Некрологи
Іван Франко
З початком сього року наша Галицька Русь стратила двох людей, котрих пам’ять годиться спом’янути добрим словом. У Львові вмер д[ня] 29 января вночі Дам’ян Гладилович, професор руської гімназії, голова Тов[ариства] імені Шевченка, член, а зглядно виділовий усіх народовських товариств у Львові і адміністратор «Діла» від самого початку його заснування. Покійний був характер наскрізь чесний і прямий, робітник невтомлений, а притім скромний і тихий, як мало хто з його сопартійників. Хоч дуже велика часть найтяжчої адміністраційної праці лежала на його плечах, хоч можна сміло сказати, що без його тихої праці, без його порядкуючої енергічної руки партія народовська, певно, не була б двигунулася так високо, як стояла перед злопам’ятною угодою, то все-таки поза тісним кружком партійним майже ніхто не знав про його діяльність, не підозрівав в нім одного з найвпливовіших людей партії.
Сам він ніколи не бажав почестей, не добивався авансів, не спекулював на популярність. Безпретенсіональний, а заразом одвертий і прямодушний, він хоч не належав до інтелектуальних проводирів партії, то дуже часто репрезентував її сумління, її почуття справедливості, котрому з причин політичних і партійних дуже рідко можна було висказуватися прилюдно. Хоч навні він держався партії вірно і солідарно, то все-таки внутрі її він дуже часто був опозицією і симпатизував з її опозиційними елементами. І автор отсих слів не раз мав нагоду досвідити його вирозумілості, безсторонності. Від часу акції угодової зносини наші якось-то перервалися.
Покійний щиро, цілим серцем ненавидів партію москвофільську, а головно її проводирів, котрих уважав платними агентами російськими. Може бути, що іменно та ненависть попхнула його в обійми угодовства, бо сумніваємось дуже, щоби його манили обіцяні д. Романчуком рясні «посади і аванси», котрі евфемічно прозвано «програмою Романчука». Що при кінці життя віра його в тривкість і пожиточності угоди була значно захитана, се доказує лист, котрий він на кілька день перед смертю написав до мене, пересилаючи передплату на «Народ» і просячи мене відвідати його. «З остатніх н-рів вашої часописі переконуюся, – писав він, – що «Народ» хоче статися справді критичним і об’єктивним письмом, і для того прошу мені присилати його». Та жаль, що слабість його не позволила мені бачитися з ним. Честь його пам’яті.
В тиждень пізніше помер у Відні Іван Борисикевич, ветеран, патріот руський, котрий ще в 1848 і пізніше займав доволі видне місце в історії руського відродження. Він родився в р. 1815 в селі Увислі Гусятинського повіту, скінчив права у Львові і ще на університеті перейнявся народолюбними поглядами, що панували тоді (перед 1848 роком) серед ліпшої часті польської і руської молодежі. Під впливом тих думок він трібував навіть за приміром Головацького та Вагилевича ходити «в народ», певно, переважно з цілями етнографічними, але перша його екскурсія випала не дуже вдачно. Не тямлю вже, чи в Витвиці, чи в Кальнім коло Болехова його арештували мужики, і покійник сам з гумором оповідав мені той епізод, як-то «бойки вели його продавати до Болехова», та тут, розуміється, його зараз увільнено.
Скінчивши права з дуже добрим успіхом, він якийсь час працював в канцелярії адвокатській у Львові, але швидко задля слабого здоров’я покинув сю роботу і вернув на село до Увисли, де батько його, що там був попом, купив для нього хату і гарний кусень землі, на котрій він господарював майже до кінця життя, займаючися при тім яко спосібний правник веденням різних процесів і правною обороною селян. Слава його, загальнозвісного і поважаного «панича з Увисли», лунала широко по околичних селах.
В р. 1848 Борисикевич поспішив до Львова, щоби взяти участь в організації русинів. Був він одним з основателів Головної ради руської, уложив її статути і вибраний був заступником голови. Яко делегат тої ради їздив в маю 1848 року до Праги на перший з’їзд слов’янський, де познайомився з многими знаменитими слов’янами, в тім числі й з одиноким росіянином, присутнім на конгресі, Бакуніним.
