12. Притча про смерть

Іван Франко

Асока, цар премудрий, милосердний –

Були колись такі царі на світі –

З цілим двором раз їхав через місто

І вздрів аскетів двох – худих, блідих,

В одежах із кори та бур’яну.

Швиденько зсів з коня могучий цар,

І підійшов до них, і поклонився

Їм до землі, і цілував їх ноги,

Благаючи благословенства в них.

Не любо се було його дворянам.

«Занадто цар унижує себе

Перед неробами та жебраками!»

Та не посмів ніхто цареві в очі

Сказати се. А був там царський брат,

То сей почав цареві докоряти.

Мовчав Асока, не сказав ні слова,

І вечором у двір вони вернули.

А був у краю звичай старосвітський:

Коли кого на смерть засудить цар,

То перед дім його шле трубача;

І перед чиїм домом сей затрубить,

Тому на завтра треба смерті ждати.

То цар Асока ще в той самий вечір

Шле трубача з смертельною трубою

Перед свойого брата дім. Заграла

Труба зловіща. Похололо в серці

У брата царського. Хоч він не чув

Ніякої провини за собою,

Та знав, що царська є незмінна воля.

Всю ніч не спав нещасний, все тремтів,

Ридав, зітхав, робив порядок дома.

А рано у невольницькій одежі,

Присипавши волосся пилом, шнур

На шию засиливши, він пішов

У царський двір і став перед царем.

«Се що такого? – запитав Асока,

Ніби дивуючись. – Чого ти, брате,

Ідеш в такій невольничій подобі?»

«Ти, певно, ліпше знаєш се, мій царю!

Я знаю тільки те, що вчора з ночі

Труба смертельна перед моїм домом

Заголосила. Я готов на смерть».

Та радісно обняв його Асока.

«Ну, бачиш, брате, як ти налякався,

Хоч знаєш, що твій цар є враз твій брат

І що ні в чому ти не винуватий.

А вчора сам ти докоряв мені,

Коли корився я перед старцями!

Адже ж вони такі ж післанці смерті,

Післанці всемогучого царя,

Що нам не брат, не сват і не рідня

І в кождій хвилі може нас покликать

На суд свій строгий. Сі його післанці

Грізніші, ніж моя труба смертельна.

Оттим-то я корився перед ними

На знак, що розумію їх призив,

Прости мені тривогу сеї ночі,

Та уважай на ті смертельні труби,

Які господь раз в раз нам посилає,

Щоб не застав нас сонних, неготових

Його призив могучий. Будь здоров!»

Примітки

Вперше надруковано у кн.: «Мій Ізмарагд», с. 82 – 86. Зберігся автограф без заголовка (ЦНБ АН УРСР, І, № 7444, арк. 8 – 9), що має незначні розходження порівняно з текстом збірки.

Асока – Ашока, цар давньоіндійської держави Маур’їв (273 – 232 рр. до н.е.).

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 2, с. 223 – 224.