Галицько-руський орнамент на віденській виставі

Іван Франко

На устроєній в марті, цвітню і маю сього року в віденськім Ц[ісарсько]-к[оролівськім] австрійськім музеї для штуки і промислу спеціальній виставі жіночих ручних робіт загальну увагу звернув на себе багатий збірник галицько-руських орнаментів, згромаджений і впорядкований панною Єронімою Озаркевичівною. Ось що говорить о тім збірнику п[а]ні Емілія Бах в справозланні з вистави (стор. 26 – 28):

«Дуже цінний збірник оригінальних узорів вишивок і національних виробів жемчужних (герданів) завдячує вистава невтомимій пильності інтелігентної молодої дами, що, живучи в Болехові в Галичині, від кількох літ звернула увагу на роботи руських жінок і почала збирати, на полотні зіставлювати та вправною рукою на краткованім папері (carta rigata) змальовувати їх ще в ту пору, коли у нас загалом подібним виробам ніхто ще не признавав ніякої стійності.

Панна Єроніма Озаркевичівна, дочка посла до Ради державної, дуже прислужилась виставі присилкою свого багатого збірника, бо з нього з тих вишивок, тканин і робіт жемчужних (пацьоркових) ми бачимо, що руські жінки виконують свої оригінальні роботи бордюрові з правдивим артизмом (Kunstsinn). Іменно ж давніші роботи того роду, котрих десені без старань панни Озаркевич тепер уже певно були б попали в забуття, свідчать зарівно о добрім смаку, як і о великій зручності, і належать до найкращих виробів того роду. Техніка вишивання єсть дуже різнородна і багата в переміни, хоч переважно невідлучна від тканої нитки; через те і узори виходять виключно геометричні, простолінійні а навіть багаті мотиви ростинні являються строго стилізовані й розложені на прості лінії, так що основну форму ледве й пізнати можна.

Та все-таки почуття форми у галицьких жінок так розвите, що завсігди вміють віднайти ту форму, котра лежить в основі узору; їх звичайні взірці до вишивання мають кождий свою назву, почасти взяту з ростин, як: «дубове листя», «виноград», «хміль», «ягоди», а почасти – з інших предметів, як «звізда», «сокирка» і т. і. Вироби з різнобарвного жемчугу проявляють також густовні взірці і глудани, походячі з повітів Кіцманського і Вижницького на Буковині і виконані з досить великих, круглястих пацьорок, виходять подібнісенькі до тих, в паризькім Луврі перехованих, виробів жемчужних, котрими давні єгиптяни украшували свої мумії.

Хто здужає роз’яснити загадку сеї схожості і дивної подібності між технікою стародавніх виробів штуки одного з найдавніших народів культурних а сучасними виробами домашнього промислу руських дівчат-селянок? Гердани з повіту Снятинською в Галичині зроблені з далеко дрібніших жемчужин, узори в них багатші і ще краще виконані, як в попередніх. Міститься в них множество художніх мотивів, а їх уживання на червоній гарусовій стяжці, яко оздоба голови, пояснене також виставленою пробою».

Наведемо ще о тих же узорах слова знатного спеціаліста Якоба Фальке, висказані и фейлетоні «Wiener Zeitung», ч[исло] 68 – 69, з д[нів] 24 і 25 марта. Пан Фальке порівнює узори галицько-руські з моравськими і ось до якого виводу приходить:

«В моравських вишивках переважають рисунки цвітів, у русинів – геометричні фігури і простолінійні взори. Можна майже сказати, що маємо тут перед собою один-однісінький взір з простих ліній, в різних острих кутах з собою сполучених, як се звісно, і уживано було ще в середніх віках, – але сей взір являється нам тут в такій многоті перемін, що справедливо мусить збуджувати подив».

На остаток згадаємо ще, що також почином панни Озаркевичівни наша народна орнаментика найшла і здобуває собі чимраз більше гарячих прихильників і прихильниць в Чехії, а такі поважні органи, як «Zlata Praha» зовсім серйозно підносять і пропагують там думку – допомагати відродженню народного смаку і житія, особливо між жіноцтвом, при помочі нашого народного орнаменту. Недавно бачили ми лист чеського патріота і писателя Едварда Єлинка, в котрім він згадує, що багато чеських дам з знатних домів рішили свої шлюбні виправи вишивати тільки по нашим русько-українським узорам і що и тій цілі раді б засягнути поради і помочі русинок. Ми дуже були б раді, коли ся обміна скарбів народної творчості повела за собою між нашим і чеським жіноцтвом також живішу обміну думок і загалом живіші духові і товариські зносини.

Примітки

Вперше надруковано в журн. Зоря, 1886 р., № 12, 15 (27) червня, с. 214 [Дрібні вісті з літератури і науки], за підп.: Ів. Франко.

Подається за першодруком.

Озаркевичівна Єроніма – Озаркевич Єроніма Іванівна (у заміжжі – Величко; 1865 – 1937?), донька громадського діяча Івана Озаркевича, сестра Н. Кобринської, учасниця жіночого руху в Галичині, збирачка народних мистецьких виробів.

…в паризькім Луврі… – Лувр – один із найбільших музеїв світу, пам’ятка французької архітектури в Парижі, колишня резиденція французьких королів.

Фальке Якоб (1825 – 1897) – німецький історик культури та мистецтва.

«Wiener Zeitung» – найдавніша щоденна газета, виходила у Відні німецькою мовою з 1703 р. (спочатку до 1780 р. під назвою «Wiener Diarium»).

Моравія – історично чеська територія, входила до складу Австрії.

«Zlatä Praha» – ілюстрований журнал, виходив у Празі в 1884-1930 рр.

Єлинк (Єлінек) Едвард (1855 – 1897) – чеський письменник і публіцист, видавець журналу «Slovansky sbornik», що виходив у Празі 1881 – 1887 рр., дослідник міжслов’янських літературних взаємин.

Олена Луцишин

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 53, с. 173 – 175.