Про життя і твори Вергілія

Іван Франко

Публій Вергілій Марон, один з найзнатніших римських поетів, родився 28 паздерника р. 70 перед Христом (684 від оснування Рима) в Андах, селі близь Мантуї в горішній Італії. Родичі були досить заможні невеличкі поміщики; вони не щадили видатків, щоби дати своєму синові якнайкраще на тодішні часи образування. До 16-го року життя проживав малий Публій в Кремоні, опісля ж перейшов до Медіолана, а далі до Неаполя, де під проводом «граматика» (т. є. письменника) Парфенія провчив пильно найкращі твори грецької літератури.

Року 47 перед Христом прибув до Рима, де студіював філософію під проводом Сірона Епікурейця. Через два літа він вернув назад до Анд з надламаним і ослабленим здоров’ям, котре не позволило йому віддатися публічним урядам та життю державному, і він рішився посвятитися рільництву та літературі. Життя на селі в пречудовій околиці Мантуї, а ще більше намова його вчителя Парфенія, навели його на думку трібувати сил своїх в поезії. Парфеній той, бачиться, був також чималий поетичний талант, коли, як кажуть, одну його грецьку штуку Вергілій переробив на латинське, і коли штука тота п. н. «Moretum» належить безперечно до найкращого з усього, що лишилося нам з римської поезії [Я стрібував перекласти сесю штучку на нашу мову і подаю її в «Додатку» при кінці сеї книжки].

Крім «Moretum», приписують Вергілієві ще кілька дрібних поезій, котрі він мав написати в молодих літах, як то: «Culex» («Комар»), «Ciris», «Aetna», «Copa» («Танешниця»), «Dirae», «Catalecta», «Priapeia» «Epigrammata», але більша часть тих поезій, безперечно, не походить з-під пера Вергілія.

Около року 43 перед Христом заприязнився Вергілій з потужним і багатим тоді чоловіком Гаєм Полліоном, приятелем Марка Антонія, тріумвіра, і на його налягання написав десять «Сільських поем» («Eclogae», або «Bucolica»). Взірцем служив йому грецький поет. Теокріт, з котрого Вергілій не раз цілі вірші і речення перекладав до свого тексту. Але коли «Сільські поеми» Вергілієві далеко не дорівнюють Теокрітовим ані поетичною стійкістю, ані оригінальністю, ані теплотою та щирістю чуття, то зате вони мають більшу стійність яко образки життя і бур політичних в добі римської домашньої війни між Антонієм а Цезарем Октавіаном. Пастухи Вергілієві – се зовсім не ті живі, дійсні пастухи, якими вони є у Теокріта; противно, се люди образовані, говорячі о політиці, знаючі все, що діється в великім світі.

Притім же й свою власну нещасливу пригоду описав Вергілій в одній з тих поем. Пригода тота була ось яка. Під час війн домашніх Цезар Октавіан обіцяв був своїм воякам, що скоро по війні він наділить їх полями. І справді, 41 р. перед Хр[истом] він подарував одній часті вояків поля коло Кремони. Коли тих піль їм було не досить, вони власновільно забрали ще й поля Мантуанські, а з ними разом і хутір Анди. Правда, Вергілієвого поля тоді не забрано, запевно за ставленням Асінія Полліона, тодішнього губернатора того краю. Але поет, боячися стратити свою вітцівщину, сього ж таки літа за радою Полліона поїхав до Рима просити Октавіана, щоб запевнив йому, що не скаже відбирати його поля. Тоді-то Октавіан перший раз пізнав поета і радо вдоволив його волю.

Але супокій не довго тривав. Полліон, прихильник Антонія, немилий був Октавіанові, і той назначив замість нього своїх підручників, котрі мали завідувати діленням грунтів між вояків. Ті поділили також поля Мантуанські, а один сотник (centurio) зайняв силою й маєтність Вергілія, а його самого мало що не забив, коли поет показав йому поруку Октавіана. Вергілій мусив утікати до Рима, і там аж по кількох місяцях удалось йому за просьбами Полліона й нового свого приятеля, потужного Цільнія Мецената, виєднати у Октавіана повернення своєї забраної батьківщини. По поводу тої цілої справи написані перша і дев’ята еклоги.

