Два образи в церкві Завалівській
Іван Франко
Давненько вже піднесена була в наших часописах [Гл[яди], напр., «Правда» з р. 1873, некролог Каченовського, написаний М. Драгомановим.] гадка, що цікаво було би на образах і малюнках по наших церквах прослідити, як малярі наші в різних часах, ідучи за поривом таланту, більше або менше відступали від конвенціональних взірців візантійських і робили початки свого власного ренесансу, котрий, не находячи сприяючих обставин, не розвився і упадав. Замисл сей, над котрого виконанням на Україні трудився пок. Каченовський, ректор університету в Харкові, так і зістався досі думкою. У нас, оскільки знаємо, досі один тільки гр[аф] Дідушицький зайнявся був збиранням різних старих малюнків для свого музею; що і по якій системі він збирав, сього не знаємо, а знаємо тільки те, що досі з зборів гр. Дідушицького ніхто не користав і звістки публічної о них не було ніякої. Стоїло б труду кому-небудь фаховому збори ті добре оглянути і розказати ширшій громаді, що в них цікавого.
А поки що, я позволю собі подати читателям «Зорі» звістку про два невеличкі малюнки, котрі лучилось мені побачити сього року в гр[еко]-к[атолицькій] церкві містечка близь Підгаєць. Образи ті намальовані на двох подовжніх, злегка випуклястих дощечках довготи около 20 см, широти около 8 см, уміщених над «дияконськими воротами» по однім і другім боці царських врат. На однім малюнку зображена вельми реалістично голова мужчини, мабуть св. Івана Хрестителя: кров бухає з перетятої шиї, волосся розкудовчене, на лиці вираз великого болю, відданий з знаменитою прецизією. На другім малюнку зображена також відтята голова молодця, о ідеально хороших чертах лиця, з буйним понад чоло відгорненим чорним волоссям, випуклим чолом і замкнутими очима. На лиці вираз святого супокою, подібний до виразу деяких мадонн Рафаеля.
Що особливо впадає в око навіть зовсім нефаховому обсерваторові, так се предивна гармонія красок на обох тих малюнках, різко відбиваюча від звичайної пестроти наших церковних образів. Все тут достосоване до виразу представлених лиць, як не мож краще. Лице старшого мужчини живіше, реалістичніше, – то й колорит всього малюнка гарячіший, хоч зовсім не яркий. Лице молодця супокійне, мов сном блаженним навіяне, – колорит картини більше притьмлений, ніжний. Особливо те друге лице хапає за серце обсерватора, настроює його якось поважно, сумовито, немов переносить в глибокі підземні катакомби, де з виразом божественної надії на ідеально хорошім лиці спочивають нетлінні мощі мученика-молодця, що, не дбаючи на плач люблячої матері, на принаду молодої любові, всього відрікся і сміло пішов в боротьбу за високі ідеали.
Ані сліду візантійської штивності і конвенціональності в обох малюнках! Сміло і ясно ступає артист дорогою, котру проложили італьянські ідеалістичні школи малярські в XV і XVI століттях.
Коли повстали ті образи і хто був їх творцем, про се ми не могли віднайти тепер ніяких слідів. Запримітимо тільки після оповідання місцевого пароха о. Дм. Гузара, що весь іконостас завалівської церкви, а затим згадані нами образи, походять з монастиря василіанського, котрий давніше був у Завалові, а перед кількадесяти літами зістав знесений. Може, дехто з наших істориків здужає вишукати докладні звістки про той монастир, а особливо про те, куди поділися його папери і документи, з котрих, певно, можна би було дізнатися, хто і коли малював ті під кожним взглядом цікаві образи.
Нагуєвичі, 1 червня 1883.
Примітки
Вперше надруковано в журн. «Зоря», 1883, № 11, с. 184. Дата в першодруці: «Нагуєвичі, 1 червня 1883».
Подається за першодруком.
Каченовський Дмитро Іванович (1827 – 1872) – професор міжнародного права Харківського університету, цікавився живописом, зокрема розвитком народного живопису. Некролог, про який згадує Франко, надрукований у журналі «Правда», 1873, № 3, с 125 – 129.
Дідушицький Володимир (1825 – 1899) – польський колекціонер етнографічних матеріалів, на базі яких згодом був заснований музей краєзнавства у Львові.
Завалів – тепер село Підгаєцького району Тернопільської області.
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1980 р., т. 26, с. 283 – 284.