Келестин Скоморівський

Володимир Підманастирський

(Біографічна замітка)

Поміж руськими писателями з доби народного відродження не годиться не згадати й ім’я Келестина Скоморівського. Правда, ширшим кругам ім’я його досі не знакоме, а з його творів печатана тільки одна лірична поезійка «Птиці-посли» в другій часті «Вінка», 1847 і переклад трагедії Хом’якова «Єрмак», котрий сам він видав окремою книжкою під псевдонімом Келестина Долиняненка.

К. Скоморівський родився д[ня] 16 цвітня 1820 р. в селі Долинянах Бережанського округу, де батько його Захарія був священиком. Перші науки побирав в домі батьківськім, опісля ж віддано його до гімназії до Бережан. Учився добре і поведенням своїм був взірцем для других. Коли раз, вертаючи пізно вночі з лекції додому, побачив, що горить дім, де жив директор гімназіяльний, побіг туди щодуху, розбудив сплячих, котрі певно були б усі в огні погибли, і був першим серед рятуючими.

Скінчивши гімназію, поступив Скоморівський на університет до Львова. Батько майже нічим не міг йому допомогти, – прийшлось молодому студентові бідувати. Але біда його не відстрашила: удержуючися з лекцій, жив він часто о голоді і холоді, поки скінчив дволітній курс т[ак] зв[аної] філософії (теперішню 7 і 8 класу гімн[азії]). По укінченні філософії пішов за слідом майже всієї тодішньої руської молодіжі і вступив до семінарії духовної, щоб вийти на священика. Але тут постигло його тяжке нещастя: він попав в меланхолію і заболів так, що мусив виступити з семінарії. Правда, по двох місяцях вернув назад до здоров’я, але до семінарії в тім році його вже не прийнято.

Користаючи з тої, хоч і як неприємної нагоди, Скоморівський кинувся, щоб поповнити недостатки своєї освіти, прочитав багато великоруських, чеських і польських книжок, особливо про питания слов’янське, і сам почав писати. З того року походить і вірш його “Птиці-посли”, і переклад “Єрмака”. Так минув рік, він знов подався до семінарії, але знов йому відмовлено, з невідомої для нас причини. Треба було аж протекції тодішнього намісника, архикнязя Фердинанда д’Есте, у властей духовних, щоб його оп’ять прийнято до семінарії. Відтепер жив він тут спокійно аж до скінчення студій теологічних в 1849 році, і писав багато нових творів, з котрих, однако ж, до нашого часу не дійшло нічого.

По скінченні теології в тім же 1849 р. подружився він з Теклею Рогозинською, дочкою священика, і, висвятившись, поставлений був адміністратором духовним в селі Остап’ї коло Скалата; опісля дістав тут парохію і вже нікуди відси не двигався; тут і помер д[ня] 16 цвітня 1866 року.

Як священик був Скоморівський усею душею відданий своїм обов’язкам. Найліпшим доказом сього єсть його смерть. Завізваний до хорого на тифус мужика, він поспішив, щоб подати йому послідню поміч. В хаті була задуха, а хоч Ск[оморівський] велів зараз повідчиняти вікна і двері, то все-таки сам заразився тою тяжкою недугою. Вернувши додому, почув великий біль голови, але не зважав на се, ані на просьби своєї жінки, щоб положився до ліжка. Се був саме Великий тиждень, і Скоморівський, вповаючи на своє залізне здоров’я, відправляв усі відправи, хоч слабість його чим раз більше змагалася. Настав Великдень, – змагаючись з послідніми силами, вийшов Ском[орівський] до воскресного богослужения і освячення селянам пасок. Коли святив, був уже так ослаблений, що кілька разів хрест випав йому з рук. Прийшовши додому, з’їв з родиною свячене яйце, затим ляг до ліжка – і вже більше не піднявся. В Провідний понеділок умер по 17-ти літах священства а 46 літах життя.

