Про видання творів Т. Шевченка
Іван Франко
Роковини смерті Т. Шевченка стались у нас в Галичині правдивим народним святом. Інтелігентні люди по містах і простий народ по селах обходять ті роковини то урочистими вечорницями, промовами, співами та музикою, то бодай «незлим тихим словом» і гарячою, сердечною згадкою, як того бажав сам поет. Торік ухвалили руські товариства «Просвіта» і «Тов[ариство] імені Шевченка» пом’янути нашого найбільшого співака і мученика ще достойнішим способом – виданням усіх його творів. Твори Шевченкові видавано і у нас, і в Росії вже много разів, та проте кожне видання так швидко розходиться, що за кілька літ не можна його докупитися.
Найповніше і найкраще з усіх дотеперішніх було видання, що вийшло в Празі 1876 р. в двох великих книжках, але сього видання нині вже нігде дістати не можна. Тому-то дуже впору прийшла ухвала обох згаданих товариств видати твори Шевченкові наново повним виданням. Справу ту обговорювано потому на виділі тов. «Просвіти» і рішено скликати для наради над нею ширший кружок наших інтелігентних людей у Львові. Кружок той зійшовся в початку сього року і радив під проводом проф. д-ра Ом. Огоновського над тим, як має виглядати нове видання, щоби справді могло статися гідним пам’ятником Шевченка.
Певна річ, що ухвали того кружка могли бути тільки загальні; поставлено тільки такі пункти: 1) щоби видання було по можності критичне; 2) щоби у вступі розказані були головні факти з життя Шевченка, обговорені давніші видання його творів, описані рукописи, які доховалися по смерті Шевченка, і також вказані найважніші праці про Шевченка, переводи його творів на інші мови і т. і.; 3) щоби видання було гарне, на добрім папері, формату такого, як празьке, – для друкування сього видання має друкарня тов. ім. Шевченка спровадити нові, гарні букви; 4) щоби видання творів українських Шевченка враз із передмовою і увагами критичними містилося в трьох томах. Для виконання сеї праці згаданий кружок вибрав комітет, зложений з проф. д-ра Ом. Огоновського, проф. Ол. Барвінського, Вол. Коцовського і Ів. Франка. Сей комітет відбув уже одно засідання, і голова його, проф. Огоновський, засягав поради в справі видання творів Шевченка у деяких світлих українців.
Найважніша річ та, що сама думка нового, повного і критичного видання Шевченкових творів усюди в Галичині збудила правдиву радість. Інтелігентні і прості люди, між котрими в нашім краю немного вже є таких, котрі би не знали імені Шевченка і не шанували його, пам’яті, всі вони однаково заінтересувалися справою нового видання. Се є найкращий знак, найрадісніший факт, котрим ми ділимося з читателями «Народу» в теперішні, 29-ті роковини смерті нашого великого народолюбця, котрі припадали саме 26 лютого по старому або 10 марта по новому календарю.
Виразом сього інтересу нехай послужить отсей допис з Борщівського повіту, присланий нам для поміщення в «Народі». До висказаних в ньому думок і бажань замітимо лиш те, що найважливіші між ними повинні бути сповнені в новім виданні, та тільки згори кажемо, що порівнювати се видання з тим, що в Німеччині за 100 літ (та й то почасти працею не самих тільки німців) зроблено для пам’яті Гете і Шіллера (найліпший життєпис Гете написав, як звісно, англічанин Люїс, один з ліпших і найперших життєписів Шіллера – теж англічанин Карлейль), – годі.
Вияснити життя Шевченка в усіх його подробицях нема поки що навіть можності. Багато важних документів до його життєпису а навіть його творів («») понищено в часи «гонений», багато документів поховано в російських урядах, котрі відносяться ворожо до пам’яті нашого Кобзаря. Навіть рукописи найважніших творів Шевченка, які досі заховалися, порозкидувані по всій Росії так, що дуже трудно буде їх позбирати та попереглядати. Одним словом, комітет редакційний буде мав дуже трудну роботу і певно що не зможе зробити всього, чого би широкому загалові бажалося. Се ще праця на довгі роки. Коли наш комітет зробить хоч дещо, посуне хоч о кілька кроків наперед наше знання Шевченкових творів, то й се буде добре.
