Листи Шевченка до Бр. Залеського

Іван Франко

В 1883 році надруковано в «Киевской старине» листи Шевченка до Бр. Залеського, писані з Новопетровської кріпості в часі від 1853 до 1859 року. Листи ті (всіх 16) одержав був д[обродій] М. Т-ов від пок[ійного] Крашевського в копії, зробленій старанням сього останнього – не звісно, чи з оригіналу, чи, може, також з якої давнішої копії. Принаймні між паперами Крашевського, котрі по його смерті переглядав і списував д[обродій] М. Павлик, оригінали листів Шевченкових не найшлись, а найшлась тільки копія, зроблена, мабуть, старанням самого Бр. Залеського і з його власноручними примітками на широкім маргінесі.

Копія та – се рукопис, зложений з 22 аркушів листового паперу великого формату, записаних по обох боках гарним чітким письмом з поправками, доконаними іншою рукою, мабуть, самого Бр. Залеського, по порівнянні з оригіналом, і нумерованих подвійно; раз олівцем нумеровані аркуші (1 – 22), а другий раз червоним чорнилом нумеровані карти записані (1 – 43).

В тій копії, як видно, досить давній, поміщено тільки 14 листів Шевченка; листів, що в «К[иевской] старине» надруковані під номерами 5 і 16, тут нема. Вони найшлися в іншій копії, зробленій самим Бр. Залеським на аркуші малого листового паперу; в ній вони означені римськими цифрами I і II. Здається, що тоді, коли робилась копія на великих аркушах, ті два листи були десь закинулися, а тільки опісля віднайшлися і були переписані осібно. Та все-таки деякі відміни в тексті листів, друкованім в «К[иевской] старине», супротив того, який бачимо в нашім рукописі, а головно текст приміток Бр. Залеського, скупий в «К[иевской] стар[ине]» а далеко обширніший і повніший в нашім рукописі, та замітка М. Т-ова, що пок[ійний] Крашевський «принял меры к доставлению нам точной копии как с писем, так и с примечаний к ним Залесского», примушують нас думати, що копія, зроблена заходом Крашевського для М. Т-ова і надрукована опісля в «К[иевской] стар[ине]», зроблена була з якогось іншого оригіналу, а не з того рукопису, котрий найшовся між паперами Крашевського.

Маючи змогу за ласкавим посередництвом М. Павлика покористуватись тою рукописною копією, ми подаємо тут усе те, що в ній є відмінного від тексту, надрукованого в «К[иевской] стар[ине]», як в листах Шевченка, так і в примітках до них Залеського. Сі останні, в рукописі писані по-польськи, подаємо в дослівнім перекладі.

Наша рукописна копія має ось який титул, писаний рукою Бр. Залеського:

«Listy Tarasa Szewczenki do Bronisława Zaleskiego, pisane z Nowo-Petrowska, małej twierdzy położonej na półwyspie Mangiszłaku, na wschodniem wybrzeżu morza Kaspijskiego w 1853 – 1859 r. [Листи Тараса Шевченка до Броніслава Залеського, писані з Новопетровська – малого укріплення, розташованого на півострові Мангишлак, на східному узбережжі Каспійського моря, в 1853 – 1859 р. (польськ.). – Ред]»

На широкім, в 4 пальці, маргінесі дрібним письмом Залеського написано замість вступу до листів ось що:

«Шевченко суджений був в солдати до Оренбурзького корпусу. На вироку, засуджуючім його, цар Микола власноручно написав, що йому забороняється «писати, співати і рисувати» – от тим-то й пильнували його зразу, щоби собі сього всього не позволяв. Заслано його до малої кріпості на границі степу, званої Орське, де робив службу жовніра. Але в р. 1849 капітан Бутаков, що на Сир-Дар’ї будував судна і робив мапу Аральського моря, взяв його з собою за дозволом корпусного начальника генерала Обручева. Там Шевченко малював профілі берегів аральських і степові кріпості.

По двох роках вернув він з Бутаковим до Оренбурга і користувався зглядно значною свободою: до служби його не уживали, він робив портрети і з того удержувався. Злий чоловік подав донос до Петербурга – визначено слідство – бідний поет просидів в тюрмі цілий рік з розбійниками, а пізніше, внаслідок наказу зі столиці, його заслано як жовніра до малої кріпості на східнім березі моря Каспійського, де остававсь аж до його звільнення зі служби, т. є. до р. 1859.

Там пробув я з ним ураз ціле літо 1852 р. Вислано на Мангишлак гірничого офіцера Антипова, щоб шукав покладів камінного вугілля; до його відділу були прикомандировані Турно, сестрінець генерала Дембінського, і я; в Новопетровськім упросили ми його, щоб узяв ще й Шевченка. В однім наметі, т. є. в т. зв. киргизькій кибитці, пробули ми ціле літо. Шевченко рисував і чувся свобідним. Від того часу зав’язалися у мене близькі з ним зносини».

