Писанки
Іван Франко
«Вже весна воскресла!» Цими радісними словами починається українська весняна пісня, яка становить увертюру до циклу, що називається «гаївки» або «гагілки», присвяченого виключно оспівуванню в символічний спосіб цього воскресіння природи з зимового сну. Відчуваючи цей символізм старовинних природних вірувань, християнська релігія використала його для своїх цілей і стародавнє свято воскресіння весни заступила паралельним святом – воскресінням бога-чоловіка, замученого людьми злими, які, однак, несвідомо виконували волю вищого провидіння. Давній природний символізм був поглиблений, одухотворений.
Сьогодні воскресає не тільки весна, але і Христос воскресає, не тільки зима зазнає поразки, зазнає поразки смерть в усіх своїх формах, зло у всіх своїх проявах, не виключаючи й етичних. Перемагає правда і справедливість: в німій люті, в судорогах корчиться вже безсила кривда, в ніщо перетворюються несправедливі присуди несумлінного судді-боягуза. Торжествує опльовувана вчора, катована і на ганебному стовпі розп’ята любов; плинуче з неї пробачення, яке ще вчора могло видатись пустим словом, сьогодні стає могутнім громом, який трощить затверділі серця людей, посивілих у виконанні церковних обрядів і приписів і в бездушному лицемірстві. «Христос воскрес!»
Коли цісар Тіберій, розповідає прадавня апокрифічна легенда, довідався про засудження і смерть пророка по імені Ісус, то дуже розгнівався і покликав намісника Пілата до себе в Рим, щоб той йому звітував про цю подію. Боячись гніву цісаря, Пілат взяв із собою одежу Христа, за яку солдати під хрестом кидали кості і яка мала ту чудодійну особливість, що кожному, хто її носив, дарувала любов і ласку людей. Маючи той одяг на собі, Пілат скільки б разів не ставав перед цісарем, завжди мав сердечний прийом і Тіберій завжди забував про докори, які мав тому робити.
Але ось прибула з Палестини в Рим Марія Магдалина і, ставши перед цісарем, подала йому в дар яйця, пофарбовані на червоно, вітаючи його при тому словами: «Христос воскрес!» Тоді Тіберій пригадав, про що він мав питати Пілата, і, вислухавши від Марії Магдалини розповіді про спасителя й про його одяг, наказав останній відібрати від Пілата і винного покарати. А християни, довідавшися про це вітання Марії Магдалини, почали також в річницю воскресіння Христового фарбувати яйця і обдаровувати ними один одного, вітаючись радісними словами «Христос воскрес!».
Таким, за християнською легендою, засвідченою в грецьких рукописах вже в X столітті, був початок вживання писанок. Інакше справу з’ясовує гуцульська легенда, оброблена віршами буковинським поетом Федьковичем. Коли євреї піймали Христа і повели на муки, його мати хотіла заступитись за нього перед Пілатом, та, не маючи нічого, що могла б дати йому в дар, сиділа цілу ніч, розписуючи і фарбуючи яйця. На другий день занесла їх у кошику намісникові, прохаючи, щоб він дарував життя її синові. «Даремні твої прохання, жінко, – відповів Пілат, – вже твого сина євреї замучили!» Тоді найсвятіша мати, почувши це, впала й зомліла, а писанки покотилися по цілому світі.
Поряд з цією легендою, яка символізує любов і материнську самовідданість, ми маємо на Русі ще іншу, що славить співчуття і була записана українським поетом Ст. Руданським на російському Поділлі.
«Убогий чоловік йшов до Єрусалима, несучи у торбі яйця на продаж. По дорозі він побачив, як євреї мучили Христа, ведучи його на Голгофу, і як той упав під тягарем хреста. Сповнений милосердя, він кинув свою торбу і пішов допомогти Христові нести тягар хреста. Довівши його до місця страти, цей бідняк повернувся на попереднє місце, де знайшов свою торбу, але, о диво, всі яйця в ній були пофарбовані».
