Бібліографічна рідкість
Іван Франко
В с. Яйківцях Жидачівського пов[іту] найшов я в тамошній церкві при кінці якогось Требника приплетену книжечку зовсім відмінного друку, котра відразу звернула на себе мою увагу. Є се невеличкий друк in folio, зложений з 6 карток, задрукованих цілком, окрім остатньої сторони, що лишилась зовсім порожня. Друковано текст у два стовпці, без кіноварі. На першій стороні над першим стовпцем невеличка заставка з орнаментом, а під нею ось який титул:
Мца априля, въ пєрвый днь. Житїє и жизнь, прєподобныя мтри нашем марїи єгипетьскїя. списано софронїємъ, патрїархомъ ієлимскимъ. блви отче.
Отсе житіє заповнює всю книжечку, що таким способом являється як скінчена цілість. Ані нумерації сторін, ані жадної сигнатури друкарської, яка вказувала б на те, що «житіє» становить відривок із якоїсь більшої цілости, нема.
Книжечка, як сказано, друкована in folio, в два стовпці, повний набір стовпця становить 44 рядки. Черенки майже такі самі, як в звісній Острозькій біблії 1581 року, що також друкована in folio в два стовпці, по 50 рядків у кождому. Ся обставина придає найденій мною книжечці більше значіння. Острозьких друків знаємо досі 22, а то:
1) Псалтир 1580, мала 8-ка (неповний екземпляр є у мене, а азбучний покажчик, долучений до сього видання, є в Святоонуфрейськім василіянськім монастирі у Львові);
2) Біблія 1580 і 1581, in fol[io] (частина – в бібліотеці «Просвіти», цілість – в бібліотеці інституту Ставропігійського);
3) «Хронологія» Андрія Римші, 1581, in fol[io] (текст передрукував Каратаєв – «Описание славянорусских книг», стор. 217 – 219);
4) Посланія патріарха Єремії, коло 1584, in quarto; 5) «О крестном знамении», коло 1584, in quarto;
5) «Ключ Царства Небесного», 1587, in quarto;
7) Исповѣданіе о исхожденіи Св[ятого] Духа, 1588, in octavo;
8) «Книжиця» Василя Суразького, 1588, in octavo;
9) Василія Вел[икого] «Книга о постничестве», 1594, in folio;
10) грамота єрейська єп[ископа] Кирила Терлецького, коло 1587 – 1595, in folio;
11) Обвѣщене князя Конст. Острозького, 1595;
12) «Маргарит» св[ятого] Іоана Златоустого, 1595 або 1596, in quarto;
13) «Апокрисис», 1595, in quarto;
14) «Часослов», 1598, in octavo;
15) «Книжица Острозька» в 10 відділах, 1598, in octavo;
16) Одпис Суразького на лист Потія, 1598, in quarto;
17) «Правило истиннаго живота христіянскаго», 1598, in octavo;
18) «Требник», 1606, in quarto;
19) «Молитвослов», 1606, in quarto;
20) «Лѣкарство на оспалый умыслѣ чоловѣчій», 1607, in quarto;
21) «Часослов», 1612, in octavo;
22) «Часослов», 1612, in oсtavo, відмінне видання від попереднього.
Коли до сих додати ще два видання дерманські, друковані черенками, взятими з друкарні Острозької, а іменно «Октоїх», 1604, in folio і лист Мелетія Пігаса до Потія, друкований 1605 in quarto, то мали б ми 24 друки, що відзначуються характерними острозькими черенками, зладженими, мабуть, по показу і під доглядом знаменитого Івана Федорова, першого руського друкаря.
Житія Марії Єгипетської нема ані в числі тих друків, ані воно не вміщене в жаднім із них так, щоб найдений мною екземпляр міг бути осібною відбиткою того видання. А що острозькі черенки різняться від усіх пізніших і не були уживані в ніяких инших друкарнях, то нам приходиться припустити, що маємо перед собою друк, не звісний досі в бібліографії, який побільшує обсяг нашого знання про витвори тої друкарні, що займає таке видне місце в історії нашого духового розвою.
Щодо самого житія Марії Єгипетської, то варто замітити, що при кінці XVI в. воно було друковане також у Москві яко додаток до «Тріоді» постної 1589 р., де воно находиться на стор, 441 – 459. Хоча се видання було також in folio, то наш екземпляр не може бути відтиском із нього, бо, по опису Каратаева, московське видання друковане без розділу на два стовпці, а на одній стороні вміщено 24 рядки, так що ціла легенда займає там 18 сторін, коли в нашому екземплярі вона вміщена на 11 сторонах. Не знаємо, наскільки вірно передав Каратаєв заголовок московського видання; в усякім разі те, що у нього (стор. 241) Софроній названий патріархом олександрійським, є помилка.