В рукоп[исі] без дати. Замість друкованого, стор. 165, стрічка 11 згори, «приютиться» написано «приложиться»; стр[ічка] 13 згори, в рукоп. нема слова «еще». До слова «Байгушей» додана слід[уюча] увага Залеського:

«Байгушами називають киргизи жебраків. Шевченко говорить тут про , котрий прислав мені був для спродання і котрий представляв власне таких степових жебраків. Акварелі свої робив Ш[евченко] звичайно сепією. Дуже високо цінив Рембрандта і в своїх роботах шукав звичайно сильного а навіть фантастичного освітлення, на взір голландського майстра».

Стор. 165, стрічка 13 знизу, передана в рукописі так: «а совеститься в таких случаях друга, значит не иметь друга»; стрічка 11 знизу, нап[исано] «детская головка»; стр. 10 «secondo». До назви «Цейзика» Залеський додає отсю ноту:

«Цейзик був аптекар в Оренбурзі – чоловік найліпшого серця, був осолодою долі всіх засланців, – кілько міг, віддавав усякому услуг. Дітей мав багато, і Ш[евченко], бувши в Оренбурзі, любив з ними бавитися».

Стор. 166, стр. 4 зв[ерху], до слова «Защита» примічено:

«Ілецька Защита, – так зоветься село в степу, 60 верстов від Оренбурга, де є дивно багаті копальні солі – величезний її пласт, ледве прикритий верствою землі на півсажня завгрубшки. Комендант гірничий Дмитрієв, недавно туди присланий, любив картини і мав щось ніби невеличку галерею».

Стор. 166, стр. 9 зв., нап[исано] «Естетико-філософія». До назви «Брюллов» там же додана увага:

«Маляр Брюллов був учителем Ш[евченка] в Академії штук красних в Петербурзі. Ш[евченко] заховав для нього честь глибоку і сердечне прив’язання до кінця життя».

Там же, стр. 12 зв., нап[исано] «друже мой единый»; там же, стр. 14 зв., нап[исано] «с любовью»; там же, стр. 16 зв., до назви «Колесинский» приписано:

«Колесінський, обиватель Лідського повіту, засланий також в солдати до Оренбурзького корпусу, пізнався з Ш[евченком] в Орськім. Мостовський – молодий офіцер».

Там же, стр. 20 зв., «и без всякого»; там же, стр. 22 зв., до назви «Совою» примітка:

«Совою називає Шевченко Едварда Желіговського, котрий під тим псевдонімом видав свого «Jordana». Був він висланий до Петрозаводська, а коли там клімат йому шкодив, удалося виєднати, що перенесено його на життя до Оренбурга, де пробув кілька літ. Шевченко говорив добре по-польськи; Міцкевича, Залеського, а почасти й Красінського не одну річ умів напам’ять, але писати по-польськи не осмілювався. Я до нього писав завсігди по-польськи, а він відповідав мені своїм напівросійським а напівмалоруським язиком».

Ст. 167, стр[ічка] 1 зв., до назви «Середницкий» дописано:

«Євстахій Середницький, прослуживши 10 літ в солдатах, авансований був на офіцера, родом з України, дуже багатий чоловік; коли вступив на трон Олександр II, він вернув до краю».

Дата: «20 Май», без року. Стор. 167, стр. 7 зв., до титла «Мертвые души» дописано:

«Я звичайно посилав Шевченкові книжки. «Мертві душі» Гоголя читали тоді і виривали собі з рук по цілій Росії».

Там же – «благородный друже»; там же, стр. 11 зв., до «шерстяной материи» приписано:

«Позаяк Шевченкові заказано було рисувати і раз уже за портрети він дістався був до тюрми, то для осторожності в листах називали ми рисунки вовняною матерією. Дві штуки вовняної матерії значили дві акварелі. Продавав я їх звичайно в Оренбурзі, але часом ішли аж на Вкраїну, де їх цінили виключно із-за любові до маляра-поета».

Там же, стр. 14 зв., до назви «Бюрно» приписано:

«Генерал Burnaud, родом сабаудець, був капітаном під Ватерлоо. Не хотячи служити Бурбонам, перейшов до війська російського і дійшов до рангу генерала інженерії. Будував часть Севастополя а був цілком бідний. Чиста і дуже чесна душа, багато добра чинив нам усім. Часто можна було його застати з Євангелієм в руці, але все тільки з дописками Ляменне. Любив штуку і сам часом для забави малював квіти і пейзажі. При нім перший раз трібував я малювати олійними фарбами, бувши ще солдатом, бо він був з нами фамільярний. Шевченко, пізнавши його, дуже його шанував».