Писав Скоморівський дуже багато, переважно поезій оригінальних. Було між ними багато “думок”, “од”, сонетів, парафраз, псалмів і молитов, далі байки, алегорії, сатири і шаради. Перекладав, крім “Єрмака”, також “Верховинці” Корженьовського, але переклад сей запропастився. Крім того, переклав на народну мову деякі “Листи апостольські”, як також “Діянія апостольські” і німецький Катехизм Леонгарда. Збирав також матеріяли до словаря малоруської мови і словар сей, уже майже готовий, десь пішов по руках і запропастився [Ми чули, що рукопись того словаря находиться в бібліотеці «Народного дому». – Ред. [«Зорі»]].

В поезіях своїх являєсь він поетом не посліднього дарования, надто чоловіком вільнодумним і гарячо люблячим своє рідне. Смерть заскочила його саме в ту пору, коли частину своїх поезій хотів подати до друку. По смерті багато тих поезій розсипалось по різних руках. Але найбільша часть хорониться досі у його сина Корнила Скоморівського.

Келестин був середнього зросту, показний брюнет, чоло високе і широке, очі чорні з виразом якогось смутку, лице смагле, повне, подовгасте. Добросердний і лагідний, він все чогось сумував, – тільки часами в кружку приятелів-русинів бував веселий і розмовний. О загальних, русько-народних справах говорив з запалом, хоч був флегматик.

Доповнення І. Франка:

До повищої замітки п. Підманастирського, написаної ще трохи чи не десять літ тому назад, позволю собі додати увагу, що крім «Птиць-послів» була друкована ще одна, далеко цікавіша поезія К. Скоморівського, котра потрохи кидає світло на причину його неприємностей з властями семінарськими і на джерело того «вільнодумства», о котрім згадує замітка.

Подаючи нижче сю поезію читателям «Зорі», ми замітимо, що на її підставі можемо догадуватися якихсь зв’язків Скоморівського з польськими революціонерами, так як ся поезія прямо являє нам його в рядах тої патріотичної молодіжі (до неї між иншими належав і Іван Наумович), котра д[ня] 2 цвітня, вітаючи на Городецькій рогачці польських «в’язнів стану», вертаючих з фортець Куфштайну і Шпильберга, повипрягала з возів коні і сама тягла вози аж до міста. Чи Скоморівський особисто брав участь в тім поході, чи ні, – досить, що вірш його звеличує той момент.

Його зв’язки з польською революційною справою виясняють нам ще два доволі рідкі в житті русина факти: протекцію у губернатора і одержання по кількамісячній адміністрації зараз же парохії в такім багатім подільськім селі, як Остап’є. Все се могли тодішні впливові поляки зробити для чоловіка, котрого в добрій часті мусили вважати за свого.

Примітки

Вперше надруковано в журн. Зоря, 1886 р., № 20, 15 (27) жовтня, с. 339 [Дрібні вісті з літератури і науки], за підп.: Ів. Франко. Там-таки вміщено примітку до статті, за підп.: Ред., яка належить І. Франкові. Авторство: Дорошенко В. Спис творів Івана Франка… – Т. 4. – Вип. 1. – С. 142; Мороз М. О. Іван Франко: Бібліографія творів. – С. 188.

Подається за першодруком.

…поезія К. Скоморівського, котра потрохи кидає світло – Йдеться про вірш К. Скоморівського «На честь братей, повернувших з неволі (2-го березня 1848)», що його опублікував І. Франко після своєї дописки до статті В. Підманастирського на с. 339.

Куфштайн (Куфштейн) – австрійська в’язниця в Тіролі.

Шпильберг (Грай-гора) – за часів австрійської монархії в’язниця для політичних і карних в’язнів у моравському місті Брно, яка існувала між 1740 – 1855 рр., відзначалась жорстоким режимом.

Остап’є – село, тепер Підволочиського району Тернопільської області.

Олена Луцишин

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 53, с. 595.