Ернест Ренан

Іван Франко

Телеграми принесли звістку про смерть людини, яка зі свого кабінету, не будучи ні войовником, ні політиком, неодноразово зверталася до розуму всього цивілізованого світу, була приводом для лютої ненависті одних, для палкої любові інших, причому не на підставі грунтовного знання його творів, а переважно на основі затертих, однак несправедливих поголосок. Не будучи ні першорядним мислителем, ані видатним науковцем, він, проте, був великим письменником, незрівнянним стилістом і зробив більше для популяризації певних думок, певних проблем і здобутків сучасної науки, аніж цілі школи фундаментальних німецьких учених.

Йозеф-Ернест Ренан народився 27 лютого 1823 р. у Трег’є департаменту Кот-дю-Нор. 1844 року вступив до духовної семінарії, однак невдовзі покинув думку бути священиком і присвятив себе вивченню семітських мов. Того часу мало хто у Франції займався такими студіями, і Ренан незабаром так відзначився у гроні колег, що вже 1849 року Академія надписів послала його в Італію, де він завершив свою працю про Авероеса. У 1856 році Ренан став членом цієї Академії, а 1860 року за дорученням уряду здійснив наукову подорож до Сирії, де йому вдалося зібрати значну кількість пам’яток із історії Сирії та Фінікії. Одразу після повернення у 1862 році став професором гебрейської, сирійської та халдейської мов при Колеж де Франс, але професорство його тривало недовго.

Студії над гебрейською мовою привели його до вивчення Біблії і, познайомившись із працями німецьких учених-гебраїстів, зокрема Штрауса, де Ветге, Фетгера та інших, він 1863 року випустив у світ відомий твір «Vie de Jesus», який впродовж кількох літ витримав 13 видань і наробив у католицькому світі великого галасу. Уряд негайно усунув Ренана з професури, його ім’я зробилося пострахом для правовірних, чимось рівнозначним самому дияволові. Скрипіли тисячі пер, пишучи спростування твору, котрого автори цих звинувачень часом і в очі не бачили, вигадуючи неймовірні єресі на власний розсуд.

«Людська комедія», що відігралася з приводу цього твору, була б гідна пера першорядного письменника. А тим часом люди, які тямлять у цій справі, одразу відзначили, що наукова вартість твору Ренана дорівнює нулеві, що це такий собі досить сентиментальний і неправоподібний романчик, заснований на євангельських оповідях, опертий нібито й на науковий апарат, однак насправді еклектично змайстрований із критичного канону Штрауса; він видає наявні компроміси, доточує почуття там, де розум не бачить виходу.

У науковому світі твір Ренана не справив враження, не позначив жодного кроку вперед. Але, написаний чудовим стилем, прочитаний мільйонами людей, він спричинився до потужного розширення критичної думки про справи віри, до підриву безумовної, непохитної до сих пір поваги католицького духовенства в самому ж католицькому світі. Ренан, власне, був першим католиком, котрий сміливо та відверто в ім’я наукових гасел наважився піти тією дорогою, яку вже проклали протестантські вчені.

Усунутий із кафедри, Ренан водночас відкинув запропоновану йому посаду бібліотекаря і здійснив наукову подорож до Єгипту, повернувшись водночас до вивчення семітських мов. Як продовження «Життя Ісуса» він видав ряд томів, що разом становлять «Історію первісного християнства».

Ця «Історія», окрім «Життя Ісуса», містить такі томи: «Апостоли», «Св[ятий] Павло», «Антихрист» (історія Нерона, зруйнування Єрусалиму та написання «Апокаліпсису»), «Євангеліє» і, нарешті, «Марк Аврелій». Врешті 1885 року він видав працю «Histoire generale et systeme comparèe des langues semitiques», удостоєну нагороди, а в 1890 роді завилася його двотомна праця про розвиток гебрейської мови. В останні роки його ім’я ще кілька разів набувало розголосу з різних причин. У грудні 1871 року республіканський уряд знову дозволив йому читати лекції в Колеж де Франс.

Майже одночасно вийшли друком його філософські драми «Калібан» та «Eau de jouvence», в яких автор виявляється прибічником шовіністичної течії, котра після фатальної війни опанувала думками французів; він зобразив німців варварами, темними, позбавленими честі та віри. Останнім гучним фактом життя був його вибір у члени Академії наук до почту сорока безсмертних. Його промову, виголошену з цього приводу, дехто вважає зреченням давніх опозиційних та антикатолицьких поглядів. Ясність розуму, гостроту суджень та пишність стилю Ренан зберіг до кінця життя.

Примітки

Вперше надруковано польською мовою в газ. Kurjer Lwowski, 1892, № 277, 4 жовтня, s. 1 – 2, без підп. На примірнику газети «Kurjer Lwowski» в НБ ЛНУ (67296 III) є власноручна позначка автора: I. F. Авторство: Павлик М. Спис творів Івана Франка… – С. 80; Мороз М. О. Іван Франко: Бібліографія творів. – С. 248.

Подається за першодруком у перекладі.

Академія надписів – Академія написів і гуманітарних наук (Academie des inscription et belles lettres) – одна із секцій Французької академії наук, яка займається вивченням проблем історії, археології та класичної філології.

Авероес Ібн Рошд (Рушд) (1126 – 1198) – арабський мислитель, послідовник філософії Арістотеля. Певний час мешкав в Іспанії, де його переслідували за вільнодумство. Помер у вигнанні в Марокко.

Микола Легкий

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 53, с. 309 – 311.