Рабин і ангел
Переклад Івана Франка
(Жидівська легенда)
В давніх часах християне кидали жереб на жидів; на кого випав жереб, того палили. Одного разу випав жереб на рабина. Дуже зажурився рабин, бо в четвер кидали жереб, а в неділю о 12 годині мали вже палити чоловіка. Отож, коли в п’ятницю під ніч він ішов молитися і вертав уже додому, зустрічає його при дверях якийсь жидок і просить його, щоби прийняв його до себе на шабас. Думає собі рабин: «Все одно, і так уже в неділю буде моя смерть, то візьму сього жидка на шабас». Отож, пішов той жидок із рабином на шабас до його дому. На другий день перед вечерею, коли відмовляли вечірню молитву, зачав рабин плакати. А той жидок, то був ангел, але рабин того не знав. Коли вони з’їли вечерю, каже жидок до рабина: «Ходімо, почитаймо трохи Святе Письмо». Взяв той жидок і навгад створив рабинові таку главу, де була описана подібна історія, яка отсе з ним лучилася. Прочитавши її, зачав рабин дуже плакати. Питається його жидок, чого він плаче? Відповідає йому рабин:
– Дай мені спокій! Хіба ти можеш мені в чім допомогти?
Каже до нього жидок:
– А хто знає? Може, я вам і зможу де в чім допомогти.
Каже йому рабин іще раз:
– Іди вже, йди! Що ти мені тут можеш допомогти!
А жидок оп’ять настає на нього:
– А може, якраз я вам де в чім допоможу! Лиш скажіть мені, то побачите.
Каже рабин:
– Тепер таке вийшло, що кидають жереб, а на кого впаде жереб, того палять.
Каже до нього жидок:
– Ну, і чого ж ви боялися мені отсе сказати? Я піду і дамся за вас спалити.
Прийшлося на другий день, зібралася вся жидівська громада; вийшов до неї рабин із жидком і пішли всі до монастиря. Жиди з рабином лишилися перед брамою, а жидок пішов до середини. Насупроти нього вийшов єпископ і молодший єпископ, узяли його попід руки і почали його опроваджувати по монастирі. Бачить він: стоїть півень, – і питається єпископа:
– Що се таке?
Каже йому єпископ:
– Се наш Бог.
– А як він називається?
Відповідає йому єпископ:
– Святий Михайло.
Тоді крикнув ангел:
– Михаиле, кілько пір’я є на тобі, нехай тільки християн упаде (т[о] є[сть] помре)!
I впало їх кілька тисяч штук.
Пішли вони далі. Бачитъ він, стоїть камінь, викуваний зовсім на подобу чоловіка. Питається ангел єпископа:
– Се що таке?
Відповідає йому той:
– Се також наш Бог.
– А як називається?
– Ісус (Йосель).
І знов скрикнув ангел:
– Вирвися з місця і вбий християн кілько зможеш!
I той вирвався і вбив їх кілька тисяч штук. Бачить єпископ, що се погана справа, хотів уже пустити його на волю, але ангел повідає:
– Ні, я ще не хочу йти на волю! На мене впав жереб, і ви мусите мене спалити.
Пішли далі. Бачить ангел, як уже зносять стільниці і огонь палахкоче. Чує, як кричать із вікон і з дахів: «О, жид іде!» – і сміються. І скрикнув тоді:
– Ті дві стіни, в котрих християни ззираються по вікнах та по дахах, нехай зійдуться докупи! – І ті мури зійшлися докупи і подусили всіх. Тоді побачив єпископ, що біда велика, і почав його просити, щоб ішов собі геть. Повідає до нього ангел:
– Не піду геть, хіба тоді, коли мені підпишешся, що вже ніколи ніякого жида не будеш палити.
Відповідає йому єпископ, що не має паперу ані чорнила. Тоді ангел вийняв із кишені з-за пазухи пергамен, і чорнило, і перо і дав йому, а єпископ підписався на те, що ніколи вже не буде палити жадного жида. Тоді жидок з рабином вернув додому. А коли жиди побачили його живого, почали кричати до нього: «Rebały!» Тоді рабин справив велику гостину і дав жидкові 200 срібла, та, втім, раптом жидок щез, так що ніхто й не бачив куди, а на столі лишилися ті 200 срібла враз із капшуком.
Яко пробу язика, в якім оповідані жидівські казки, котрі ми друкуємо в руськім перекладі, подаю тут частину тексту повищої вельми інтересної легенди:
In friherdyke Zahten hobn di Gojim gyworfen Gojrel of dy Jyjden; of wehmen s’ys gefałen Gojrel, dem ot myn vabrent. Of ajnmul ys ys gefałen of n Ruf. Da Ruf ot sech sajhr gykrenkt, wähl Donnersztyk ot myn gyworfyn Gojryl, yn Syntyk Sager 12 ys myn schojn gygahn vabrenyn dem Mensch. Aklał ys er gygahn Fratyk zynachts dawynyn. Wen er ys ahajmgygangen, ot sych awidergistellt a Jydały leben dar Thyr yn ot ejhm gybejtn, er soł ym nemen of Schabys. Ot sech der Ruf gytracht ba sech, as als eins, yt schojn saan Tojt san ym Syntyk, wet er sech nemyn dus Jydały of Schabys. Aklał dus Jydały yt ahajmgygangyn myt dem Ruf of Schabys. Im andern Tug schpeiszynachts ot der Ruf sajhr ungyhojben zy wajnen ba der Kawduhly. Dus Jydały ys gywejhn Elinuwy yn der Ruf ot ys nyscht gywyst. Wy s’obn ugygesn dy wetschary, ot dus Jyjdały gysugt zym Ruf: – Lomer gajhn a bysały lernyn! – Ot dus Jyjdały ym aufgymyscht a s’a Sedry, wuys s’ys taky gewejhn vyn dy Mansy. Ba dem ot der Ruf saihr ungyhojbyn zy wajnyn Hot ejhm dus Jyjdały gyfregt, wus ar wajnt? Ot der Ruf ym gyenfert: – Gaj, wus weist dy! Kenst dy den epys helfen? – Hof er ejhm gysugt: – Efschar ył ech ach joh kenyn epys helfen! I т. д.
Примітки
Уперше надруковано в журн.: Житє і слово. – 1895. – Т. 3. – Кн. 1. – С. 53 – 54, за підп.: Із збірки жидівських казок і onoвідань, списаних із уст жидів у Львові д[окто]ром Г. Бігеляйзеном. З жаргону переклав Ів. Франко.
Наталя Тихолоз
Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 51, с. 38 – 40.