«Дуже він полюбив мене, – розказував мені покійний Борисикевич, коли я відвідав його в Увислі в 1884 році. – А був то хлоп величезний, певне, три такі з нього були би, як я. То, бувало, стане коло мене, а я ледве до бороди йому головою досягну, та й говорить сміючись: «Дивіться, слов’яни, ось вам образ наших народів: се малорос, а я великорос». А я, також сміючись, усе додавав; «Ну, ну, я ще виросту».
«Літом 1848 р. був я під час жнив дома, у селі, – розповідає далі покійник. – Десь при кінці серпня приїжджаю до Львова – з видніших русинів нема нікого, крім одного Куземського. А тут межи поляками рух, «Рада народова» тероризує всіх, посилає депутацію до Кошута. Бем (польський генерал, учасник повстання 1831 р, і пізніший комендант повстанців німецьких у Відні та угорських в Семиградді) приїхав до Львова, ходить по місті, рисує плани, я сам бачив його, як рисував план св. Юра. Гвардії народові польські гороїжаться не тільки у Львові, але й по всіх містах Східної Галичини і зовсім явно говорять о близькім повстанні. А газети польські, брошури, свистки говорять о нас з такою ненавистю. Ну, міркую собі, тут як прийде до повстання, то нам першим дістанеться! Біжу до Куземського. «Преподобіє, радьте, що робити!» А він тільки рукою махнув. «А що, – кажу, – якби ми й собі почали зав’язувати по містах і місточках руські гвардії?» Врадувався Куземський тою думкою і зараз поїхав до губернатора – і ми почали організуватися!»
Розповідаю тут сей не звісний досі епізод так, як він мені лишився в пам’яті яко причинок до історії руху руського в 1848 році.
Так само належав пок[ійний] Борисикевич до ініціаторів славетного з’їзду руських учених. По збомбардуванню Львова їздив разом з Куземським до Оломуца в депутації до цісаря Фердінанда І, щоби заявити вірність русинів. В часі реакції 1849 – 1860 рр. відбув кілька подорожей по Європі, загостив був навіть до Америки. В ері конституційній вибираний був два рази послом до сойму крайового у Львові, а раз від сойму його вислано делегатом до Відня. Видним парламентаристом покійник не зробився, до сього бракувало йому постави, голосу і тої, як німець каже, Schlagfertigkeit, без котрої і найкращі спосібності, найліпше знання життя і потреб народу не зроблять іще парламентарства.
В остатніх літах хорував багато, особливо на очі, і задля сього й продав свою маєтність в Увислі, котру первісно думав був записати «Просвіті», і перенісся до Відня. Щиро привітав він появлення нашої часописі, в котрої першім річнику і була поміщена одна статейка його пера. В Відні він радо бував у кружку тамошньої руської молодежі і молодів душею, слухаючи розмов про нові ідеї та погляди, які зростають серед неї. Там я й бачив його остатній раз в р. 1890 в товаристві М. Драгоманова. Згадував тоді, що пише свої спомини: чи і кілько їх написав – не знаю. А були б вони, певно, інтересним причинком до історії нашого відродження. Честь його пам’яті!
Примітки
Вперше надруковано в журн. «Народ», 1892, № 4, с. 63 – 64.
Подається за першодруком.
У зв’язку зі статтею газета «Діло» (1892, № 30) опублікувала матеріал під заголовком «З регістру клевет», в якому виступила з нападками на письменника, начебто він у некролозі Д. Гладиловича звів наклеп на програму лідера партії «народовців» Ю. Романчука, проголошену ним у 1890 р. На ці звинувачення І. Франко відповів редакції газети листом від 23 лютого 1892 р.
Головна руська рада – політична організація української інтелігенції та уніатського духівництва Галичини проавстрійського напряму. Створена у травні 1848 р. у Львові під час революції в Австрії. Розпущена 1851 р.