Там же, стр. 17: «И. просит тебя»; до сього дописано:

«I. – значить Іраклій, се було ім’я коменданта Новопетровської кріпості Ускова, що був власне паном життя і смерті Шевченка. Був се простий, але добрий чоловік. Фотографія в ту пору ледве ще показувалась в Оренбурзі. Новий комендант корпусу Перовський часто о ній говорив і відбитки спроваджував з Петербурга. Михайло Цейзик, аптекар, купив цілий апарат і много годин над нею проводив. Комендант Новопетровська також думав о такій забавці. Береги Каспійського моря зимою замерзали, через кілька місяців не було ніякої комунікації з Європою. Нуда була страшенна в маленькій, на все вбогій фортеці».

Там же, стр. 15 знизу: «у них, видишь ли»; там же, стр. 12 зн[изу]: «да и не смею»; там же, стр. 10 зн., до слів «отвратительной участи» приписано:

«Після назначения Перовського генерал-губернатором і комендантом корпусу всі заслані мали надію на полегшу своєї долі – мав її також і Ш[евченко]. Отже, попрошено для нього о дозвіл намалювати образ для церкви в Новопетровськім. Просьба з найліпшими свідоцтвами властей місцевих пішла до Петербурга до царя Миколи, той, однак, відказав. Се глибоко діткнуло бідного поета, віднімаючи йому наразі всяку надію».

Стор. 168, стр. З зв.: «А кстати»; там же: «по известному тебе»; там же, стр. 4 зв.: «Варнака» а «Княгиню» оставь у себя, она уже приютилась» – до сих слів дописано:

«» і «», два оповідання прозою, котрі Ш[евченко] прислав, щоб їх оголосити в якій-небудь російській часописі».

Там же, стр. 6 зв., до ім[ені] «Карла» дописано:

«Кароль Герн» (Gern) – капітан генерального штабу, чесний чоловік, приятель і протектор Шевченка, печатався польським гербом, походив з сім’ї курляндської, котра за чергою достарчувала слуг і горожан всіх урядів, під якими бувала та провінція, – доказом сього була генеалогія сім’ї. П[ан] Кароль, ще протестант, оженився з православною, сини його були вже православні, а один з його предків був католиком за польських часів».

Там же, стр. 10 зв., зам[ість] «Желиховскому» написано нечітко, зразу було «Желязовскому», потому «з» якось перечеркнуто немов на «х».

Увага вступна:

«По експедиції до Кокану і здобутті кріпості Акмечет (нинішній форт Перовського) була надія, що верну додому. З сим-то й поздоровляв мене Ш[евченко]. Але мене авансовано тільки на офіцера, і ще З роки мусив я служити в війську».

Стор. 168, стр. 14 зн., до титла «Трио» приписано:

«Так Ш[евченко] назвав плоскорізьбу з гіпсу, котру нам прислав. Представляла вона нутро киргизької кибитки, в ній киргиз грає на «балалаю», киргизянка меле на жорнах, а третє теля ричить. Продалось се без труда, і я послав йому гроші».

Там же, стр. 13 зн., до ім[ені] «Варвара» приписано:

«Варвара, назви вже нині не тямлю, старушка, опікунка Ш[евчен]ка на Україні. Вісті про неї завсігди одержував з найбільшою радістю, бо душу мав чутливу, а серце хоч наметне, але безмірно вдячне».

Там же, стр. 11 зн.: «благотворить»; там же, стр. 10 зн., до «Монаха» приписано: «Монахом називають скалу над морем близ Новопетровська». Там же, стр. 9 зн., до «Лев Филиппович» приписано:

«Лев Филиппович Екельн, діжурний штабовий офіцер при Перовськім, добрий чоловік, великий приятель Сераковського, Желіговського і др. Його становище позволяло йому впливати на долю Шевченка, і ми покладали в ньому надію».

Там же, стр. 8 зн., «Ак-Тау и Кара-Тау», приписано: «Се ланцюги білих і чорних, крейдяних і з бурого піщаника зложених гір на Мангишлаку». Там же, стр. 5 зн., «Ханга-баба» – дописано:

«Видолинок (Wąwóz) на Мангишлаку, в котрім є кілька великих дерев морвових, обдертих з листя, і кількадесять малих, покритих зеленню. Є там і обширне кладовище киргизьке. Там ми зупинялися, виходячи і вертаючи, коли ми з Антиповим шукали покладів камінного вугілля».

