В справі «Бердяєв contra Маковей»

Іван Франко

В 43 числі «Буковини» прочитав я лист С. Бердяєва проти О. Маковея, а в нім приплутане, не знаю з якої речі, й моє ім’я і при кінці кинено болотом на всіх тих укр[аїнських] письменників, що друкують свої праці в «Літер[атурно]-наук[овому] віснику», бо названо їх моїми та О. Маковея «креатурами, що вміють кланятися в ніжки».

Читаючи лист д. Бердяєва, я зразу, наскочивши на зроблений О. Маковеєві закид в донощицтві і на мотивування сього закиду тим, що О. М[аковей] назвав поезії С. Бердяєва «патріотичними», подумав собі, що д. Бердяєв попросту хора людина. Бо справді, що Ви скажете про людину, що лає Вас донощиком за те, що Ви назвали її патріотом?

Тільки ж прочитавши кінець листа д. Бердяєва, надрукованого в «Буковині», а надто його лист з д[ня] 10. IV с[ього] р[оку], присланий до редакції «Літ[ературно]-наук[ового] вісника», повний брудних лайок та брехень між іншим і на мою адресу, я зрозумів, що д. Бердяєв, коли й справді хорий, то якоюсь не зовсім звичайною хоробою. От тим-то, коли вже шан[овна] редакція «Буковини» (по моїй думці, зовсім без потреби) вивела перед прилюдний осуд справу Бердяєв contra Маковей і позволила таким не зовсім лояльним способом вплутати в неї також моє ім’я, нехай же вільно буде й мені сказати, що я знаю про д. Бердяєва, і сим допомогти до вироблення серед публіки вірного осуду про сю справу.

Особисто я д. Бердяєва не знаю. Його ім’я зустрілось мені уперше ще 1885 р., коли я, бувши впорядником «Зорі», надрукував на її листках перший, здається, його український вірш. Але ж десь в тім самім 1885 році зимою, чи може в початках 1886 р., я прочитав у «Новом времени» передруковану з котроїсь київської газети заяву з повним підписом д. С. Бердяєва, в котрій піп називає себе прилюдно підлим, нечесним і нерозважним (слів докладно не тямлю, але тямлю добре, що вони були дуже різкі) за те, що, не розвідавши добре правди, накинувся своїм способом на когось із київських людей. Мені досі пригадується те почуття стиду, яке збудилося в мені при читанні сього прилюдного покаяння. Відтоді д. Бердяєв щез був з моєї тямки і я не стрічав його ім’я в друку.

Аж редагуючи «Житє і слово», я одержав від нього посилочку віршів з просьбою конче надрукувати їх у моїм журналі. Я переглянув їх, і мене зразу вдарили деякі язикові дивогляди, як ось «Довгі нічі», «Давно прихіду вже не має», але найприкріше вразила мене вірша, написана на честь – кого б Ви думали? – С. Стояловського! Я відложив вірші д. Бердяєва набік, та ось за пару неділь одержую другий лист, далі третій, четвертий, в котрих він конче домагався надрукувати його вірші або бодай написати йому, для чого я не хочу друкувати їх.

Я відписав д. Бердяєву; листа свойого не тямлю докладно, але позволяю йому, коли хоче, опублікувати його. Коли розпочалося видавання «Літ[ературно]-наук[ового] вісника» і д. Маковей прибув до Львова, він оповідав мені, що познайомився особисто з д. Бердяєвим у Києві і що сей прислав йому якісь свої вірші для «Вісника». Я не читав тих віршів і не міг нічого сказати про них, але остерігав д. Маковея, щоб держав себе обережно з д. Бердяєвим.

Я дуже здивувався, коли одного разу д. Маковей сказав мені: «Пише мені Бердяєв, що хоче Вашу статтю про Золя перекласти на французьке і післати до якогось французького журналу». Се здивувало мене, бо ж моя стаття – безпретенсіональний реферат і для французів нічим не цікава. Тільки тепер, прочитавши в листі д. Бердяєва слова про «креатури, що вміють кланятися в ніжки», я почав догадуватися, що д. Бердяєв думав, мабуть, таким маневром підкупити мене для своїх віршів, бо ж звісно, що «kto jada flaki, myśli, że i każdy taki».

Львів, д[ня] 1 мая 1899.

Примітки

Вперше надруковано в газ.: Буковина. – 1899. – № 48. – 23. IV (5. V). – С. 3, без підп. Авторство: Дорошенко В. Спис творів Івана Франка з додатком статей про нього і рецензій на його писання / Матеріали до української бібліографії, видає бібліографічна комісія Наукового товариства ім. Т. Шевченка. – Львів, 1930. – Т. 4. – Вип. 2. – – С. 120 (№ 2777); Мороз М. О. Іван Франко. бібліографія творів. – С. 302 (№ 3521).

