Товариство імені Шевченка
Іван Франко
У позавчорашньому «Ділі» знаходимо розлогий звіт про загальні збори руського Товариства імені Шевченка, які відбулися в неділю.
«Це загальне згромадження буде записане в хроніці цього товариства як надзвичайно важливий момент у його розвитку і поступу. Збори ухвалили провести розпочату кілька літ тому грунтовну реформу товариства в «Наукове товариство імені Шевченка», яка готувалася до цього часу».
Збори відкрив заступник померлого голови Гладиловича проф. Вол. Шухевич, вшановуючи теплими спогадами пам’ять покійного. Далі прозвітувалися пп. В. Коцовський і К. Паньківський: перший – про діяльність організації, другий – про матеріальне становище Товариства. Після короткої дискусії обидва звіти було схвалено, а керівництву висловлено довіру.
Із полагоджених справ на найбільшу увагу заслуговує ухвалена зміна статуту Товариства. Слід пригадати, що Товариство імені Шевченка бере свій початок від щедрої пожертви однієї громадянки з України, котра дала 12 тисяч рублів на заснування у Львові українського (малоруського) наукового товариства, яке б сфокусувало в собі духове життя усієї України і Галицької Русі. Отримавши ці кошти, галицькі народовці вирішили, що для досягнення такої мети насамперед потрібна друкарня. Тож утворили товариство, але хіба що тільки pro forma, бо налічувало воно завжди і налічує досі незначну кількість членів, від 30 до 40 (на останніх загальних зборах було лише 22 голосуючих, причому, як твердить «Діло», їх було більше, ніж звичайно у минулі роки), а головним інтересом була друкарня.
На жаль, інтерес цей вимагає коштів, знання справи і тривалого нагляду. А грошей, офірованих із Росії, виявилося замало, слід було залазити в борги, «платити фрисові», як висловився пок[ійний] Гладилович, а тимчасом справжня мета Товариства – організація наукової праці – залишалася занедбаною. Щоправда, впродовж свого 18-річного існування Товариство видало кілька наукових праць своїх членів (Огоновського і Целевича) і розпочало 1885 року видавати літературний часопис «Зоря», але все це не стосувалося загалом Товариства як такого, не було наслідком товариської наукової праці; «Зорю», наприклад, донині редагують і заповнюють люди, які не є членами Товариства.
Лише кілька літ тому, під натиском українців, виник намір реформувати Товариство і організувати в ньому наукову роботу. Щоправда, ухвалення зміненого статуту, який склали пп. Олекс. Барвінський та Ів. Франко, зволікалося кілька років через небажання деяких членів цієї реформи, і лише минулої неділі ця справа врешті завершилася успішно. Не зрушилася з місця і справа періодичного видання – «Наукових записок» Товариства. Це видання зініційовано старим способом: його редакцію доручено проф. Целевичу, й на тому все; і ось проф. Целевич вже три роки редагує ці «Записки» й до цього часу не зредагував нічого ані не підтвердив результатів свого редагування на зборах.
Згідно з новим ухваленим статутом метою Товариства є плекання і розвиток науки рідною мовою, плекання мистецтва, збирання і зберігання усяких пам’яток, старожитностей і наукових цінностей Русі-України. Засобом для цього будуть: наукові дослідження з української та слов’янської філології, з істерії русько-української літератури і мистецтва, з історії і археології України-Русі, а також із філософських, політичних, економічних і правничих, математичних, природничих із географією та лікарських наук; лекції, наукові розвідки та дискусії; з’їзди вчених, письменників і митців; видання «Наукових записок» Товариства та інших наукових праць; збирання матеріалів для музею і бібліотеки; премії і допомоги для вчених і письменників; утримання власної друкарні.
Товариство розіб’ється на три секції: філологічну, історико-філософську та математично-природничо-лікарську. Для наукових справ у кожній секції може обиратися окрема комісія. Товариство вирішує свої справи на загальних зборах, на засіданнях секцій і комісій. Засідання секцій повинно відбуватися щомісяця, а загальні збори – щороку. До товариства входять дійсні члени, які платять 2 злотих вступних і 3 зл[отих] річного внеску, засновники, які вносять одноразово 50 зл[отих], і почесні члени.
Оце є проект нового статуту. В принципі, йому можна лише поаплодувати; якщо, однак, згадати, що Товариство налічує неповних 40 членів, з яких ледь чи 22 з’явиться на збори, то скидається це радше на сміх, ніж на серйозну справу. Зрештою, ті люди, які керують Товариством, безсумнівно сподіваються, що на підставі нового статуту, в разі його затвердження, перелік членів потужно зросте, і Товариство зможе розпочати виконання наміченого статутом плану.