Стор. 169, стр. 5 зв., «Фон Бер» – приписано:

«Фон Бер (Von Beer), академік, висланий в науковій місії, мабуть, Тов[ариством] географічним, для розслідження берегів Каспійського моря, був з другим писателем, Данилевським, в Новопетровськім».

Там же, стр. 9 зв., до «Карла» приписано:

«Герн вибирався тоді на коменданта до котроїсь з новозакладуваних кріпостів над Сирдар’єю. Куандар’я і Амудар’я – відноги ріки, що впливає до Аральського моря».

Там же, стр. 14 зв., до «трем людям» приписано:

«Желіговський, приїхавши з Петрозаводська з-над Онеги, розказував, що три давні знайомі Ш[евчен]кові багато йому о нім оповідали, згадуючи про нього з великою приязню. Се зробило велику приємність бідному пустинникові».

Там же, стр. 15: «а тому»; там же, стр. 19 зв., до «Белозерском» дописано:

«Білозерський, один з петрозаводських приятелів Желіговського, великий почитатель Ш[евчен]ка, українець, пізніше редактор «Основи», тепер сенатор в Варшаві»;

там же до титла «Катерина» дописано:

«», одна з дрібних віршованих поем Ш[евчен]ка, котрій, мабуть, він сам більшу признавав важність, ніж другим».

Там же, стр. 12 зн., до «Алексею Ивановичу» дописано:

«Ал. Ів. Бутаков, капітан маринарки, що робив мапу Аральського моря і багато тоді показував прихильності для Ш[евченка]. Іменований адміралом аральської флотилії, він тоді оженився».

Там же, стр. 10 зн., до «Поспелова» дописано: «Офіцерик»; дальші слова, котрі в копії М. Т-ова були перечеркнута тут тільки взяті в скобки. Стор. 170, стр. 1 зв., до «Гороновичу» приписано: «Артист, ученик петербурзької школи, малював найбільше коней і степові сцени». Там же, стр. 5 зв., до «Быка с киргизом» дописано:

«Се була плоскорізьба, над котрою працював Ш[евченко]. Михайлов – молодий офіцерик, перенесений з Новопетровська десь інде на службу».

Там же, стр. 8 зв., до «Фому» приписано:

«Фома Вернер, засланий в солдати, був при Бутакові на Аральськім морі разом з Ш[евченком]. Була се дуже благородна натура. Авансований на офіцера, в р. 1859 вернув до Королевства».

Там же, стр. 10 зв., «назначен в 9 баталь[он]». До сього приписано:

«9-ий піхотний батальйон лінійний оренбурзького корпусу стояв в Богословську, в горах Уральських, в їх північній частині, і занімав найдальше там висунуте становище, а пильнував копалень міді і полоскалень золота. Справді, до того батальйону призначено мене після авансування на офіцера, і там я мусив поїхати».

Вступна замітка:

«Лист сей писаний був до Богословська, де справді ліси кругом, модринові, ялові і соснові бори покривають увесь простір, куди тільки оком сягнеш, аж до границь видокруга. А по тім темнім тлі тільки декуди ріка або потік в’ється синьою лентою, або, немов віконце, світиться шиба озера або ставка. Збіжжя вже там не дозріває, муку привозять з сусіднього, полуденного повіту. Літо коротеньке, але гаряче, зима довга, студена».

Стор. 171, стр. 16 зв., до «Сигизмонду» приписано: «Зигмунд Сераковський, тоді ще солдат чи, може, підофіцер, в р: 1863 підполковник генерального штабу, страчений в Вільні Муравйовим д[ня] 27 липня». Стор. 173, стр. 5 зв., до «в» приписано:

«Фома Вернер авансований був разом зо мною до одного батальйону в Богословську у т. зв. Туринських рудниках».

Дата: «9 Октября 1855», а не, як в друку, 1854. Взагалі в сьому листі в нашій копії значні пропуски проти друкованого. І так, стор. 173, стр. 14 зн., пропущено «в сердце»; стр. 11 зн., замість «Н.Д.» нап[исано] «его»; стр. 6 зн., пропущено «поговорю о себе»; стр. 4 зн., зам. «С», нап. «Р»; стр. 1 зн., пропущ[ено] «или». Стор. 174, стр. 2 зв., зам. «Златоуста» нап. «Туринских рудников»; стр. 5 зв., «Bohdana Zaleskiego»; стр. 6 зв., «многие песни»; стр. 11 зв., «страшная»; стр. 12 зв., до «Совы» додано «(Желиговского)»; стр. 20 зв., зам. «В. Z.» нап. «Bohdana»; стр. 21 зв., зам. «единый» нап. «добрый»; стр. 22 зв., зам. «N» нап. «Данилевского». Стор. 175, стр. 1 – 5 пропущені; стр. 9 зв., «я» пропущено; стр. 11 зв., «кроме платья» пропущено; стр. 13 до 17 зв., від слова «Сигизмунд» до «пришли» в рукоп. пропущено.

