Підскоцька

Лев Тихомиров

Переклад Івана Франка

Годі, браття, годі плакать, сльози проливати!

Таж у сльозах свого горя нам не заховати.

Ген на каторзі, в Сибіру, жити нам прийдеться,

Затягнім же підскоцької, хай лихо сміється!

Обголили голову, оббрили,

Закували, братчики, в кандали,

На доріжку вивели, на простір,

Та й погнали любенько аж в Сибір.

Та ще й варта йде за нами

Та поблискує ружжями, –

Інколи покрикне ззаду, –

Гарну матимем параду!

Що ж робити, братики? Наплювать!

За таку дурницю нам сумувать?

Ще заблисне сонечко й нам колись,

Коб лиш хмари чорнії пронеслись.

Чорні хмари пронесуться,

Вороженьки слізьми вп’ються

І поляжуть спати п’яні, –

Спати ляжуть і не встануть!

Годі, браття, годі плакать, сльози проливати!

Таж у сльозах свого горя нам не заховати.

Ген на каторзі, в Сибіру, жить нам доведеться, –

Затягнім же підскоцької, хай лихо сміється!

Примітки

Уперше надруковано у вид.: Літературна спадщина. – Т, 1: Іван Франко. – К., 1956. – Вип. 1. – С. 223.

Збереглися автографи перекладу – чорновий (ф. 3, № 216, с. 11 з кінця) та чистовий (ф. 3, № 398/VII – 35), з останнього здійснено першодрук. У чистовому автографі зазначено: «Писано в р. 1878, доси не друковано».

Цей вірш (в оригіналі – «Плясовая»), як і два вірші російського поета М. Морозова («Дума» та «В тюрмі», які вміщено у Зібранні, 11, 9 – 10) Франко переклав зі збірки «Из-за решетки. Сборник стихотворений русских заключенных по политическим причинам в период 1873 – 1877 гг., осужденных и ожидающих «суда»». Книга вийшла друком у Женеві 1877 р. Вірш «Плясовая» – на с. 60.

І в обох автографах, і у першодруку твір подавався за підп.: «Із Кар…». Таким псевдонімом він був підписаний і в зазначеній вище збірці творів російських поетів. Про псевдонім «Кар…», як такий, що належить поетові й революціонеру Л. Тихомирову, писав С. Щурат у ст.: Іван Франко і революційні народники //Дослідження творчості Івана Франка. – К., 1959. – Вип. 2. – С 99; див. також: Дей O.І. Іван Франко: Життя і діяльність. – К., 1981. – С 62.

Упорядники «Літературної спадщини», пояснюючи звернення І. Франка як перекладача до цього твору, в коментарі до першодруку зауважують:

«Франка зацікавила не сама доктрина революційних народників, а їх революційна енергія, мужність, витривалість і самовідданість у боротьбі. Слід відмітити, що в своїх перекладах Франко підсилює деякі місця, робить їх політично виразнішими. Так, наприклад, після третьої строфи, де автор висловлює надію політичних в’язнів на те, що «Мы еще себе дождемся красных дней, И себя еще потешим, и людей», – Франко додає строфу від себе, в якій твердо висловлює віру в перемогу над ворогами…» (Літературна спадщина. – Т. 1: Іван Франко. – Вип. 1. – С. 225).

Разом із першодруком поміщено факсиміле чистового автографа із зазначенням що писаний він лівою рукою (права рука письменника була паралізована)»

Подається за автографом (ф. 3, № 398/VTI – 35).

Тихомиров Лев Олександрович (1852 – 1923) – з 1868 р. брав участь у російському визвольному русі, 1873 р. заарештований, понад чотири роки провів як в’язень у Петропавловській фортеці. У 1879 р. обраний членом виконавчого комітету «Народної волі». Був на еміграції у 1882 – 1888 рр., після повернення на батьківщину рішуче відійшов від революційного руху, зайняв украй «реакційні» позиції, ведучи журналістську діяльність (у «Московских ведомостях», «Русском обозрении»).

Микола Бондар

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 52, с. 544.