Існує багато інших легенд про походження писанок у зв’язку з воскресінням Христа. Чи можемо ми, однак, категорично твердити, що звичай фарбування і розписування яєць прийшов до нас тільки разом з християнством? Найдавніша згадка про вживання в нашому краю писанок, що не сягає, правда, глибше XIII століття, знаходиться у Кадлубка. Але порівняльні студії обрядів й символіки різних народів, а також студії впливів цивілізації на вірування й звичаї нашого народу доводять нам, що звичай цей існувати мав набагато раніше до запровадження у нас християнства. Порівняльні дослідження показують нам, що писанки і крашанки відомі, крім багатьох народів європейських і здавен християнських, також численним племенам нехристиянським, напр. у Північному Сибіру, відомі були також ще в XVIII столітті персам, що належали до магометанської секти шістів.
Безсумнівним фактом також є те, що в середні віки духовенство неодноразово виступало проти вживання писанок, які загалом у християнській обрядовості не відіграють жодної ролі. Щоправда, в новіші часи, зокрема в Румунії і Болгарії, виготовлення писанок перетворилося в спеціальність, яка приносить прибуток деяким монастирям, але цей факт зовсім не свідчить про те, що писанки були обрядом, запровадженим спочатку візантійськими пропагандистами християнства в цих країнах – навпаки, ми маємо тут явище пізнішого пристосування монастирів до місцевих потреб і стосунків.
Вивчаючи нарешті численні звичаї, обряди, перекази й пісні великодні, зокрема ті, що пов’язані з писанками, ми переконуємося, що під тонким, подекуди зовсім невідомим пластом християнсько-апокрифічних легенд, подібних до наведених вище, скрізь виступає незрівнянно багатша, глибоко сягаюча в життя народу традиційна основа, яка вбачає в писанках щось зовсім інше, ніж символи муки і воскресіння Христа.
Писанки у нашого народу мають значення до певної міри талісмана. Свячені писанки або взагалі освячувані яйця є першою стравою, яка переломляє піст. Писанки приносять любов і приязнь. Дівчата обдаровують ними парубків, часом навпаки; в деяких краях обдаровують ними дорогих гостей. Червоні яйця дають здоров’я, красу, силу. Селяни переховують їх у хаті від однієї великодньої ночі аж до другої, здебільшого поміщаючи їх під образами. Писанки, писані в так званий безконечник, тобто орнаментом без кінця, кладуть на вулики в пасіках; крашанками гладять худобу і коней по хребті від голови до хвоста в день св. Юрія, щоб вони були гладкими й здоровими; коли перший раз гримить грім або при інших обставинах, миються водою, в якій мочили крашанку і дукат, щоб здобути красу й багатство.
Свячені яйця й писанки служать за ліки; в Нагуєвичах такі яйця зберігають в теплому місці протягом кількох тижнів; більша частина з них гниє і тріскається, але трапляються і такі вдалі, що в шкаралупі висихають і творять так зване скло. Таке скло зі свяченого яйця помагає при лікуванні більма не тільки у худоби, а й у людини; треба тільки ножиком нашкребти того скла і цією мукою посипати око.
Але це ще не все. Писанки є ланкою поміж нашим реальним світом і світом другим – таємничим, міфічним, де живуть люди чи духи, що звуться рахманами. На думку одних, це душі побожних предків, які чекають, коли їх впустять до раю. Для інших це дуже побожні люди, які більшу частину року перебувають в постах і молитві. Отож шкаралупу з писанок і великодніх яєць кидають у воду, яка несе її аж за море, до тих рахманів. Лише коли ця шкаралупа до них допливе, дізнаються рахмани проте, що у нас наступив великдень, і справляють також свій Великдень, так званий «рахманський великдень», що припадає за декілька днів перед зеленими святами.
