Блаженства миру

Іван Франко

Маємо їх запевнені та задокументовані. Ipse dixit. Сам цісар німецький у празничній хвилі запевняє нас про се. «В бозі та в оружності Німеччини» – яке зіставлення! – покладає він надію, що спокій не буде нарушений. Не меншою надією наповняє його тісний відпорний союз Німеччини з Австрією та Італією. Ті три великі держави, злучені разом спільністю того найвищого інтересу – вдержання миру, – творять таку фалангу, яку зачепити не поважиться ніхто при здоровім умі. Та не досить того! Власне се почуття величезної сили позволяє німецькому цісареві без тіні заздрості або злої волі плекати ніжну ростину особистої приязні до російського царя й добрі сусідські відносини до Росії. Значить, також і з сього боку можливість якого-будь конфлікту майже виключена.

Хто ж і що в такім разі може грозити тим «блаженствам миру?» Чи може Франція, про яку німецький цісар у своїй мировій заяві не без розмислу промовчав? Правда, Франція се вулкан, що сьогодні спочиває, а завтра може вибухнути. Та, проте, в останніх 5 літах, у часі, коли періодично повторялися «граничні конфлікти» між Францією й Німеччиною, не вважаючи на агітацію французької Ліги патріотів та Буланжера, бачили ми дивне явище.

Стороною зачіпною, провокуючою та визиваючою була все Німеччина, яка при тім не переставала запевняти, що вона «мирна та горда в почутті своєї сили», а сангвінічна та вулканічна Франція виявляла якнайбільший такт, поміркування та дійсну здержливість, гідну високої культури. Коли тепер німецькі провокації та галабурди, вимірені проти Франції, затихнуть зовсім, коли Німеччина в почутті своєї сили перейметься також супроти своїх зарейнських сусідів почуттям правдивої сусідської взаємності, то сміло можна сказати, що блаженствам миру і з того боку в найближчих щонайменше 10 літах не буде нічого грозити. Тим менше може щось грозити їм із боку Англії, Союзних Держав Північної Америки, Швеції, Бразілії, князівства Монако, держави Конго, Китаю або Малайського архіпелагу. Можемо жити спокійно і вмирати в постелі, – кому ще до того часу лишиться постіль від податкових секвестрацій.

Блаженства миру! Який чудовий вигляд! Розвій національний, скріплення основ одностайного державного організму, піднесення добробуту – все те й багато дечого іншого входить до того коша, названого блаженством миру. А проте, хоч ніхто не думає з того коша вкрасти нам ані одного з тих райських плодів, бо адже ж «наша надія в бозі та в загальнім уоруженні», все-таки того мирового коша мусять стерегти мільйони сталевих колючок, цілі гори пороху, динаміту та нітрогліцерини, цілі армії людей, відірваних від мирової праці, ціле море найжизненніших соків народних, витиснених, випомпуваних при помочі цупких адміністраційних машин і перетоплених на золото та банкові білети. Оглядаючи при деннім світлі ті блаженства миру, бачимо в них дивоглядну суперечність із тим, що ми привикли називати миром, бачимо неситу гідру, що пожирає далеко більше та далеко систематичніше, ніж найлютіша війна.

Супроти сього не повинно дивувати нас, що сю шумну мирову заповідь повітала біржа знижкою курсів, подібною майже до паніки. Бо й справді оружний мир при сучаснім шаленім розвою техніки, се ненастанна, напружена війна, се перегони, в яких держави одні перед другими стараються викидати якнайбільше грошей, відривати від праці якнайбільше людей, громадити якнайбільше та якнайдосконалішого оружжя, аби по кількох літах продавати його на вагу заліза, і все те з одною метою, аби заховати мир. Тому справедливо весь світ разом із берлінською біржею супроти сього вигляду на довгий тривок мира запитує: «Wat koof ich mir davor?»

Друковано в часописі «Kurjer Lwowski» 1888, ч. 177. Переклад писано дня 16 липня 1913.

Примітки

Вперше без підпису надруковано польською мовою в газ. «Kurjer Lwowski» під назвою «Błogosławieństwa pokoju», 1888, 27 червня. Авторський переклад на українську мову зроблено 16 липня 1913 р. і вперше надруковано в збірнику «В наймах у сусідів».

Подається за українським першодруком.

…не вважаючи на агітацію французької Ліги патріотів та Буланжера… – Йдеться про реакційну, шовіністичну організацію у Франції та французького політичного діяча генерала Жоржа Буланже (1837 – 1891).

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1985 р., т. 46, ч. 1, с. 514 – 515.