Що ж, однак, роблять ті люди для здійснення цієї надії? На порядку денному останніх загальних зборів були також прийняті нові члени Товариства. Зголосилося усього 6 кандидатів: д-р Йосип Олеськів, о. Євг. Гузар, проф. Василь Тировський, проф. Іван Верхратський, адвокатський кандидат д-р Олекс. Кулачковський і український письменник Іван Франко. Перших п’ятьох прийнято одноголосно, на останнього ж випало лише 5 голосів.
Оте неприйняття в члени Наукового товариства людини, літературним працям якої українською мовою проф. Огоновський присвятив цілий ряд статей у «Зорі», а наукові праці якої з царини історії літератури та етнографії той самий професор неодноразово називав дуже цінними, – то скандал, схожий хіба що на неприйняття народовців до москвофільських товариств. Якщо панове народовці нарікають на «роздор», який панує поміж русинами, на партійні суперечки тощо, то що й казати про те, що самі вони вважають працю людей інших партій навіть на нейтральному грунті науки, археології та етнографії неможливою разом із ними? Ні, то не мужі науки поводяться таким чином: це зграя шкаралупників і монополістів, яка прибрала до рук інституцію, що призначена для всієї України-Русі, душила її впродовж 18 років і зараз боїться випустити її з рук чи бодай допустити до неї трохи свіжої думки.
До нового керівництва були обрані: головою – проф. Ю. Целевич, керівниками секцій – проф. Ол. Барвінський, п. К. Паньківський, проф. Громницький і д-р Ол. Кулачковський, а заступниками – проф. Петро Огоновський і проф. Іван Верхратський. Слід звернути увагу також на ту аномалію, що в Товаристві, наразі переважно фінансовому (бо утримує друкарню), до керівництва обраний п. Паньківський, платний урядник Товариства, який веде справи друкарні, а отже, є людиною, що підлягає контролю керівництва. Таке кумулювання очевидно суперечить статутові Товариства і не повинно мати місця.
Примітки
Вперше надруковано польською мовою в газ. Kurjer Lwowski, 1892, № 78, 18 березня, s. 2 – 3, під назвою «Towarzystwo imienia Szewczenki», без підп. Своє авторство цієї статті І. Франко засвідчив у статті «Odpowiedź szkarałupników».
Подається за першодруком у перекладі.
У позавчорашньому «Ділі» знаходимо розлогий звіт… – Йдеться про статтю «Загальні збори членів львівського Товариства імені Шевченка», яку вмістила газета «Діло» від 2 (14) березня 1892 р., без підп. Збори Товариства відбулися в неділю, 1 (13) березня 1892 р.
Гладилович Дем’ян (1846 – 1892) – український галицький громадський діяч; голова НТШ (1886 – 1891), один із засновників «Діла» і товариства «Дністер».
Шухевич Володимир Осипович (1849 – 1915) – український етнограф, публіцист; дійсний член НТШ. Ініціатор заснування і керівник товариств «Просвіта», «Руська бесіда». Редактор дитячого журналу «Дзвіночок» (1890 – 1895). Автор праці «Гуцульщина» (т. 1 – 5, 1897 – 1908), інших досліджень.
Паньківський Кость Федорович (1855 – 1915) – український галицький громадський діяч, економіст, видавець, педагог. Був адміністратором і редактором відділу новин у «Ділі», членом управ товариств «Просвіта», «Руська бесіда», один із засновників НТШ. Редагував журнали «Зеркало» (1891 – 1893), «Дзвінок» (1899 – 1900), газету «Батьківщина» (1897). Один із піонерів галицької кооперації.
…бере свій початок від щедрої пожертви однієї громадянки з України… – Йдеться про Єлисавету Милорадович (1832 – 1890), українську громадську діячку, мецената, одного із фундаторів НТШ, яка переказала на його створення кошти в сумі 9000 гульденів.
…Товариство видало кілька наукових праць своїх членів (Огоновського і Целевича)… – Йдеться про праці «Історія літератури руської» О. Огоновського, якої на той час вийшло три томи, та «Історія Скиту Манявського» Ю. Целевича (1886).
Гузар Євген (1854 – 1918) – український галицький церковний діяч, письменник, педагог; священик. Член НТШ. Автор підручників «Життя святих», «Історія церкви».
Громницький Сидір (1850 – 1937) – український галицький педагог, освітній діяч. Член правління НТШ, заступник голови й адміністратор.
Кулачковський Олександр (1815 – 1929) – український правник, редактор «Вісника державних законів», що виходив у Відні.
Микола Легкий
Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 53, с. 270 – 273.