, на вечорниці», «» звісного укр[аїнського] артиста Кропивницького. Чи справдиться чутка про новий український журнал в Києві і про формальне знесення заборони укр. язика та введення його в школі і церкві, сього досі не знати.

Супроти тої діяльності в Україні, діяльності під гнетом, немов під каменною плитою, як же покажеться нам діяльність галичан? Правда, вільність друкування маємо, «рух» є, газет виходить щось коло півкопи, а спитаймо самі себе: що вийшло в Галичині минувшого року таке, що мало б не хвилеву вартість і не було б зараз по виході забуте? «Кайдашева сім’я», видана окремою книжкою, – праця українця.

А крім неї, що побачимо? Хіба стоси задрукованого паперу. Навіть в виходячих газетах, крім кількох гарних економічних статей в «Ділі», не було таких праць, котрі мали б більшу вартість. Згадаємо хіба про дві роботи д-ра Шараневича, з котрих одна «Стародавний Галич», – має інтерес більше антикварський, а друга «Гальшка княгиня Острозька», хоч більш історична, все-таки по обробленні і широті історичного погляду стоїть далеко поза працями других українських істориків (Костомарова, Антоновича і др.).

Дальше згадаємо про довгу статтю д. Верхратського «Замітки про взаємини руського язика і народної літератури», друковану в його «Денниці». В тій статті, попри цілковиту недостачу якого-небудь ширшого критичного погляду, бачимо зведені докупи деякі дані до історії літератури галицько-руської від 1848 р. Спом’янем також про проби історичної критики літописів руських д. Корнила Заклинського (в «Зорі»), про досить поверховну працю др-а Кл. Ганкевича о новіших напрямах слов’янської філософії (в «Родимом листку») і про недокінчену, а під зглядом вибору предмета не зовсім щасливу повість, «Безталанне сватання» в фейлетоні «Діла». Отсе і все, що тільки було більше або й менше важного в торішній галицькій літературі.

Женева збагатила минувшого року українську літературу двома дуже цінними книжками. Перша з них – «Ремесла і фабрики на Україні» – економічно-статистична праця вченого і талантливого писателя Сергія Подолинського, що вже перед тим видав там «Життя й здоров’я людей на Україні» – популярну гігієну, якою могла б повеличатися кожна європейська література. Друга книжка – се обширний роман з людового життя «» Мирного й Білика. Ті дві книжки і ще «Кайдашева сім’я» – се безперечно найкраще з усього, що вийшло в р. 1880 на українській мові.

З-поміж книжок на інших мовах, виданих того року в Галичині, а тикаючих українського народу, його життя або історії, піднести треба д-ра Огоновського «Studien auf dem Gebiete der ruthenischen Sprache» (гляди оцінку в 1 ч. «Світу»); критику кр[илошанина] Петрушевича на чеські Короледворський і Зеленогорський рукописи (стаття була друкована первісно в фейлетоні «Слова»); друге видання польського історика Бартошевича «Historia kościoła ruskiego»; два томи історичних очерків Кубалі, дуже по-майстерськи оброблених, а тикаючих переважно історії України в XVII і XVIII віках; і в кінці два випуски «Hafty włościan na Rusi» , т. е. галицько-людового орнаменту, виданого дуже гарно заходом львівського музею промислового. Коли ще до того додамо вийшовшу в Відні в двох томах історію унії руської церкви з Римом (по-німецьки) д-ра Пелеша і деякі етнографічні матеріали, видані краківською Академією наук, то будемо й тут мати яко-тако повний образ наукової роботи над українським народом. Розуміється, що про роботи над тим же народом російських вчених з посліднього часу ми задля незнакомства з ними й не згадували.

Примітки

Вперше надруковано в журн. «Світ», Львів, 1881, № 2, с. 39 – 40. Подається за першодруком.

…нове повне видання всіх письм Я. Кухаренка… – Йдеться про книжку українського письменника та етнографа Кухаренка Якова Герасимовича (1800 – 1862) «Збірник творів Я. Г. Кухаренка, наказного отамана землі війська Чорноморського». Посмертне видання, скомпоноване Ф. М. Піскуновим. Киев, 1880».