Стор. 611, стр. 8 зв., пропущено «короткое»; стр. 9 зв., «писал я тебе»; стр. 15 зв., «пришло»; стор. 612, стр. 12 зв., «писание».

Дата: «10 февраля», без року. Стор. 612, стр. 12 зн., «завидую тебе»; стр. 7 зн., «просто одурь»; стор. 613, стр. 7 зв., пропущено «(письмо)»; стр. 9 зв., «палитру»; стр. 11 зв., «видал»; стр. 15 зв., «его весьма»; стр. 22 зв., «Ты мне». Там же до «Христа» додана примітка:

«Христос в терновій короні» і «Іван Хреститель» були дві невеличкі овальні плоскорізьби Ш[евчен]ка, котрі він прислав пізніше. Самі з Герном робили ми гіпсові відливи, але не дуже нам удавалися, тому-то й просили ми Ш[евчен]ка о інструкцію, бо в Оренбурзі ніхто про се не мав виображення».

Стор. 614, до стр. 1 – 2 зв., дописано:

«Мені поручено устроїти нову бібліотеку, що основувалась при генерал-губернаторській управі. Заходжено ся там згромадити відомості о центральній Азії. Задля того увільнено мене від військової служби, що для мене було правдивим добродійством. Головно завдячував я се Григор’єву і, розуміється, Перовському».

Стр. 4 зв., «ты мне говоришь»; стр. 5 зв., до «Гурьеве» дописано:

«Гур’єв – мале містечко на західнім березі Каспійського моря, при усті Уралу. Судна з Астрахані приходили до Гур’єва, а відси плили до Новопетровська; коли ж морські береги замерзали, то судна зимували в Гур’єві».

Стр. 8 зв., до «А. П.» дописано:

«Олексій Плещеєв, молодий поет російський, за справу Петрашевського ураз з Ханиковим, Голинським і кількома іншими засуджений в солдати вже при кінці панування Миколи, мабуть, на рік перед тим».

Стр. 16 зв., «от меня» пропущено; стр. 20 зв., до назви «Фреймана» приписано:

«Фрейман, генерал інженерії, їздив до Новопетровська на інспекцію, а повернувши, зробив подання про Ш[евчен]ка, посвідчуючи, що заслугує на помилування. Але се ще не довело ні до чого».

Стр. 11 зн., «сходило».

Стр. 3 зн., «а в самом»; стор. 615, стр. 6 зв., «Акакія»; стр. 8 зв., до «подробностями» приписано:

«В часі нашої спільної вандрівки по степах Ш[евчен]ко одного дня, коли сильніше розгарячився і говорив щиро (w chwili większego rozgrzania i szczerości), сказав мені, що жалує своїх «Гайдамаків» і цілого того напряму, що тепер знає Красінського і наших поетів і «w duchu swoim to potępia». Але додав: «Вибачай, це вже було в моїй крові, я ж рідний внук одного з гайдамаків, се нехай тобі все вияснить». В часі тої вандрівки Ш[евченко] зробив для мене чорною крейдкою , з котрого аквафорт посилаю. Портретик був дуже подібний (był uderzającego podobieństwa); замість дзеркала послугувався артист збанком з водою, бо іншого дзеркала не мали ми в степу. Не було також ані бритви, ані цирульника, і для того носили ми бороди, хоч властиво оба ми були солдати».

Стр. 21 зв., до «Сове» приписано:

«За знайомість з Трубецьким, батьком пізнішої княжни Морні, а тоді солдатом в Оренбурзі, котрий знав Желіговського ще з Петрозаводська, велено сього останнього вислати до Пермі. По кількаразових просьбах Перовського позволено Ж[еліговсько]му остатись в його генерал-губернаторстві, але доконче велено виїжджати з Оренбурга і перенесено його до Уфи. Через се стратив товариство всіх своїх приятелів і знайомих в Оренбурзі, що зразу було для нього дуже важко. При тім же він в ту пору дуже нездужав».

Стр. 23 зв., до «Сигизмунда» приписано:

«Сераковський був тоді при генералі Бюрно в новоздобутій фортеці Акмечет (або форт Перовський), в Кокані, над Сирдар’єю. Перебудовували її наново і укріпляли».

Стор. 616, стр. З зв., «екземпляр» пропущено; стр. 7 зн., «его» пропущено, а до «Іордана» дописано:

«Книжка Желіговського по виході другого видання заборонена, і автор висланий до Петрозаводська ураз із кількома іншими особами, в їх числі була і пані Дестронг. Відси, як згадано вище, перенесений був до Оренбурга, потім до Уфи. По смерті Миколи прибув до Петербурга, де видавав «Słowo», швидко також заказане».

