До життєписи і характеристики Северина Шеховича

Іван Франко

В історії «темної доби» нашої галицько-руської літератури 1850 – 1860 років до видніших появ належить, безперечно, С. Шехович, видавець «Лади», а опісля «Сімейної бібліотеки», і автор цікавої під зглядом культурно-історичним повісти «Попадянка і попадьограф’янка».

Думаючи, що для історика нашої літератури пожаданим буде всякий, хоч і як дрібний причинок, поясняючий починання і погляди тодішніх людей, подаю тут до прилюдної відомості лист Шеховича, написаний дня 8 жовтня 1853 р. до Івана Федоровича властителя Вікна, і найдений мною між паперами пок[ійного] І. Ф[едорови]ча в віконськім архіві. Лист сей писаний по-польски на великім аркуші листового паперу і зачинається апострофою: «Wielmożny Mości Dobrodzieju, Najłaskawszy Panie Дальший текст подаю в руськім переводі; він звучить:

«Зухвалостею або грубою невідомостею конвеніенції товариської осудиш, Вельможний Пане Добродію, смілість мого писання, але до того спонукали мене не тільки ради деяких тутешніх знатніших мужів, але також інтерес не особистий, а загальний. Хоч затим з особи не знакомий Вельможному Пану Добродієві, однако ж осмілююсь предложити йому появлені досі номери часописі, котру під назвою «Лада» (богиня красоти; ладний) зачав я від кількох місяців редагувати.

Посвятив я її жіноцтву, бо таким способом задумав я з ліпшим успіхом впливати на інтелігенцію руську і на молодіж, просяклу засадами демократичними. Розширення освіти, доброго биту, а найбільш образовання товариське – се ціль того універсального письма. Осмілившися виказати вкоротці мою тенденцію, одважуюсь заразом просити Вельможного Пана Добродія о найласкавішу Протекцію і великодушну жертву для тої цілі літературної.

Інтелігенція руська надто вбога, щоб подібне літературне предприємство малим коштом обігнати можна, а коли б відомо було Тобі, Найдостойніший Пане, в якім положенні зістають родини нижчого духовенства, як страшно (okrutnie) позбавлені суть, особливо дочки священичі, всякої надії на свою будущину, жиючи по більшій части з малими виємками по смерті батька в крайній бідності, будучи при тім предметом насмішок і анекдотів людей нечесних, надто яке безбарвне і сумне ведеться життя по хатах родинних наших попів; коли відомо було Тобі, Найдостойніший Пане, оскільки брак виховання є головною причиною того положення, є причиною, що дочки священичі замість виобразуватись на учительок приватних або публічних, жиють в крайній нужді, і що з тої причини відносини товариські в руськім світі суть без всякої спільності (spójni), а часто піддані смішності, не будеш вагуватися.

Найдостойніший Пане, приложити щедру руку до діла, за котре благословити може тільки Бог, вічну пам’ять заховати тільки народ, за котре і я бажатиму заявити мою вдячність і вічне зобов’язання. Зволь, Найдостойніший Пане, ласкаво простити моєму смілому писанню і прийняти дань (hołd) найглибшого пошановання. Lwów 8 Oktobra 1853. Wielmożnego Pana Dobrodzieja najniższy i najpokorniejszy sługa Seweryn Gawr. Szenchowicz, wyd[awca] i red[aktor] «Łady». Ulica Halicka 18».

Чи і наскільки «Лада» відповідала думкам, виявленим в тім листі, якими способами ширила просвіту серед нашого жіноцтва, не знаю, бо часопись та, нині рідкість бібліографічна, досі не попадала мені в руки. Коли б у кого з читателів «Зорі» вона находилася, нехай зволить уділити до опублікування докладний її опис і зміст усіх номерів.

Примітки

Вперше надруковано в журн. Зоря, 1886 р., № 6, 15 (27) березня, с. 104 [Дрібні вісті з літератури і науки], за підп. І. Ф.

Подається за першодруком.

Шехович Северин Гаврилович (1829—1872) — український журналіст і письменник, у 1840-х рр. член москвофільського літературно-громадського гуртка, так званої погодінської колонії. Видавець i редактор перших жіночих журналів «Лада» (1853), «Русалка» (1866—1870), редактор і співробітник численних газет. Автор віршів, повістей «Павлина Петровна» (1855), «Попадянка і попадьограф'янка» (1862; про події 1848 р.). Твори друкував язичієм і народною мовою. «Лада» — повна назва: «Лада — письмо поучительное русским девицам и молодицам в забаву и поучение» — український журнал-тижневик народовського спрямування, виходив у Львові 1853 р.

«Сімейна бібліотека» — місячник, з 1856 р. двотижневик, російськомовний орган москвофілів, виходив у Львові 1855— 1856 рр. з ініціативи й під ідейним керівництвом Я. Головацького, видавець і редактор — С. Шехович. «Сімейна бібліотека» переважно містила передруки з російських журналів, а повісті Г. Квітки-Основ'яненка у перекладі язичієм подала як російські оригінали.

Федорович Іван Андрійович (1811 — 1870) — поміщик, власник с. Вікно на Тернопільщині, публіцист, український посол до Австрійського парламенту та Галицького крайового сейму. Його син Володислав запросив І. Франка в родинний маєток для написання біографії батька. І. Франкові було надано право використання особистого архіву І. Федоровича (його записи з філософії та соціології, близько 10 тисяч листів за 1835—1870 рр., спогади дружини тощо).

Вікно — село, тепер Городенківського району Тернопільської обл. У Городенківському районі Івано-Франківської області справді є село Вікно, але це – не «наше» Вікно. «Наше» Вікно – село Гусятинського району Тернопільської обл. Давно сказано, що географія – наука не шляхеться… М. Ж., 27 вересня 2013 р.

Олена Луцишин

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 53, с. 149 – 150.