Солідарності!

Іван Франко

Справа працюючих класів є нині однією з найважливіших, тим більше що тепер і серед самих тих класів починає пробуджуватися почуття своєї гідності і своїх прав, починає пробуджуватися підтверджене наукою переконання, що єдиною основою і єдиною умовою людського поступу є праця. Що це насправді так – немає потреби ще раз доводити, бо нині мало вже людей настільки сліпих і відсталих, які не були б переконані у цьому і які не погодилися б, що тепер украй необхідно поліпшити становище працюючих класів, як класів найважливіших у суспільстві, як підвалину, на якій стоїть вся суспільна споруда. Але є друге, незрівняно важче питання: як слід і як можна поліпшити те становище? Те питання є предметом тисяч суперечок поміж ученими. На нашу думку, найшвидше спроможні на нього відповісти самі робітники, бо тільки вони можуть найкраще знати, чого їм треба і яке зло слід усунути.

Передовсім запитаймо самі себе: хто може поправити долю і становище працюючих класів? Ніхто, крім нас самих! Крім нас, ніхто нам не допоможе. Міркувати про нас можуть учені, але діяти за нас ніхто не буде і не зможе!

Проте щоб діяти спільно, для спільного добра, аби пізнати те спільне добро, спільну мету всіх працюючих класів, треба, щоб ті класи стали рука в руку, як брати і співмешканці, треба солідарності, опертої на взаємопізнання, на врахування взаємних, часткових інтересів і на злиття їх в один спільний інтерес. Солідарність працюючих класів є першим щаблем до покращення їхньої долі, який з кожним кроком ближче підводить до неї, наближає одночасно і великий день їхнього звільнення від визиску і темноти.

Таке завдання, таку програму має «Praca»: підготувати працюючі класи до солідарності, до відповідної спільної дії для спільного добра. Яких же засобів вона збирається вживати для досягнення тієї мети? Двох, і то найпевніших: вказувати працюючим класам у доступній формі головні істини і погляди, здобуті новочасною наукою – то перше; і по-друге – допомагати їх ближчому ознайомленню зі самими собою, пізнанню власного життя, власних щоденних потреб і недоліків, власних злих і добрих сторін. Бо ніщо так не допомагає зближенню і зсолідаризуванню людей, як саме таке докладне пізнання. З цією метою «Praca» буде вміщувати всякі правдиві відомості про життя робітників різних робітничих і промислових галузей, окремі характерні факти з того життя, матеріали для статистики і голоси мислячих робітників у справах практичної допомоги тим чи іншим потребам.

Ось така наша мета. Ця мета не повинна бути чужою жодній людині, що належить до класу працюючих. Саме тому нікому не повинні бути чужими жодні чесні намагання досягнути тієї мети. Аби можна було більше робити для досягнення мети, «Praca» розширила свою програму – замість того щоб займатися виключно друкарськими справами, вона звертається з нагоди річниці свого існування до всіх разом працюючих класів, сподіваючись від них якнайбільшої підтримки.

Крім цієї програми, не занедбує «Praca» і наших товариських справ, які, як задатки тієї солідарності, як перші початки спільної дії працюючих класів, повинні стати якнайшвидше близькими серцю всіх.

Отож разом, брати робітники! Хто живий – тому в голові життя. Облишмо померлим переривати свої мертві принципи і теорії! Займімось гаряче, щиро, жваво нашими живими справами, нашим життям. Думаймо, з’ясовуймо причини добра і зла. Єднаймось, щоб зло викоренити, а добро залишити. Радьмося зі вченими, але маймо також власний розум у голові! Допомагаймо самі собі, і буде нам краще!

Примітки

Вперше надруковано польською мовою під назвою «Solidarności!» в газ. «Praca», 1879, № 1, с. 1.

У статті І. Франко висуває ідею, що єдиною умовою та підставою суспільного поступу є праця як суспільно корисна діяльність людей, спрямована на витворення засобів забезпечення матеріальних і духовних потреб. Ця ідея, яка є провідною в багатьох соціологічних працях І. Франка, досить суттєво визначає його розуміння законів історичного прогресу.

Подається за першодруком в українському перекладі.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 45, с. 56 – 57.