Стр. 5 зн., «с собою»; стр. 1 зн., «твоє» пропущено; стор. 617, стр. 21 зв., в друку пропущено слова: «Если узнаешь, то сообщи мне».

Стор. 617, стр. 4 і 3 зн.: два рази «присылку»; стор. 618, стр. 8 зв., «Regni»: стр. 11 зв., «мне» пропущено; стр. 14 зв., «добрым»; стр. 17 зв., «что мне думать»; стр. 20 зв., до «Аркадию» приписано:

«Один з наших великих приятелів і правдивих опікунів серед бід солдатського життя, вже від трьох літ перенісся був на Русь і осів пізніше в Орл… (назву годі відчитати), але кореспондував і тямив о всіх, котрим уділив був своє серце. Назви його не виявляю, бо живе в краю і має сім’ю».

Стр. 6 зн., «не принадлежал»; стор. 619, стр. 4 зв., «за меня»; стр. 5 зв., «как я ему желаю»; стр. 6 зв., «мне» пропущено; стр. 11 зв., «здесь сидя»; стр. 12 зв., «даже» пропущено.

В даті року нема; стр. 11 зн., «сегодня же»; стр. 10 зн., «это» пропущено, а зам. друк[ованого] «единый» написано «милый»; стр. 5 зн., «попробовать». Стор. 620, стр. 5 зв., «Антиповым»; стр. 8 зв., «а одному»; стр. 12 зн., «Петербурге»; стр. 1.1 зн., «теперь это»; стр. 6 зн., «на каком может»; стр. 4 зн., «у меня никого»; стр. 2 зн., «лишенные малейшего»; стр. 1 зн., «на своем народном наречии».

Стр. 17 зв., «ты узнаешь»; стр. 19 зв., «все» пропущено; стр. 24 зв., до слова «рощу» приписано: «В Оренбурзі, а властиво, за Оренбургом, бо по другім боці р. Уралу є гарний гай – одиноке тінисте місце; за ним уже тягнеться голий степ». Стор. 622, стр. 5 зв., «А. моя»; стр. 12 зв., «мой милый и единый друже»; стр. 14 зв., до «Zaleskiego» приписано: «Дуже був тому рад і безмірно любив Богданову поему «Przenajświętsza Rodzina».

В даті нема року. Стор. 853, стр. 11 зн., «несколько минут»; стр. 2 зн., «такая корреспонденция». Стор. 854, стр. 1 зв., «Надолго, надолго»; стр. 3 зв., «Напиши ты»; стр. 7 зв., до «В. А.» приписано:

«Коли вставлювалися за Ш[евчен]ком до Перовського, той оповідав анекдот, що Ш[евченко], бувши у Києві професором малярства, одягався в свитку і заходив до корчем, де збирався народ, а мав звичайно повні кишені пшениці. Впровадивши своїх слухачів в добрий гумор розмовою та піснями, виймав зерно і, поклавши його на столі, питав, що би се значило? По хвилі відповідав сам, що воно означує царя. Дальше довкола нього клав ряд подібних зерен і називав їх міністрами, генералами, губернаторами. Дальший круг творили нижчі урядники, ще дальший поміщики (obywatele ziemscy), так звані пани. Уложивши се все, казав мужикам добре придивитися тим зернятам, а потім добував з кишені цілу жменю пшениці і засипав нею всі уложені круги, додаючи: «А се мужики, ми. Найдіть тепер царя, і генерала, і губернатора, і пана?» Перовський, розповівши се, звичайно кінчив тим, що чоловік, котрий забавляється такими проповідями, – небезпечний і що пустити його між народ не можна. Се була причина, що Ш[евчен]ко, помимо дуже численних старань, увільнений був пізніше других».

Стр. 14 зн., «Варнака» и «я»; стр. 9 зн., до «блудном сыне» приписано:

«В р. 1860 бачив я у Шевченка в Петербурзі (радше акварель сепією), що складалися на сю притчу о блуднім сині. Що з ними сталося – не знаю».

Стр. 2 зн., по слові «промахов» в рукоп. слідують слова «а в продолжение зимы обдумаю, взлелею»; стор. 855, стр. 14 зв., по слові «выйдет» в рукописі слідують слова «жалкая карикатура». Стор. 856, стр. 4 зв., до слова «пломбы» приписано:

«Жалується, що українці доконче жадають його підпису на рисунках, а без того не хочуть купувати; він же боявся підписуватись, бо йому ще не вільно було рисувати».