Як для творів, так і для життєпису Шевченка осталось ще дуже багато роботи. Найбільше тут може зробити д. М. Чалий, у котрого, як зачуваємо, назбирано дуже багато матеріалу для повного життєпису Шевченка. Маємо надію, що життєпис той швидко появиться на світі, хоч, судячи по першій книжці про Шевченка, написаній д. Чалим, згори можемо сказати, що й новий його життєпис не вдоволить усіх наукових і патріотичних вимог (до сього у д. Чалого нема ані таланту, ані наукового підготування), то все-таки подасть він багато нового матеріалу, котрим мусить покористуватися будущий життєписець Шевченка.
А поки що пожадані всякі нові, хоч би й дрібні причинки до життєпису і зрозуміння Шевченка. Один з таких причинків подає власне й видавана д. Ів. Франком «Літературно-наукова бібліотека», котрої 6-та книжечка в сих днях вийшла з друку п[ід] з[аголовком] «Листочки до вінка на могилу Шевченка» і містить три дуже цікаві замітки М. Драгоманова та замітки про Шевченка поляка Бр. Залеського, що з ним знався в неволі над Каспійським морем.
Примітки
Вперше надруковано в журн. «Народ», 1890, № 6, с. 73 – 74, за підписом Редакція.
Подається за першодруком.
«Просвіта» – культурно-освітня громадська організація, заснована 1868 р. у Львові.
«Тов[ариство] імені Шевченка» – Мається на увазі літературне Товариство ім. Т. Шевченка, засноване 1873 р., на основі якого в 1893 р. виникло Наукове товариство ім. Т. Шевченка у Львові.
… видання, що вийшло в Празі 1876 р…. – Йдеться про двотомне видання творів Шевченка «Кобзар. З додатком споминок про Шевченка Костомарова і Микешина. У Празі. 1876». До другого тому цього видання увійшли поеми «Сон», «Кавказ», «Великий льох» та ін., заборонені у Росії.
Огоновський Омелян Михайлович (1833 – 1894) – український літературознавець, професор Львівського університету, голова товариства «Просвіта».
…щоби видання творів українських Шевченка враз із передмовою і увагами критичними містилося в трьох томах. – «Кобзар Тараса Шевченка» був виданий Товариством ім. Шевченка у Львові в чотирьох томах. Т. 1 – 2 були опубліковані 1893 р. із вступною статтею О. Огоновського «Дещо про життя і літературну діяльність Шевченка», 1895 р. вийшов 3-й том, 1898 – 4-й.
Барвінський Олександр Григорович (1847 – 1926) – український громадський діяч та історик літератури.
Коцовський Володимир (літературні псевдоніми Корженко, Голка, 1860 – 1921) – український письменник, літературознавець, педагог. Під час навчання у Львівському університеті (1878 – 1883) близько стояв до І. Франка.
Люїс Джордж-Генрі (1817 – 1878) – англійський письменник, філософ-позитивіст, послідовник Канта. Його книга «Життя Гете» вважалася однією з кращих робіт про Гете і витримала у XIX ст. близько 20 видань німецькою мовою.
Карлейль Томас (1795 – 1881) – англійський письменник, історик, літературознавець і філософ-ідеаліст. Досліджував творчість німецьких письменників («Життя Шіллера», 1825), перекладав їх твори на англійську мову («Вільгельм Мейстер» Гете, 1824). Відома також його «Історія німецької літератури».
Багато важних документів… а навіть його творів («Іван Гус») понищено в часи «гонений»… – На той час поема Шевченка «Єретик» вважалася втраченою. Повний текст її був надрукований лише в 1907 р. Один з автографів поеми після арешту Шевченка в 1847 р. потрапив до III Відділу царської канцелярії. Зараз цей автограф зберігається у відділі рукописів Інституту літератури (ф. 1, № 9).
Чалий Михайло Корнійович (1816 – 1907) – український письменник і педагог, перший біограф Шевченка. Автор книги «Жизнь и произведения Тараса Шевченко». Київ, 1882.
Драгоманов Михайло Петрович (1841 – 1895) – український публіцист, історик, фольклорист, громадський діяч.
Залеський Броніслав (1820 – 1880) – польський історик, художник і політичний діяч. У 1846 р. за зв’язки з польськими таємними революційними гуртками був засланий до Оренбурга рядовим солдатом. Тут у листопаді 1849 р. познайомився з Шевченком.
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1980 р., т. 28, с. 58 – 60.