10.02.1886 р. До М. П. Драгоманова

Ласкавий добродію!

Вчора одержав Ваш лист і дуже посумував, прочитавши його. Невже таки ані крихітки доброї волі Ви в «Зорі» не бачите? Невже таки самі тільки мастодонти в Україні і Галичині її читають? Правда, я й сам чую, як далеко їй до того, щоб не то бути більш, але хоч би на стільки європейською, як російські журнали, та, з другого боку, подумайте, яким чудом можна се зробити, коли ніхто, крім Кониських та Ільницьких не пише до неї, коли найбільш європейські українофіли лякаються навіть названня в ній свого ім’я?

Пишете Ви саркастично, що «Др[агоман]ов дурень», хоч, може, «с другой стороны», себто, що вдався в яке-небудь діло з такими дурнями, як редактори «Зорі», – але поставте себе на хвилю в шкуру хоч одного з тих редакторів, Вашого покірного слуги, то й побачите, що тут одуріти зовсім не так тяжко. От хоч би й само заявления о Вашім протесті, – кільки прикрості, і унижень, і гризоти воно мені принесло! І звісно, вийшло не те, що повинно було вийти, хоч я робив, що тільки міг.

З П[авли]ком діло буде доволі трудне. Ланге печатати в «Зорі» не можна вже хоча б для того, що заповнив би цілий річник, а тут йдуть такі дві обширні речі, як «» і «Історія літератури», котра потягнеться весь рік. А про Тілле, мабуть, і говорити нічого, бо не напечатають. Далеко краще було б, якби Павлик скінчив свій роман, котрий міг би піти по «Люборацьких», і якби дав роботу про читальні до «Зорі», замість видавати її без грошей осібною книгою. Жаль тільки, що ані роману, ані «Читалень» він не скінчив і не кінчить, а поки не буде цілої роботи, жодна редакція не прийме.

За дані про Руданського дуже Вам дякую і при нагоді позволю собі скористати з них так, як скористав із даних про Свидницького (кінцева приписка в нотці про Св[идницького] не моя, а Калитовського, але я мусив долучити її до свого тексту!).

А про Вашу конференцію про легенди що Вам сказати? Після всього того, що Ви сказали в своїм листі нащот «Зорі», я не смію просити Вас, щоб Ви прислали її для «Зорі», хоч можу запевнити Вас, що коли розправа зовсім наукова і без алюзій до тутешніх політичних і релігійних відносин (вроді тих розправ, які Ви печатаете в Росії), то вона буде напечатана без жодної зміни і з підписом чи то Кузьмич[евський], чи М. Д. Та тільки, як кажу, сумніваюся, чи схочете мати на будуще ще яке-небудь діло з такою мастодонтською часописсю, то й боюсь виразно просити Вас.

Та й з якої рації міг би я просити Вас о що-небудь, коли Ви в посліднім листі прямо-таки вагуєтесь, чи признавати мене за чоловіка, чи за скотину, з котрою й балакати не стоїть. «А впрочім – навіщо я це все пишу Вам?» – запитуєте Ви себе самого, немовби жалкуючи, що потратили дармо папір і чорнило.

Що ж, ласкавий добродію, – хоч і як я дорожу Вашим судом о кожній справі, Вашою порадою і кожним Вашим словом, – але я не думаю набиватись Вам, і коли Ви міркуєте, що не стоїть зо мною балакати, то й не балакайте. Певно, що мені цікаво було б взнати, для чого іменно не стоїть зо мною балакати, ну, та тут уже Ваша воля сказати мені мотиви Вашого осуду або не сказати.

Кланяюсь Вам і засилаю щире поздоровлення Вам і Вашій сім’ї.

Ваш Іван Франко.

Примітки

Вперте надруковано: Матеріали для культурної й громадської історії Західної України, т. 1, Листування І. Франка і М. Драгоманова. К., 1928, с. 158 – 159.

Подається за автографом (ІЛ, ф. 3, № 1356).

Вчора одержав Ваш лист… – Йдеться про лист M. Драгоманова від 6 лютого 1886 р., в якому він писав:

«Що незабаром і «Зорю» спинять, – це тільки питання часу. Кажучи по совісті, в тім великої страти для України не буде. Є це нитка, коли, певно, «Зорю» получають 30 мастодонтів, а 30 створінь більше постділювіальних здвигають плечима, читаючи «Зорю»? «Нитка» буде тільки тоді, коли «Зоря» буде хоч в чому-небудь доповняти петербурзькі і моск[овські] журнали та буде більш європейським журналом, ніж російські» (Матеріали, с. 155 – 156).

Ільницький Василь (1823 – 1895) – український педагог, письменник і публіцист.

З П[авликом] діло буде доволі трудне. – У листі від 6 лютого 1886 р. М. Драгоманов пропонував, щоб «Зоря» для матеріальної підтримки М. Павлика надрукувала його переклади праць німецького історика філософії Фрідріха Ланге (1828 – 1875) «Робітниче питання» та нідерландського богослова Корнелія Петера Тілле (1830 – ?) «Історія релігії».

…як би Павлик скінчив свій роман… – Йдеться про повість М. Павлика «Вихора», початок якої надруковано в журналі «Громада», 1880, № 1.

…«Читалень» він не скінчив… – тобто праці «Про русько-українські народні читальні».

За дані про Руданського дуже Вам дякую… – У листі від 6 лютого 1886 р. М. Драгоманов подавав деякі відомості про історію друку перекладів з «» та «», зроблених С. Руданським. Перша пісня «Енеїди» в перекладі С. Руданського надрукована в журналі «Правда», 1874, № 5.

…кінцева приписка в нотці про Св[идницького] не моя… – Йдеться про кінець примітки до початку публікації роману А. Свидницького «Люборацькі» («Зоря», 1886, № 1):

«…різниця між духовенством нашим а православним українським була і єсть незмірно велика. Наше духовенство – то моральні провідники і учителі народні».

…про Вашу конференцію про легенди… – У листі від 6 лютого 1886 р. М. Драгоманов повідомив І. Франка, що прочитав лекцію про фольклор у женевському студентському товаристві.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 49, с. 25 – 26.