Два гімни хору з «Антігони»
Софокл
Переклад Івана Франка
Г(імн) побідний над сімома проти Фів
Сонця проміння, найкраще світило,
Блисло ти радісно днесь,
Семиворітнії Теби вкрасило
Золота ливнем з небес.
Понад Діркейські пливучі течії
Бистро прогнало ти вчваль
Тих, що з Аргосом найшли нас грізнії
В зброях, з міцними щитами. Прудкії
Коні помчали їх вдаль.
Їх Полінейк в обоюдному спорі
В край наш навів до війни;
Наче вірли, на жировище скорі,
З криком метнулись вони,
Сніжно-блискучими б’ючи крилами,
В зброю закуті, трясли бунчуками,
Що крили їх шоломи.
Ось уже вдерлись на мур, на вали!
Лісом убійчих заліз обвели
Семиворітну твердиню.
Бач, і втекли і не вспіли в ту мить
Горла прагнущії кров’ю налить,
Ані огнем смоляним запалить
Рідную нашу святиню,
Як заревли перед ними й за ними
Ареса крики з громами грізними,
Смечу зламали гординю.
Зевс-бо – самохвальби ворог гордої, –
Вздрівши їх тиск незміримий,
Чуючи брязкіт спижевої зброї –
Думати б, непобідимий, –
Громом зіпхнув із високої башти
Того, що перший рвавсь жар в ній накласти,
Полум’ям зверху й внутрі огорнути
Й окрик побіди ревнути.
Згромлений кинувсь униз головою,
Гепнув той сам, що страшною рукою
Рвався, відвагою п’яний,
Нас погромити і віддихом лютим
Нас затруїть. Та не так мало бути!
Натовп увесь їх поганий
Стрів тут не те, чого ждав, бо усіх
Арес-спаситель знівечив і зміг.
Сім полководців при брамах семи,
Муж проти мужа зразившись грудьми,
Згибли, голодні, мов пси під дверми,
Зевсові ж на знак побіди
Зброї спижеві лишили багаті;
Два ж ті нещасні, що батькові братті,
З матір’ю рідні брати Едіпіди
Списи обапіль на себе звели,
Порівно смерть оба враз приняли.
Ось стоголосая Слава ширяє,
Втішно до Фів многокінних витає:
«Час позабути про бої!»
Всі на всю нічку прудкими ногами
З співом спішімо у божії храми!
Бакх же, подавець потіхи святої,
Що в кождім горі нас тішить і радить,
Хай нас провадить!
1883
Сила людського духу
Творів могутніх досить має світ,
Та над чоловіка сильнішого ніт.
Він-бо через моря безодні понурі
Пливе серед реву північної бурі
По спінених хвиль клекотінню;
Він матінку землю, найвищу богиню,
Мучить і робить із неї рабиню,
Плугом зубатим від року до року
Борозду порючи кіньми глибоку.
Птиць легкокрилий, невгадливий рід
Вабить він хитро в наставлену сіть;
Племена теж дичини лісової,
Твори, що грають в солоному морі,
Ловить в очковані сіті
Хитро вигадливий люд;
Силою вміє гірського корити
Оленя; на пишногривії шиї
Коням ремінні начіплює шлиї,
Непоборимі воли в тую ж путь
В ярма карки свої гнуть.
І мови людськії і навіть міць божу,
Закони, що правляться ними народи,
Пізнав він, як силу ламати ворожу,
Як оберігаться від спеки, морозу,
А як від сльоти-непогоди.
На все в нього рада!
Безрадним не любить стрічать чоловік
Будущини навіть. На болісті люті
Він має предрозготований лік,
Одного лиш Ада
Не вміє минути.
Писано в р. 1883.
Примітки
Г(імн) побідний над сімома проти Фів. Вперше уривок цього гімну (дев’ять початкових рядків) було надруковано у журн. «Зоря», 1883, № 24, с. 378, в рецензії: «Антігона. Драматична дія Софокла. (З грецького переклав Петро Ніщинський. Одеса, 1883)». Подається за автографом № 216, с. 31 – 32, писаним в останні роки життя, що являє пізнішу чистову редакцію перекладу 1883 р. Між автографом і першодруком уривка є незначні різночитання стилістичного характеру.
«Г(імн) побідний над сімома проти Фів» є фіналом популярного античного сюжету, використаного Софоклом. Колись Едіп (грецьке – Ойдіпус) царював у Фівах. У нього від Іокасти було двоє синів – Етеокл і Полінейк – та дві дочки – Антігона й Ісмена. Після вигнання Едіпа з Фів його сини посварилися за владу, і Етеокл вигнав Полінейка. Полінейк виступив проти Етеокла, що став фіванським царем. Заручившись підтримкою свого тесія, царя Аргоса – Адраста, і ще п’ятьох владарів – Тідея, Капанея, Гіппомедонта, Амфіарая, Партенопея, – Полінейк вирушив у похід проти Етеокла.
Віщун Тейресій у Фівах провістив, що фіванці переможуть сімох ватажків лише тоді, коли один із нащадків «посіяних» (тобто тих, що народилися з посіяних Кадмом зубів дракона) добровільно принесе себе в жертву богові Арею. Це зробив Мегарей (так у Софокла), син Креонта.
У вирішальній битві під мурами Фів загинуло шестеро з семи ватажків. Брати Етеокл і Полінейк у двобої вбили один одного. Царем Фів став Креонт. Хор фіванців рано-вранці оспівує перемогу над ворожим військом і його сімома проводирями.
Ніщинський Петро Іванович (1832 – 1896) – український композитор, поет-перекладач і публіцист демократичного напряму.
Діркейські течії – джерело Дірке в Фівах.
…В зброю закуті, трясли бунчуками… – Оскільки прикрасою ахейських шоломів були гребені з кінської гриви, перекладач використовує слово «бунчук» для означення таких гребенів.
…Рідні брати Едіпіди… – тобто Етеокл і Полінейк, сини Едіпа та Іокасти.
Сила людського духу. Друкується вперше за автографом № 216, с. 31 – 32.
Рання редакція перекладу датована 1883 роком, проте в останній період життя Франко переписав його заново, а правлений ранній текст перекреслив (автограф № 193, с. 16). Найраніша редакція перекладу під назвою «Спів хору із Антігони» датована 5 лютого 1874 р. і підписана «Джеджалик» (автограф № 1062). Ця редакція, по суті, є ще підрядником грецького оригіналу.
Традиційна назва уривка в перекладах інших письменників – «Гімн людині». Цей гімн співає хор фіванців після того, як вартовий біля тіла Полінейка затримав Антігону, що вчинила обряд поховання всупереч забороні Креонта.
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 8, с. 387 – 389.