Пояснювати всі ці вірування лише християнською символікою було б, на мою думку, зовсім неправильно. Звичайно, ми маємо тут залишки давніх поганських поглядів, давньої символіки, яка грунтується на одухотворенні сил і явищ природи. Яйце в цій символіці відіграє дуже важливу роль. Від єгипетського божка Кнефа, який тримав яйце у своєму дзьобі яструба, і від божка Птага, який яйця, як символ сонця, тримав у руці, до яйця Леди, що дало початок цілому поколінню грецьких героїв, і до яйця дикої качки у фінській «Калевалі», з якої постали небо і земля, тягнеться довгий ряд міфічних образів, в яких яйце символізує або початок усього сущого (omne initium ab ovo), або джерело життя – сонце, вогонь. Зокрема червоне фарбоване яйце є символом сонця, а далі багатства, любові, краси, здоров’я. Саме яйце є мертвим, але з нього виходить жива істота. Чи не найкращий це символ весняного сонця, яке ще не гріє, але яке скоро покличе до нового життя всю природу.
Цьому символічному значенню великоднього яйця відповідає також у переважній частині його орнаментика. Харківський професор і заслужений етнограф Микола Сумцов, праця якого про писанки є основою цього нарису, орнаментиці писанок українських, польських, чеських і російських присвятив досить детальні, хоча не так систематичні дослідження, як це було б потрібно. Орнамент писанок він поділяє на три види: геометричний, рослинний і тваринний. У геометричному орнаменті, найважливішому з погляду археологічного, він вбачає багато подібного до прадавньої орнаментики доісторичних народів, знаходить символічні знаки на зразок рунічного тризубця, етруського меандра, дуже популярного пентаграму, урастики і т. п.
Опублікований кілька днів тому у львівській пресі питальник п. Вольського щодо збирання писанок з метою дослідження їх орнаменту і його споріднення з польською геральдикою сумнівно, щоб дав якісь серйозні результати, окрім того спостереження, що в писанках так само, як і в польських гербах, є спільні знаки, тому що почерпнуті вони були із спільного джерела традицій і народних вірувань. Рослинній й тваринній орнаментиці п. Сумцов присвятив менш детальне дослідження. Систематика цих орнаментів і вникнення в їхню символіку було б дуже бажаним; п. Сумцову на перешкоді стала прийнята ним дещо поспішно теорія християнського, греко-візантійського походження писанок у слов’ян.
Примітки
Вперше надруковано польською мовою в газ. «Kurjer Lwowski», 1893, № 92, 2 квітня, під назвою «Pisanki».
Подається за першодруком в українському перекладі.
Тіберій Клавдій Нерон (42 до н. е. – 37 н. е.) – римський імператор у 14 – 37 рр. н. е.
Понтій Пілат – римський намісник Іудеї у 26 – 36 рр. н. е.
…оброблена віршами буковинським поетом Федьковичем. – Мається на увазі вірш Ю. Федьковича «. Повір’я народне» (1865).
…записана українським поетом Ст. Руданським… – Ця легенда надрукована у кн.: М. Драгоманов. Малорусские народные предания и рассказы. К., 1876, с. 145, під назвою «Крашанки». Руданський зробив також цього сюжету.
Кадлубек – мається на увазі краківський єпископ Вінценти (бл. 1160 – 1223), прозваний Кадлубеком, автор «Хроніки», в якій викладається найдавніший період історії Польщі (до 1202 р.)
«Калевала» – карело-фінський народний епос, складається з карельських, фінсько-іжорських творів пісенного жанру.
…етнограф Микола Сумцов, праця якого про писанки… – Мається на увазі стаття М. Ф. Сумцова «Писанки», надрукована в журналі «Киевская старина» (1891, № 5, с. 181 – 209; № 6, с. 363 – 383).
Меандр – тип геометричного орнаменту у вигляді безперервної ламаної лінії із завитками.
Пентаграма – тип геометричного орнаменту у вигляді п’ятикутника.
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1981 р., т. 29, с. 32 – 36.