Sagen und Märchen der Südslaven

Іван Франко

Sagen und Märchen der Südslaven in ihrem Verhältnis zu den Sagen und Märchen der übrigen indogermanischen Völkergruppen, von dr. Friedrich s. Krauss. I Band. Sagen und Märchen der Südslaven. Zum grossen Teil aus ungedruckten Quellen. Leipzig. Verlag von Wilhelm Friedrich, 1883.

– Компанія до згущення воздуха? – допитувавсь старий барон.

– Еге, – відказав Мюнхгаузен і плеснув себе по лівім коліні. – Онде в Парижі винайшли нові хіміки спосіб робити воздух густим, столочувати його в дотикальну масу.

– Столочувати? В дотикальну масу?

– В таку масу, що ні то сніг, ні то лід, – от так, як густа лемішка. Скоро я почув про те діло, зараз взявся до нього добре і переконався в короткім часі, що так згущений воздух при помочі преципітації, кальцінації, оксидації і ще деяких других -ацій, котрі поки що остаються моєю тайною, можна довести до такої твердості і тяжкості, що ніяк не розпізнаєш від каменя. Он що штука! Ади, твій замок уже трохи понадвалюваний; постій лишень, скоро моя фабрика і акційна компанія ввійде в життя, то я тобі вибудую новий з мого матеріалу. Бо то, видиш, в наших часах се велика річ, що багато дечого, що довгі віки вважалося тільки стародавньою казкою, притчею або повіркою, зродженою дитячим виображенням первовічних часів, тепер при глибших дослідах науки показується історичною правдою.

Сею глибокомудрою розмовою Мюнхгаузена з старим бароном Шнір-Шнак-Шнур, вийнятою з Іммерманової повісті, розпочинає п. Краус передмову до свого збірника югослов’янських казок.

«Я мусив радо засміятися, – і нехай же й читатель радо засміється, але не надо мною, але зо мною над тим міцним будинком нової науки, котра помимо своєї недавності вже здобула собі почесне місце в науці світовій.

Так не проминув ще й днесь

Злототканий час чудес,

Тільки віруй і бажай,

А війдеш у чарів край!

«Tendimus, in Arcadiam tendimus!» Камінь, котрим погорджували, або радше на котрий зовсім не зважали давні будівничі, стаєсь тепер угольним каменем, без котрого цілий склеп завалився б.

Найславнішою поезією всіх часів, котрій не дорівняв – не то щоб її перевищив – ніякий твір штучної літератури, суть збірки грецьких людових пісень героїчних «Іліада» і «Одіссея». Що тим пісням запевнює неминучу стійність, так зображене в них загальне людське чуття і мислення, котре вічно і по всіх сторонах світу остаєсь одно і то само. Цілий народ, член широко розгалуженої раси людської, зложив в тих піснях не тільки свій окремий, індивідуальний світогляд, але й світогляд цілої раси в дуже виразних чертах, іменно для того мають «Іліада» і «Одіссея» для цілої раси неминучу стійність. При творі людової літератури не питаємось ніколи о того, хто його, т. є. сю або ту пісню людову, перший зложив. Складач щезає, яко маленька часть цілості, котрої чуття він виражає в своїм творі. І іменно для того, що думки його – то думки всіх, приймає загал форму і слова його твору за свої. Розуміється, що се можна сказати не тільки про пісню народну, але і про кожний витвір людової літератури, котрий усним переказом переходить з покоління в покоління».

На сесю, трохи більше ентузіастичну, ніж строго наукову бесіду німецького вченого запримітити треба, що зовсім так воно не єсть, бо пісні людові в великій часті не постають відразу готовими з голови одного складача, але, переходячи з уст до уст, творяться, ростуть об’ємом, доповнюються, змінюються, вигладжуються щодо форми, одним словом: незначне не раз зерно первісного індивідуального замислу з часом майже щезає серед тих додатків і переробок, котрим підлягає первісний твір в устах цілої маси. Народ задержує і присвоює собі пісні і і другі твори фантазії не для того, що котрийсь поєдинчий складач зовсім трафно віддав в своїм творі мислі і чуття маси, але для того, що ті мислі і чуття вложені там самою масою, а не яким-небудь одним складачем. Се єсть причина, для чого майже кожну пісню народну стрічаємо в многих варіантах, не раз формою або змістом дуже не багато подібних до себе.

Ціль, яку поставив собі д-р Краус при збиранні і видаванні югослов’янських казок, єсть двояка.

«Ми хочемо, – говорить він (стор. XII), – видобути на світло денне одну часть духового скарбу високо обдарованого сербського народу. В скарбі тім найдесь багато чистого і непофальшованого матеріалу, котрим зможе покористуватися і дослід старини і особливо міфологія. В обсяг наших дослідів ми втягнемо не тільки казки і басні югослов’ян, але і їх обичаї, звичаї, пісні, примови, загадки і не менше весь стан культурний, відбиваючийся в їх бесіді. Але се тільки часть нашої роботи. Самий верх нашої задачі лежати буде остаточно в тім, щоб вислідити первісний вид, а оскільки можна і значення поєдинчих казок. Безперечно, є се одна з найбільше ховзьких сторін нашої науки, бо тут ми находимось на хиткім грунті, котрий для суб’єктивного мніння якнайширший лишає простір».

Як бачимо, задача, котру поставив собі д-р Краус, – величезна, і ми сумніваємось, чи буде він в стані вив’язатись з неї хоч трохи добре. Адже ж для такої праці треба би, здаєсь, знати людові літератури і прочих слов’ян, знати ті праці, котрі досі зроблені на тім полі, а нам здаєсь, що д-р Краус нічого сього не знає.

Але поки що, не наше діло обсуджувати цілий замисл д-ра Крауса. В першім томі він дає нам 108 будь довших, будь коротших казок в німецькім – не так перекладі, як дуже дотепнім переробленні, котре, правда, читається дуже любо, але в котрім спеціально югослов’янської форми і югослов’янського духу дуже мало осталося.

Около половини тих казок єсть так звані «казки звірячі», мало що не всі подібні, коли й не зовсім тотожні з нашими. Дальше іде довгий ряд казок про чародійства, переміни і закляття, про віли і другі духи. Казки ті не упорядковані систематично і подані всуміш, щоб, як каже автор, не знудити читателів довгим рядом однакових казочних мотивів. Із казок, вирослих на історичній основі, стрічаємо в першім томі тільки одну коротеньку про королевича Марка (стор. 203 – 204).

Звертаємо увагу любителів народної словесності на сей збірник югослов’янських казок, і при появленні дальших його томів не переминемо згадати о них в «Зорі».

Примітки

Вперше надруковано в журналі «Зоря», 1883, № 12, с. 201 – 202.

Подається за першодруком.

Краус Фрідріх-Самуель (1858 – 1936) – німецький етнограф, видавець і редактор фольклорних матеріалів різних народів.

Іммерман Карл-Лебрехт (1796 – 1840) – німецький письменник. Йдеться про його сатиричний роман «Мюнхгаузен» (1838 – 1839).

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1980 р., т. 26, с. 285 – 288.