Замітка І. Франка стосується до літературної полеміки між С. Бердяєвим та О. Маковеєм, яка розгорнулася на сторінках ЛНВ та чернівецької газети «Буковина» 1899 р. У квітневому числі ЛНВ за цей рік його співредактор О. Маковей, на той час уже колишній редактор «Буковини», опублікував статтю «З життя і письменства (Про фейлетони українсько-руських політичних часописей в р. 1898)» (ЛНВ. – 1899. – Кн. 4. – С. 38 – 53). У цій статті, зокрема, була досить гостра критична оцінка віршів С. Бердяєва:

«Сергій Бердяєв, українець, друкував свої поезії в “Ділі” і в “Буковині”. Сей широко освічений чоловік, що знає трохи чи не всі європейські мови і пише на всіх мовах, дає українському письменству тільки свої поезії, з котрих, правда, нікому нема ніякої шкоди, але й користі також нема. Велике убожество в мотивах: він просто не має про що співати і насилу одушевляється, чим попало: Андре, що поїхав балоном на північ, Міллером, що помер у Відні на чуму, Толстим, Некрасовим і ин., – усе причіплює свої поезії до якогось славного прізвища і подає на ту тему свої нудні замітки.

Його патріотичні і особисті “поезії” – такий самий солом’яний огонь. Дивне диво, як чоловік, що при своїй освіті міг би чим іншим справді корисним збагатити нашу літературу, не дасть собі сказати, що його поезії – не поезії. Кажуть, що деякі його російські твори мають бути інтересні. Не знаємо їх, отже й не можемо судити» (с. 49 – 50).

С. Бердяєва обурила така несправедлива, на його думку, характеристика його поезій. Відтак він виступив із відкритим листом (Буковина. – 1899. – № 43. – 9/21. IV. – С. 3), у якому звинувачував О. Маковея, а заразом й І. Франка як співредакторів ЛНВ у необ’єктивному ставленні до авторів з підросійської України. Лист супроводили «Замітки до письма п. С. Бердяєва» Лева Турбацького (1875 – 1899), наступника О. Маковея на посаді редактора «Буковини». У своєму листі С. Бердяєв, між іншим, зазначив:

«Частенько земляки (не такі, як я, маленькі, незамітні людини), а заслужені діячі української ниви (nomina sunt odiosa!) зі сміхом згадують, як їм повертали рукописи з редакції “Літ[ературно]-наук[ового] вісн[ика]”, без усяких резонів – очевидно тільки для того, щоб власні твори п.п. Франка і Маковея ясніше сяяли рядом з блідими та справді “нудними” працями їх креатур, що вміють кланятися в ніжки!»

Такі несправедливі обвинувачення викликали протест І. Франка, лист якого й оприлюднила редакція «Буковини».

Подається за першодруком.

Бердяєв Сергій Олександрович (1860 – 1914) – український поет і публіцист. Брат російського філософа М. О. Бердяєва.

Маковей Осип Степанович (1867 – 1925) – український письменник, критик, історик літератури, публіцист, громадський діяч, перекладач.

…наскочивши на зроблений О. Маковеєві закид в донощицтві і на мотивування сього закиду тим, що О. М[аковей] назвав поезії С. Бердяєва «патріотичними»… – Висловлювання О. Маковея: «Його патріотичні […] поезії – такий самий солом’яний огонь» [Маковей О. З життя і письменства (Про фейлетони українсько-руських політичних часописей в р. 1898)// ЛНВ. – 1899. – Т. 6. – Кн. 4. – С. 53] С. Бердяєв коментує: «Хіба се вже злегка не смердить “доносом”?» (Буковина. – 1899. – № 43. – 9/21. IV. – С 3).

«Новое время» – російська щоденна політична і літературна газета, що виходила у Петербурзі в 1868 – 1917 рр. З 1876 р. редактором був О. Суворій (1834 – 1912), який надав газеті дещо ліберального характеру, але вже й тоді вона підтримувала русифікацію в Польщі, а після 1877 р. відверто повернула до російського шовінізму.

Стояловський Станіслав (1845 – 1911) – римо-католицький священик і політичний діяч. Засновник польської католицької селянської партії у Галичині.

…статтю про Золя… – Очевидно, йдеться про Франкову статтю «Еміль Золя, його життя і писання» (1898), надруковану у вид.: ЛНВ. – 1898. – Т. 4. – Кн. 10. – С. 35 – 68.

Наталія Тихолоз

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2010 р., т. 54, с. 242 – 244.