Щодо самої легенди про Марію Єгипетську, додамо ще ось які уваги. В слов’янських рукописах і друках легенда про Марію Єгипетську звісна в двох редакціях; одна та, яку бачимо в нашій книжечці (початок «Тайну цареву добро єсть таити, а дѣла Божія проповѣдати преславно єсть») – вона, мабуть, була друкована також у московській Тріоді 1589 і увійшла в православні Четьї мінеї (московське вид[ання] 1874, апріль, 5 – 15); болгарський текст її, декуди дуже схожий з нашим друком, тільки повкорочуваний, видав із Тиквенського рукопису д. Начов у X томі «Сборника за народни умотворения» (стор. 74 – 87 і уваги стор. 191 – 192).
Друга редакція звісна поки що тільки з одного новоболгарського рукопису XVII або XVIII віку, вивезеного пок[ійним] Григоровичем із Болгарії і описаного д. Мочульським (В. Мочульский, Описание рукописей В. Григоровича, ст, 62); починавсь вона словами: «Голѣмо нѣшо є и добро є, благоловєни хрттїани, поклянїє» і т. д. Ся друга редакція, здається, не була досі друкована.
Текст легенди, надрукований в нашім екземплярі, є також подекуди історико-літературним документом. По деяким язиковим признакам видно, що він не був на Русі перекладаний з грецького, але друкар покористувався старим рукописним, і то південно-слов’янським перекладом. На се наводять мене отсі форми та звороти: собирахусѣ (ст., 2, стовп[ець] 1), де ѣ, поставлене замісто я, стоїть як слід колишнього глаголицького первопису; тако ти Бога, тако ми истина – заклинання, властиві південним слов’янам спеціяльно сербам. Інтересний є натяк на один аполог із звісної повісти про Варлаама і Йоасафа. Готовлячись оповідати Зосимі своє життя, Марія Єгипетська мовить: «Бѣжати имаши от мєнє, такожє кто бѣжить от змїя, нє тєрпя рютїя єго оушима слышати» (ст. 4 стов. 2). В грецькім оригіналі легенди се місце читаємо так: «φεύγης άπ΄ έμοΰ, ώς φεύγη τις άπο όφεως, μη φέρων τοϊς ώοιν, άπερ άτοπα πέπραχα», т[о] зн[ачить] «тікатимеш від мене, як від гадюки, не можучи вислухати вухами всієї тої огиди, якої я наробила». І в Тиквенськім рукописі читаємо: «Бѣжати имаши от мєнє, такожє кто бѣжить от змїє, нє трьпє слышати оушима, тако нєдостоино сотворихь» (Сборника, X, 79). Додаток нашого тексту про «рютіє» змія нагадує звісну «притчу о инорозѣ», вміщену в повісті про Варлаама і Йоасафа, де чоловік утікає перед інорогом «нє тєрпя рютїя єго страшнаго».
Грецький текст нашої легенди враз з латинським перекладом і латинською віршованою переробкою та історико-літературним дослідом виданий ученими бенедиктинами в Acta Sanctorum, Aprilis, tomus I (Antverpiae, 1675), стор. 67 – 90 і Synaxarium (додаток до сього ж тому), стор. XIII – XXI. Порівняння грецького тексту з нашим друком показує, що старослов’янський перекладчик вкорочував грецький текст, відкидаючи його риторичне многословіє, через що фактична сторона оповідання в нашім тексті виступає пластичніше.
Варто зазначити, що вчені видавці «Acta Sanctorum» рішуче відкидають авторство Софронія єрусалимського щодо нашого житія, що мусило за його часу (він умер в р. 638) вже бути написане і популярне. Софроній написав, мабуть, тільки канон тій святій, що опісля ввійшов в покаянний канон св[ятого] Андрія Критського. Житіє Марії Єгипетської написав, мабуть, сам той Зосима, якому вона оповідала його в пустині, або якийсь инший монах по його смерті коло р. 480 (AA. SS. Apr. I, 68 – 69). Варто ще зазначити, що житіє се мусило бути дуже радо читане і у нас на Україні, коли основа його, скомбінована з иншими легендовими оповіданнями, перейшла в уста нашого народу (М. Драгоманов, Малорусские нар[одные] предания и рассказы, 132 – 133, П. Чубинский, Труды, I, 182 – 183).
Не від речі тут буде додати, що на маргінесі нашої книжечки на стор. 8 находиться приписка, мабуть із XVIII віку, ось яка: Prewiliebnemu Semyonowi Prezwyterowi Obłaznickiemu wydaie muy Pozew Jedyn za dwa, żeby stawał na czas doteraznieyszy – очевидно, речення не скінчене. Облазниця, село Жидачівського повіту, близьке Яйковець; очевидно, приписка роблена була в Яйківцях. На остатній, білій стороні книжечки находимо трохи більше приписок, які тут подаємо:
Jesto cnota nad cnotami trzymać ięzyk za zembami .
Хто богат, то всѣмъ брат, А хто ничь не маєт, нѣхто єго не знаєт.
Лучше ми от болю трясевицъ терпѣти, нежели (з) злою жоною на свѣтѣ жити; Бо трясевиця трясет и лишит, а злая жона до смерти голову сушит.