Р[оку] 37 пер[ед] Хр[истом] на налягання Мецената взявся В[ергілій] до великої поеми «Пісня про хліборобство» («Georgica»), в котрій головно наслідував Гесіодову поему « ̀Σργα χαί ήμέραι», а також другі грецькі й римські писання о тім предметі використовував. Поема тота стоїла його сім літ праці. Ціль її, мабуть, була заохотити до хліборобства римлян, котрі в частих і кривавих війнах відвикли були від тихої хліборобської праці. Коли справді тоту ціль мав на оці Вергілій, то можна сказати, що се гарно свідчить о його добрій волі, але заразом показує, що він зовсім не розумів духу свого часу і того історичного розвитку, який ішов в римській державі. Римлянам часів Октавіана, панам світу, збагаченим скарбами всіх обрабованих країв і невольниками всіх звісних тоді народностей, почавши від високо образованих греків до диких даків, тим римлянам, котрі поділились в самім Римі на дві різко розграничені верстви – багачів і пролетаріїв, – тим римлянам дарма вже річ була говорити о приємностях сільського життя, дарма річ була захвалювати чи то маленьке, чи й середнє сільське господарство!

Але коли лишити на боці основну тенденцію, а взяти на увагу само оброблення предмета, то треба признати, що коли й не всюди, то все ж таки в многих місцях Вергілій показав тут велике майстерство форми і оброблення поетичного, що поема його навіяна правдивим теплом і любов’ю до предмета і носить на собі печать великого поетичного таланту. Правда, нам тепер не подобається ніяка така чисто навчаюча, чисто описова поезія; ми тепер бажаємо, щоб кожна поезія навчала нас, але притім не переставала бути поезією в повнім значенні того слова, т. є. не потребувала описувати вигляду, довготи і голови якого-небудь бугая, або давати докладних приписів, як, де і коли закладати виноградник; ми тепер майже й поняти не можемо, як могли наші батьки, як могли стародавні римляни так дуже любуватися тим, як би ми тепер сказали, «поетичним балаканням», і як можуть і тепер ще наші високовчені педагоги вважати таким неохибним средством образування штуку, в котрій нема зовсім нічого, щоби за живе хапало сучасного чоловіка, а зато на серіо і з великою поетичною парадою подано науку, як, напр., робити пчолячі рої з волового стерва!

Все, сказане тутка, – не закид Вергілієві. Він писав після вірувань і поглядів свого часу, писав так, як сам вірив і робив, і етнографія порівнююча вдячна йому за переховання тих людових повірок і поглядів. Ми сказали се тільки in usum наших «класично образованих» педагогів і думаємо, що читач, перечитавши Вергілієву поему в отсім переводі, згодиться з нашою думкою.

Проче життя своє (10 літ) по написанні «Хліборобства» Вергілій повернув на написання великого національного епосу римського про вандрівку і пригоди Енея з Трої до Італії. В «Енеїді» він наслідував Гомера. Поема, коли відчислити поєдинчі (та й то хто знає, чи оригінальні) місця, вийшла дуже слаба, і Вергілій сам то почував, коли, вмираючи, казав її спалити. Але звісна річ, Октавіан, котрому на честь написана була тота поема, не виконав тоту послідну волю поета, і «Енеїда» доховалась аж до наших часів, а в середніх віках, а особливо у італіянців і французів, довгий час уважалася найдоскональшим твором генія людського. Основніша критика, а ще більше познакомлення з властивим оригіналом – Гомером, зсадило її геть-геть із того високого п’єдесталу.

Заприязнившися з Меценатом, жив Вергілій в достатку й супокою, по більшій часті в Римі при дворі того магната, рідко буваючи в своїх рідних Андах. В 25 р. перед Хр[истом] для викінчення своєї «Енеїди» поїхав до Греції і кілька літ пробув в Афінах, працюючи над її виправленням. Там стрітив його і Октавіан, повертаючи з Азії, і наклонив його, щоби вертав з ним до Італії. Але плавба через море до решти підкопала слабе його здоров’я, і, припливши до італійського берега, таки в портовім місті Брундузіум умер в р. 19 перед Христом, а в 51 році життя. Тіло його перенесено до Неаполя.

Оставалось би ще сказати дещо про переклад «Пісні про хліборобство». Замічу тут згори, що в перекладі о. Осипа Шухевича прийшлось поробити деякі зміни. Завдання видавця сеї книжки було оскільки можна очистити бесіду переводу від полонізмів та деяких форм церковних або и насилу укованих, але все те з захованням ціхи первісного переводу. Закінчення поеми (другу половину повісті про Арістея) прийшлось переводити з латинського, бо в рукописі переводу о. Осипа Шухевича видерта була послідния карта.