Без дати, на вступі приписано: «Я мав уже майже певність, що буду увільнений зі служби з дозволом вернути додому». Стр. 16 зн., пропущено слово «испытанного»; стр. 9 зн., «заменить». Стор. 857, стр. 2 зв., до «С.» приписано:

«Сераковський, зараз коли прибув до Оренбурга 1849 р., посланий був до Уральська і там розпочав солдатську службу. Цілий рік пробув навіть в Новопетровську, ще перед присланням туди Ш[евченка]; аж відтам, після великих старань, перенесений до Оренбурга до 2-го лінійного батальйону, остававсь в нім аж до авансу на офіцера. На час тільки відкомандирований був до Акмечету до ген[ерала] Бюрно».

Стр. 4 зв., «Благодарю тебя». Стр. 9 зв., до «Людвика» приписано: «Турно, вже від кількох літ офіцер, був тоді в Уфі, не мав ще права вертати до краю, котре одержав швидко опісля». Стр. 18 зв., «Сделает ли без тебя Михайло»; там же «О если бы»; стор. 858, стр. 1 зв., «повторять».

Стор. 858, стр. 15 зв., «от 12 сентября»; стр. 16 зв., «я 22 генваря». Стор. 862, стр. 1 – 2 зв., до «Семени джугары» дописано:

«Джугара, або джігура, так тубільці на Мангишлаку називають рослину, подібну до кукурудзи або до проса, з котрої мають крупи і муку, а також пашу для худоби. Спроваджена на Литву, не далася розмножити, – не дозрівала в нашім кліматі».

Стор. 862, стр. 10 зв., «перекис»; стр. 17 зв., «от 12 сентября»; стр. 7 зн., «получил»; стр. 6 зн., «что во время»; стр. 4 зн., «посылаю»; стр. 2 зн., «которую». Стор. 863, стр. 6 зв., «в Большой»; стр. 14 зв., «от 9 марта»; стр. 15 зв., пропущено «дорогое»; стр. 3 зн., пропущено «уже решительно», а далі стоїть «посвятился». Стор. 864, стр. 6 зв., «Но скажу»; стр. 8 – 9 зв., «с следующей почтой»; стр. 14 зв., «на дверях своей хижины»; стр. 16 зв., до «Экспедиция по Вилии» приписано:

«Гр[аф] Костянтин Тишкевич збиравсь тоді до своєї подорожі по Вілії і мене до неї запрошував для рисування видів з природи».

Стр. 11 зн., «Посылаю для тебя»; стр. 5 зн., «а la naturel». Стор. 865, по стр. 4 зв., пропущено в друку слідуючий уступ:

«Деньги перешли на имя Лазаревского, он у меня теперь центральный корреспондент. Целую тебя еще раз, друже мой единый, и целую всех окружающих тебя».

По сім листі Залеський дописав:

«Був се останній лист з Новопетровська. В слідуючім місяці одержав Ш[евчен]ко увільнення від служби з дозволом вертати до Петербурга. Прибувши туди, одержав ступінь академіка в Академії штук красних і осів в столиці. Писав багато і робив аквафорти; оскільки знаю, до олійного малярства не забирався. Питання селянське завело мене до Петербурга, і він живо був ним занятий – тоді ми видалися часто.

Коли б хто потребував ще яких об’яснень щодо життя нашого в Оренбурзі, то найде їх в пам’ятнику Ясеньчика п. з. «Dziesięc lat niewoli moskiewskiej» (Lipsk, 1867, Biblioteka pisarzy polskich Brockhausa) і в моїй статті «Wygnańcy polscy w Orenburgu» (Rocznik Tow[arzystwa] Histor[ycznego] Literackiego w Paryżu na r. 1866). Кілька гарних і глибоких слів про Шевченка находиться в приписці Богдана Залеського до його пісні п. з. «Mogiła Tarasowa», оголошеної в книжці Богдановій «Oratorjum Wieszcze» (Paryż, 1865).

Стор. 865, стр. 13 зв., «по пути»; стр. 6 – 5 зн., в рукописі пропущені слова «Счастливого рыбака» и «Смышленного продавца».

Отсе й усе важніше, що можна було видобути з рукопису листів Шевченкових і приміток Залеського. Деякі менше важні примітки, котрих зміст находиться в друкованих нотах до тих же листів, як також деякі дрібніші правописні та граматичні відміни в тексті листів Шевченкових, ми пропустили, нотуючи тільки ті відміни, що являють трохи інший змисл. Ми оставили й явні помилки Залеського щодо дати увільнення Ш[евчен]ка (1857, не 1859) і таку ж помилку в даті листа 15.

Львів, 10 марта 1890.

Примітки

Вперше надруковано у зб. «Листочки до вінка на могилу Шевченка в XXIX роковини його смерті. Накладом Івана Франка» Львів, 1890, с. 23 – 56. Збірник вийшов як шоста книжка «Літературно-наукової бібліотеки».