Шейковський Каленик – український етнограф і педагог, автор праць «Опыт южнорусского словаря» (1861) та українського перекладу «Слова о полку Ігоревім» (1885). Франко згадує праці Шейковського «», Киев, 1859 – 1860 і «Що таке Ібн-Дастова «Русь», Киев, 1870».

…2-ге видання «Українського орнамента» Ольги Косачевої… – Йдеться про книгу «Украинский народный орнамент. Образцы вышивок, тканей и писанок. Изд. второе. К., 1879», видану українською письменницею Оленою Пчілкою (1849 – 1930).

…третій том писань Максимовича… – Йдеться про видання: Собрание сочинений М. А. Максимовича, т. 1 – 3, К., 1876 – 1880.

Київський відділ «Имп[ераторского] географического общества» – тобто «Юго-западный отдел императорского географического общества», що існував протягом 1873 – 1876 рр. у Києві.

…нові оперетки, як «Не ходи, Грицю, на вечорниці», «Дай серцю волю, заведе в неволю» звісного укр[аїнського] артиста Кропивницького. – Автором першої п’єси був М. Старицький, другу написав М. Кропивницький.

…чутка про новий український журнал в Києві… – Йдеться про «Киевскую старину» – щомісячний історично-етнографічний та белетристичний журнал, що виходив російською мовою у Києві з 1882 до 1906 р.

введення його в школі і церкві – ця задача не виконана повністю і в 2012 році!

…про дві роботи д-ра Шараневича…. – «» і «» – праці українського історика москвофільського напряму Шараневича Сидора Івановича (1829 – 1901), що вийшли окремими виданнями у Львові 1880 р.

Костомаров Микола Іванович (1817 – 1885) – український і російський буржуазний історик, письменник, публіцист.

Антонович Володимир Боніфатійович (1834 – 1908) – український історик, археолог, етнограф.

«Замітки про взаємини руського язика і народної літератури» – стаття І. Г. Верхратського, надрукована 1880 р. в літературно-науковому журналі «Денница» (№ 1, 4 – 20, 22 – 24). Журнал видавав і редагував Верхратський.

…проби історичної критики літописів руських д. Корнила Заклинського… – Йдеться про розвідку українського буржуазного історика Корнила Гнатовича Заклинського (1857 – 1884) «», надруковану в журналі «Зоря, 1880, № 6 – 10, 14 – 19, 21, 23.

Ганкевич Клим Миколайович (1842 – 1924) – український філолог і філософ. Точна назва згаданої Франком статті «Новейшее философическое движение у славян». Надрукована у 1880 р. в москвофільському журналі «Родимый листок», що видавався в Чернівцях протягом 1879 – 1882 рр.

«Безталанне сватання» – повість В. Г. Барвінського, надрукована в газеті «Діло» 1880 р.

«Ремесла і фабрики на Україні», «Життя й здоров’я людей на Україні»… – праці С. А. Подолинського, що вийшли в Женеві 1880 та 1878 р.

Огоновський Омелян Михайлович (1833 – 1894) – історик української літератури, професор Львівського університету.

Петрушевич Антоній Степанович (1821 – 1913) – український історик, філолог та етнограф. Автор праць з історії Галичини, зокрема з історії церкви. Йдеться про його статтю «Любушин суд», й «Краледворская рукопись» и оспорщики подлинности их», надруковану 1879 р. в газеті «Слово» (№ 131).

Бартошевич Юліан (1821 – 1870) – польський буржуазний історик, дослідник історії західної і східної церкви. Очевидно, йдеться про видану в 1880 р. в Кракові працю Бартошевича «».

Кубаля Людвіг (1838 – 1918) – польський буржуазний історик. Йдеться про книгу «Szkice historyczne», ser. 1, 2, видану 1880 р. у Львові.

«Hafty włościan na Rusi» – альбом вишивок, що був виданий Промисловим музеєм у Львові кількома випусками під заголовком «Wzory przemysłu domowego, hafty włościan na Rusi wydane przez Museum przemysłowe miejskie, Lwów, 1880».

Пелеш Юліан (1843 – 1896) – уніатський єпископ, реакційний церковний діяч. Франко, очевидно, має на увазі його книгу «Geschichte der Union der ruthenischen Kirchen mit Rom von dem ältesten Zeiten bis auf die Gegenwart». Wien, 1880.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1980 р., т. 26, с. 106 – 108.