Анатоль Патрикійович Свидницький

Іван Франко

(Уваги до його «Люборацьких»)

Анатоль Патрикійович Свидницький належить до тих талановитих, а нещасливих людей, котрих чи то життя, чи зла доля ламають і убивають в цвіті літ, не давши розвитися вповні їх талантові, не давши прикласти їм до діла те знання, яке вони в житті здобули, ані ту щиру любов, котрою душа їх горіла в найкращих хвилях життя. Навіть те, чого вспіли вони доконати в житті, переслідує зла доля, немовби старалась замести всякий слід їх земного існування, їх змагань і мук душевних.

Дванадцять літ минуло від смерті автора «», а ім’я його, можна сміло сказати, остається і донині незвісним для найбільшої часті любителів української літератури, так як незвісним остався донині його найкращий твір, оця сімейна хроніка, котру ми тепер печатаємо. І коли на підставі «Сірої кобили» міг Куліш про Іродчука сказати, що було у нього «орлине перо», то з далеко більшим правом можемо ми прикласти сю поговірку до Свидницького. Хроніка його, написана ще в 1861 чи 1862 році, – се перша широка проба української повісті на тлі сучасних суспільних відносин і заразом – сміло можна сказати – одна з кращих спроб з-поміж усіх, які досі маємо на тім полі, і в деяких зглядах сміло може стати під пару Нечуєвій «», з котрою у неї багато дечого спільного і котрої вона – старша сестра.

Про самого автора «Люборацьких» мало маємо даних; ті, що тут подаю, завдячую ласкавій пам’яті проф[есора] В. Б. Антоновича і п[ана] М. Драгоманова. Свидницький родився на Поділлі, в Гайсинськім повіті, в році 1834, в убогій священичій сім’ї. В році 1861, коли українське національне життя так живо хвилювало, дістав він посаду акцизного урядника в Козельці. Тут він і почав пробувати свого пера до праць літературних. В октябрській і ноябрській книжках петербурзької «Основи» напечатана його гарна етнографічна праця «», написана по-великоруськи, по поводу вийшовшої тоді книжки Шейковського «Быт подолян». Праця та дає дуже красне свідоцтво, як пильно придивлявся Свидницький до життя і побуту рідного народу і якою гарячою любов’ю обіймав його. Заохочений тою пробою, почав він писати свою хроніку також для «Основи», але «Основа» в слідуючім році упала. От і осталась хроніка бездомною сиротою і мусила цілих 25 літ блукатися по світу, поки найшла хоч яку-таку домівку в Галичині.

Дальше життя Свидницького було повне нещасть і розчарувань. Його за щось відставлено від уряду; якийсь час він був учителем в повітовім училищі, здається, таки в Козельці. Але й тут недовго пробув. Він перенісся до Києва, де дістав службу при архіві в університеті. Нещаслива женитьба затруїла його життя; він почав пити і, заледве 40 літ від роду, помер 1873 року. Чи писав ще дещо по-великоруськи – не знаємо. З його українських творів дійшли до нас ще три поезії, з котрих дві мов іронією долі стались майже народними піснями. Се звісні у нас в Галичині: «Вже більше літ двісті, як козак в неволі» і «В полі доля стояла».

Подаючи наразі сю коротку звістку про життя і писання Свидницького, ми прилюдно просимо всіх тих земляків-українців, котрим би звісно було що-небудь про життя або інші ще твори сього цікавого писателя, щоб зволили нам тих звісток уділити.

Примітки

Вперше надруковано як примітку до публікації роману А. П. Свидницького Люборацькі в журн. «Зоря», 1886, № 1, с. 5; 1887 р. вміщено як передмову до першого книжкового видання Люборацьких (Львів, 1887, с. 3 – 6).

Подається за текстом передмови до книжкового видання.

Свидницький Анатолій Патрикійович (1834 – 1871; один з літературних псевдонімів – Патриченко) – український письменник, етнограф. Основним його твором є роман «Люборацькі» (написаний у 1861 – 1862 рр., у скороченому вигляді опублікований 1886 і повністю – 1901 р.).

Куліш Пантелеймон Олександрович (1819 – 1897) – український письменник, критик, історик, етнограф. Іродчук – один з його літературних псевдонімів, під яким було опубліковано оповідання «Сіра кобила».

Антонович Володимир Боніфатійович (1834 – 1908) – український історик, археолог, етнограф, професор Київського університету.

Драгоманов Михайло Петрович (1841 – 1895) – український публіцист, учений і громадський діяч.

Основа – перший український громадсько-політичний і літературно-мистецький журнал, що виходив у 1861 – 1862 рр. у Петербурзі.

Шейковський Каленик Васильович – український етнограф і педагог.

…поки найшла хоч яку-таку домівку в Галичині. – Вперше скорочений текст роману (з вилученням реалістичних картин із життя духівництва) надруковано в журн. «Зоря» 1886 р. (№ 1 – 6; 9 – 22) під назвою «Люборацькі. Сімейна хроніка А. Патриченка-Свидницького».

…помер 1873 року. – Насправді А. Свидницький помер 18 липня 1871 р. (в Києві) на 37-му році життя, отже, на час публікації примітки І. Франка минуло майже 15 років з дня смерті автора Люборацьких.

…щоб зволили нам тих звісток уділити. – Після цих слів при першій публікації примітки І. Франка зроблено таке зауваження:

А тепер ще слово до наших читачів в Галичині. Як між народом галицьким та українським ледве заходить яка різниця щодо світогляду, вірування, звичаїв і обичаїв, так різниця між духовенством нашим і православним українським була і єсть безмірно велика. Наше духовенство – то моральні провідники й учителі народні, тамошнє духовенство 40-х літ, а про таке говориться в сій повісті, мало різнилось од люду і перше всього саме потребувало проводу.

І. Франко в листі до М. П. Драгоманова від 10 лютого 1886 р. писав, що цю приписку було надруковано проти його волі: «…Кінцева приписка в нотці про Св[идницького] не моя, а Калитовського, але я мусив долучити її до свого тексту» (І. Франко мав на увазі, очевидно, О. Калитовського (1855 – 1924) – українського педагога і журналіста). У передмові до книжкового видання приписка залишилась.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1980 р., т. 27, с. 7 – 8.