7. Притча про покору

Іван Франко

Два їздці були раз: митар

І вельможний фарисей;

До мети взялися бігти.

Хто допаде? Той чи сей?

Ся мета – життя у небі,

Щоб до неї дочвалать,

Фарисей запряг два коні:

«Чеснота» одного звать,

Піст, молитва, дари вбогим.

Хто був другий кінь? А ба!

Гордість, злобная обмова

І гидка самохвальба.

Шарпнули оті два коні:

Сей сюди, а той онтам,

Розірвали віз надвоє,

Проваливсь їздець і сам.

Тим часом убогий митар

Шкапу «Смирність» як запряг,

То помалу, але певно

До мети свій віз дотяг.

Примітки

Вперше надруковано в журн. «Житє і слово», 1895 р., кн. 2, с. 162, без заголовка, під спільною назвою «Із чужих квітників. Із Ізмарагда». Зберігся автограф (ф. 3, № 219, с 27), що не має істотних розходжень порівняно з текстом збірки.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 2, с. 216 – 217.