Подається за першодруком.

«Літературно-наукова бібліотека» – серія започаткованих 1889 р. І. Франком видань, що виходили до кінця 1890-х років накладом І. Франка.

«Киевская старина» – щомісячний науково-художній журнал. Видавався російською мовою у Києві протягом 1882 – 1906 рр. Листи Шевченка до Бр. Залеського вперше друкувалися тут в 1883 р., № 1, с. 161 – 176; № 3, с. 611 – 622; № 4, с. 853 – 866, під назвою: «Письма Т. Г. Шевченка к Бр. Залесскому (1853 – 1857). Сообщил М. Т-ов». В тому ж році публікація вийшла окремим відбитком.

М. Т-ов – псевдонім М. Драгоманова.

Крашевський Юзеф Ігнаци (1812 – 1887) – польський письменник. У своїх творах реалістично зображував життя селянства, соціальні відносини на селі. З особливою увагою ставився до творчості Т. Шевченка. Броніслав Залеський приятелював з Крашевським і в кількох листах до нього говорить про Шевченка. У листі до П. Куліша («Народ», 1892, № 20 – 21, с. 222) Крашевський високо оцінює дружбу Шевченка і Залеського.

Павлик Михайло Іванович (1853 – 1915). – український письменник, публіцист і громадський діяч, соратник І. Франка.

…оригінали листів Шевченкових не найшлись, а найшлась тільки копія… – Автографи 14 листів Шевченка до Б. Залеського виявлено 1970 р. у Національному музеї в Кракові, де вони зберігаються нині. Фотокопії цих листів знаходяться у відділі рукописів (ф. 1, № 893 – 906). Автографи ще двох листів Шевченка до Б. Залеського має Ягеллонська бібліотека в Кракові. Копії листів, використані І. Франком, зберігаються у Львівській науковій бібліотеці їм. В. Стефаника АН УРСР (фонд нових надходжень, № 274).

Злий чоловік подав донос до Петербурга… – Прапорщик Ісаєв Микола Григорович (1829 – ?) доніс на Шевченка, що поет порушує царську заборону писати і малювати. Це призвело до обшуку у Шевченка в квітні 1850 р., його арешту і відправлення до Орської фортеці.

Желіговський Едвард Вітольд (літературний псевдонім Антоній Сова, 1816 – 1864) – польський революційний демократ, поет, перекладач. У 1846 р. видав гостру сатиру «Йордан. Фантазія драматична». 1851 р. висланий до Оренбурга. Перебуваючи на засланні, зав’язав листування з Шевченком. Зустрічався з ним після повернення з заслання у Петербурзі в 1858 – 1859 рр.

Залеський Юзеф Богдан (1802 – 1886) – польський поет, представник так званої української школи в польській літературі. Учасник польського визвольного повстання 1830 – 1831 рр.

Красінський Зигмунд (1812 – 1859) – польський поет-романтик.

Ламенне Фелісіте Робер (1782 – 1854) – французький релігійно-політичний діяч, письменник, один s ідеологів християнського соціалізму.

…Варвара, назви вже нині не тямлю – Йдеться про Репніну Варвару Миколаївну (1808 – 1891), російську письменницю, близького друга Шевченка.

Сераковський Зигмунт Гнатович (псевдонім – Доленго; 1826 – 1863) – польський революційний демократ. Був засланий солдатом до Оренбурзького корпусу, листувався з Шевченком. Особисто познайомився з ним у Петербурзі 1858 р.

Данилевський Микола Якович (1822 – 1885) – російський природознавець, статистик, публіцист, за молодих років – учасник гуртка петрашевців, пізніше перейшов на реакційні позиції. Шевченко познайомився з Данилевським 1853 р., коли той відвідав Новопетровське укріплення як учасник наукової експедиції, очолюваної К. Бером.

«Основа» – перший український суспільно-політичний і літературно-мистецький журнал. Виходив у Петербурзі у 1861 – 1862 рр.

«Słowo» – польська політична газета революційно-демократичного спрямування. Видавалася Е. Желіговським і діячем польського визвольного руху в Росії Й. Огризком (1827 – 1890). Вийшло всього 15 номерів.

Назви його не виявляю, бо живе в краю і має сім’ю. – Йдеться про Венгжиновського Аркадія Миколайовича (1818 – 80-ті рр. XIX ст.), наглядача школи для киргизьких дітей при Оренбурзькій прикордонній комісії. На той час Венгжиновський жив в Одесі.

Ясеньчик Юліан – польський політичний засланець в Оренбурзькому краї, автор мемуарів.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1980 р., т. 28, с. 61 – 72.