Іще одно. Перевід о. Осипа роблений був зовсім на польський лад, т. є. без заховання метрум, а тільки з захованням рівного числа слогів. І тій хибі по можності зарадити було діло видавця: правда, деякі наші поети запевно й тепер не скажуть – і зовсім справедливо, – що в переводі нема одностайного метрум. Так є, і по моїй думці, в такій довгій поезії о такім малопоетичнім і томлячім предметі одностайне метрум було б радше хибою, як заслугою, бо відражувало би читача монотонією, так як се бачимо, напр., на пробі переводу «Іліади» Ксенофонта Климковича. В переводі «Пісні про хліборобство», так як вона тепер печатається, кожний легко запримітить двояке метрум: ямби і дактилі; в першім разі вірш складається з п’яти ямбів і одного лишнього слога, після такого взірця:

Напе|рeд мі|сце тра | для бджіл | обра|ти,

а в другім разі з трьох цілих дактилів і четвертого одним слогом неповного:

Пісню ве|личну те|перка по|веду.

Але декуди мішаються з собою в однім вірші ямби з дактилями або й трохеями, декуди дактиль заступлений анапестом і др., як ось, напр.:

1) молодь за|грає | з улі|їв юр|бою

2) Не раз | у дуплах | дерев | порохня|вих

3) Ряди | скопав|ши, він бі|лі лілі|ї

Се головні ритмові форми в переводі «Пісні про хліборобство», і я думаю, що через те перевід набере приємної для уха різнородності і, зближаючися до прозової бесіди, зиськає на живості і природності. Життєпис і об’яснення постачав я після видання Форбігера з р. 1845 [Р. Virgilii Maronis. Opera ad optimorum librorum fidem edidit, perpetua et aliorum et sua adnotatione illustravit, commentationem de Virgilii vita et carminibusque [et indices nesessarios] – adjecit Albertus Forbiger. Pars I, editio altera, Lipsiae, MDCCCXLV].

В «Додатку» при кінці сеї книжки поміщені, крім того, дві «Сільські поеми» перекладу о. Осипа Шухевича і поема Вергілія п. н. «Грамотика» («Moretum») мого власного перекладу.

Примітки

Вперше надруковано у виданні «Переводи і наслідування Осипа Шухевича», Львів, 1883, с. 9 – 16, як передмова до перекладу «Пісні про хліборобство» Вергілія. У першодруку дата: «Нагуєвичі, 20 мая 1882».

Подається за першодруком.

Парфеній – грецький письменник І ст. до н. е.

Сірон Епікуреєць – римський філософ І ст. до н. е.

…подаю її в «Додатку» при кінці сеї книжки. – Переклад вміщено на с. 230 – 233 «Переводів і наслідувань…» під назвою «Грамотика, або мужицька приправа».

Полліон Гай Асіній (75 р. до н. е. – 4 р. н. е.) – римський історик і письменник, прибічник Цезаря, засновник публічної бібліотеки в Римі.

Антоній Марк (бл. 83 – 30 рр. до н. е.) – римський політичний і військовий діяч.

Теокріт – старогрецький поет III ст. до н.е. Творець жанру ідилії, автор пастуших поем («Буколіки»), хвалебних гімнів тощо.

…римської домашньої війни між Антонієм а Цезарем Октавіаном. – Йдеться про боротьбу між Марком Антонієм і римським імператором Гаєм Юлієм Цезарем Октавіаном (27 р. до н. е. – 14 р. н. е.) за владу в Римі.

Меценат Гай Цільній (між 74 і 64 рр. до н. е. – 8 р. до н. е.) – римський політичний діяч, покровитель талановитої молоді.

Гесіод – старогрецький поет VIII – VII ст. до н. е., творець дидактичного епосу.

Климкович Ксенофонт Григорович (1835 – 1881) – український письменник і перекладач народовського напряму. Згаданий його переклад «Іліади» (важкою мовою, але близько до оригіналу) опублікований 1871 р. у львівській газеті «Основа» (№ 1, 2, 12 і 13).

Форбігер Альберт (1798 – 1878) – німецький філолог, видавець творів Лукреція і Вергілія.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1980 р., т. 26, с. 259 – 263.