…перший з’їзд слов’янський… – всеслов’янський з’їзд, який відбувся у Празі на початку червня 1848 р. У зв’язку з придушенням австрійськими військами національно-визвольного повстання в Празі з’їзд припинив свою роботу. На з’їзді виявилася боротьба двох тенденцій в національному русі слов’янських народів, пригноблених імперією Габсбургів. Керівну роль на ньому відіграла реакційна чеська буржуазія. Програмні документи з’їзду – «Звернення до слов’янських народів Австрії» і «Маніфест до європейських народів» – закликали зберегти вірність Габсбурзької монархії та цілісність Австрійської імперії.
Бакунін Михайло Олександрович (1814 – 1876) – російський революціонер, ідеолог анархізму, ідеаліст. Його ідеї були популярні серед народників у 60 – 70-х роках XIX ст.
Куземський Михайло (1809 – 1879) – український церковний і політичний діяч у Галичині, львівський крилошанин, керував шкільною освітою, був одним із організаторів Головної руської ради, пізніше холмським єпископом
Рада народова – політична організація польських поміщиків і буржуазії в Галичині, заснована 13 квітня 1848 р. у Львові під час революції в Австрії. Домагалася перетворення Галичини в польську автономну провінцію Австрійської монархії та проведення буржуазних перетворень, заперечувала право українського населення Східної Галичини на окремий політичний і культурний розвиток, займала ворожу позицію щодо українського національного руху. Розпущена після розгрому Львівського збройного повстання 1 – 2 листопада 1848 р.
Кошут Лайош (1802 – 1894) – угорський політичний діяч, один з керівників революції 1848 – 1849 рр. в Угорщині. Після поразки революції емігрував до Туреччини, потім до Австрії.
Бем Юзеф-Захаріаш (1794 – 1850) – польський політичний і військовий діяч, генерал. Брав участь у польському повстанні 1830 – 1831 рр. Учасник революції 1848 – 1849 рр. в Австрії, 1848 р. керував обороною Відня, 1849 р. командував угорськими революційними військами в Трансільванії. Після поразки угорської революції служив у турецькій армії
…повстання 1831 р. – Йдеться про польське (Листопадове) повстання 1830 – 1831 рр. – національно-визвольне повстання проти гніту російського царизму, що охопило Королівство Польське і поширилося на територію Литви, Білорусії та Правобережної України.
… в депутації до цісаря Фердінанда І, щоби заявити вірність русинів. – Йдеться про делегацію Головної руської ради, яка на початку листопада 1848 р. подала імператорові Фердінанду І петицію про поділ Галичини на дві окремі провінції – Східну (українську) і Західну (польську), утворення української національної гвардії, введення української мови в школах і установах, утворення комісій для розгляду суперечок за землю між селянами і поміщиками і т. п.
Ера конституційна – період після прийняття австрійської конституції 1867 р.
Крайовий сейм у Львові (галицький крайовий сейм) – формально представницький орган Галичини, а на ділі поміщицько-буржуазна установа австрійського уряду для внутрішнього «самоврядування» Галичини з 1861 по 1914 р. Завдяки антидемократичній виборчій системі більшість місць у сеймі належала представникам польської консервативної шляхти.
«Просвіта» – культурно-освітня громадська організація, заснована 1868 р. у Львові. «Просвіта» відкривала хати-читальні, видавала календарі, популярні брошури на різні теми. Спочатку діяльність «Просвіти» мала ліберально-буржуазний характер. З кінця XIX ст. у ній стали переважати буржуазно-націоналістичні тенденції.
Щиро привітав він появлення нашої часописі… – Йдеться про прогресивний журнал «Народ», редактором якого був І. Франко.
…поміщена одна статейка його пера. – Стаття І. Борисикевича «Ґрунтова справа наших шидловецьких громадян у Росії» була опублікована в журналі «Народ», 1890, № 7.
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 46, ч. 2, с. 99 – 102.