Немиродайна замітка по поводу рецензії проф. Цеглинського на «Переводи і наслідування О. Шухевича»

Іван Франко

В 10 числі «Зорі» с. р. заміщена рецензія на недавно видану під моєю редакцією книжку переводів і наслідувань пок. Ос. Шухевича. Обговоривши твори о. Шухевича, автор рецензії критикує мої до них примітки, а особливо те, що я сказав про поему Вергилія (чи Вергілія) «Пісня про хліборобство». Я освідчаю згори, що я не філолог і міг в своїх замітках не в однім похибитися проти виводів філологічних. Та тільки ж ладячи до печаті твори о. Ш., я й зовсім не мав на думці ладити діла філологічного, але хотів зладити книжку, котра була б, як німець каже, «mundgerecht» навіть для менше образованих читателів. Відти і пішов мій трохи може приострий суд про поему Вергілія. Автор рецензії в своїм дальшім виводі «генетично-історичнім» зовсім суду того не збив, а тільки старався показати, для чого римські поезії були такі, як я сказав. Для чого вони такі були, се мене нічого не обходило, і я в то не вдавався, а висказав тільки те, що кожному по перечитанні поеми само на думку насунеться.

Дальше автор рецензії добачає в моїм (не Форбігера) реченні: що «ціль поеми про хліборобство не відповідала духові часу» – суперечність з тим, що сказано дальше, будьто Вергілій писав свою поему після вірувань і поглядів свого часу, – і замічає від себе, що Вергілій не мав ані такої цілі, яку я йому приписав, ані не писав після вірувань і поглядів свого часу.

Щодо суперечності в моїх судах, то справді я не знаю де тут можна її добачити! Я кажу: Вергілій мав ціль склонити своєю поемою римлян до земледільства, але ціль тота була схиблена і не відповідала духові часу, бо тоді римлянам годі вже було вертатися до часів Цінцінната і Катона, – говорю, отже, про суб’єктивну ціль автора. А дальше, говорячи о матеріалах, котрі ввійшли в склад поеми, запримічаю, що були між ними вірування і погляди сучасних поетові рільників, і, заховавши їх в своїй поемі, поет прислужився і для сучасної нам етнографії. Тут затим видаю, правда, інший суд, але і о іншій речі, бо о матеріалах поеми. Хіба ж се суперечність?

В поемі Вергілія я не добачив ніякого етнографічного збірника, як імпутує мені рецензент, – се було б пряме недоріцтво. А хоч би я був і добачив в ній що-небудь подібного, то ще й з того поводу суд мій о поемі, т. є. о ділі поетичнім, а не науковім, не випав би інакше. «Дивовижна путанина», котру рецензент добачив в моїх замітках, показується радше в його власній рецензії.

Що я не зовсім без причини написав, будто Вергілій мав цілі – привернути сучасних собі римлян до ріллі, се посвідчає сама його поема, в котрій він так усильно запрошує можних римлян (Цезаря, Мецената): «вступи зі мною в хліборобські хати» (І, 63), і так важко ридає над сучасним зіпсуттям:

Дивно світ ся днесь мішає,

Святую правду кривда зневажає;

Війна бентежить всі границі світа;

Мов, рвучі ріки, так злоба розлита;

Не стало нині почесті для плуга,

Спустіло поле без рільника друга;

На меч кровавий серпи перекуто!

(І, 711 – 717).

Так різко і сторонничо малює противенство між сільським а міським життям (II, 656 – 773), що все то досить ясно виказує тенденцію автора. Таких місць не можна і не годиться об’яснювати тим тільки, що Вергілій прямо для моди, як каже рецензент, написав свою поему. Мені здаєсь, що він писав її і положив в неї сім літ усильної праці задля трохи серйозніших причин, і що рецензент своїм «історично-генетичним» виводом далеко тяжче, осудив всю римську літературу і самого Вергілія, ніж я своєю заміткою. Впрочім, твердження рецензента о модності земледільства в поезії – дуже проблематичне, так як в римській літературі перед Вергілієм, ані рівночасно з ним не було, здаєсь, ані одної в тім взгляді поетичної проби, бо ж прозових праць Катона і Варрона не можна сюди зачислювати.

Не знаю також, на якій підставі рецензент за взорець Вергілія при писанні поеми о хліборобстві уважає Нікандра, а не Гесіода, коли сам Вергілій о Нікандрі ніде не згадує, а прямо називає свою поему «співом аскрейським» – від Аскри, села беоцького, в котрім родився Гесіод – т. є. виразно співом на взір Гесіода (II, 248).

Вкінці іронізує рецензент і над тим, що нібито я поему «Moretum» зовсім напевно приписав Вергілієві, між тим коли я виразно сказав, що після деяких переказів старинних Вергілій переробив її з грецького, і що на всякий спосіб поема тільки «приписуєсь» йому (стор. 10). Впрочім, нема нічого неможливого, щоб поема сеся справді не була Вергілія. Бо хоч «її ядренна характеристика досить різко відбиває від звичайних ідиль Вергілієвих», то прецінь же ніхто того не каже, щоби се була також звичайна ідилія. Але зате її ядренна характеристика досить добре сходиться з многими найкращими місцями в «Георгіках», як, напр., з уступом про діда огородника (IV, 169 – 210) або з описом зарази в Норикум (III, 616 – 786).

Чи можна при кінці сеї немиродайної замітки додати увагу до рецензента, що не тільки давній Вергілій (котрому, як бачимо, і з нефахових рук не зробилася велика кривда), але й всякий сучасний, хоч би й зовсім некласичний писатель має право, щоб його писання уважно читати (єсли вже раз їх читається), і «поки що, так на скоро не критикувати»?

Примітки

Вперше надруковано в журн. «Зоря», Львів, 1883, № 11, с. 183 – 184.

Подається за першодруком.

Цеглинський Григорій Іванович (літературний псевдонім – Григорій Григорієвич, 1853 – 1912) – український письменник і громадський діяч народовського напряму.

Цінціннат Луцій Квінкцій (н. близько 519 р. до н. е.) – римський політичний діяч і полководець.

Катон Марк Порцій (Катон Старший; 234 – 149 рр. до н.е.) – римський політичний діяч і письменник. Зберігся його трактат «Про сільське господарство».

Варрон Марк Теренцій (116 – 27 рр. до н. е.) – римський письменник і вчений. Відомий його діалог «Про сільське господарство».

Нікандр (3 – 2 ст. до н. е.) – грецький поет, автор поеми «Про землеробство» («Георгіки»), що не дійшла до нас. Була зразком для однойменної поеми Вергілія.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1980 р., т. 26, с. 280 – 282.