Руські приказки писані курсивом XVIII віку. Внизу якась пізніша рука, з нашого часу, переписала приповідку о злій жоні на незугарний дячківський полуустав і дописала: «Помоцъ моя от Господа», а під тим: «Сину, з млодосцѣ набивай мондросцѣ». Рада непогана, та тільки безграмотно написана.
Примітки
Вперше надруковано у вид.: Записки НТШ, 1895 р., т. 6, кн. 2, с. 1 – 4 (Misc.), за підп.: Др. Ів. Франка.
Подається за першодруком,
Требник – церковна книга, у якій містяться богослужіння і моління, виконувані для окремих осіб чи груп і не пов’язані зі святими місцями та церковним календарем.
…в звісній Острозькій Біблії 1581. – Йдеться про перше друковане повне видання усіх книг Святого Письма, здійснене в Острозі друкарем І. Федоровим, підготоване гуртком при Острозькій школі за сприяння князя Костянтина Острозького.
…в Святоонуфрейськім василіянськім монастирі у Львові… – Йдеться про церкву і монастир св. Онуфрія, що належали до отців василіян у Львові, там була бібліотека з цінними рукописами, василіянський архів та картинна галерея, при монастирі діяла друкарня І. Федорова (1608 – 1616).
…в бібліотеці «Просвіти»… – Йдеться про бібліотеку товариства «Просвіта» у Львові.
…в бібліотеці інституту Ставропігійського… – Бібліотека Ставропігійського інституту у Львові (1788 – 1939) володіла цінними стародруками й рукописами.
…Каратаєв – «Описание славянорусских книг»… – Йдеться про «Описание славяно-русских книг, напечатанных кирилловскими буквами» (1878, 1883) І. П. Каратаєва,
«Ключ Царства Небесного» – полемічний трактат Герасима Смотрицького, надрукований у Львові 1587 р, І. Федоровим.
Василій Великий (Василій Кесарійський; 329 – 379) – кесарійський архієпископ, один із отців церкви, організатор східного чернецтва, проповідник і церковний письменник.
Терлецький Кирило Семенович (? – 1607) – український церковний діяч, єпископ пінський і турівський (з 1572 р.), луцький і острозький (з 1585 р,), один з ініціаторів Берестейської унії (1596).
«Маргарит» св[ятого] Іоанна Златоустого… – збірник «Маргарит» (з грецьк. – перли), складений з проповідей, приписуваних Іоаннові Златоусту. Іоанн Златоуст (Золотоустий; між 344 і 354 – 407) – релігійний письменник і церковний діяч; константинопольський патріарх.
…Октоїх, 1604… – восьмигласник, богослужбова гімнографічна книжка, у якій пісні подавалися на весь тиждень і поділялися за способом співання на вісім голосів. Тут ідеться про видання, здійснене у Дермані 1604 р,
Марія Єгипетська (354 – 431, за іншою версією – VI ст.) – свята, за легендою, була у молодості блудницею (в Александрії), приєдналася до паломників, які йшли в Єрусалим, розкаялася у своїх гріхах, 47 років вела покутне життя без причастя у пустелі за Йорданом, зустріла старця-монаха Зосима, якому розповіла свою історію, висповідалася, прийняла від нього причастя і була ним похована.
Тріодь – книжка-збірка молитов і пісень, складена протягом V – XIV ст. Розрізняють тріодь пісну (молитви й пісні, призначені для виконання протягом Великого посту) та тріодь цвітну (молитви й пісні, що їх належить виконувати під час свят і неділі).
Софроній Єрусалимський (? – 641 чи 644) – релігійний письменник, єрусалимський патріарх від 634 р. Автор багатьох творів, спрямованих проти єретичної течії монофізитів.
Четьї мінеї – збірки житій святих, переказів та повчань, складені за порядком днів кожного місяця. Виникли у Візантії в IX ст., в Україні з’явились в XI ст.
…видав із Тиквенського рукопису д. Начов… – Йдеться про «Тиквешки рукопис» («Тиквенський рукопис»), опублікований в «Сборнике за народни умотворения, наука и книжница» (1892 – 1894, кн. 8 – 10) болгарським культурно-освітнім діячем Н. А. Начовим (1853-1916).
…пок[ійним] Григоровичем… – Йдеться про Віктора Івановича Григоровича (1815 – 1876), російського мовознавця, літературознавця, професора Казанського, Московського та Новоросійського університетів.
Мочульський Василь Миколайович (1856 – 1920) – український та російський історик літератури. Франко згадує книгу В. Мочульського «Описание рукописей В. И. Григоровича» (Одеса, 1890).
…із звісної повісти про Варлаама і Йоасафа. – Йдеться про старохристиянський духовний роман. І. Франко написав докторську дисертацію «”Варлаам та Йоасаф” – старохристиянський духовний роман і його літературна історія» (1904).
Бенедиктини – орден латинських ченців, заснований св. Бенедиктом (480 – 543) з Нурсії в Італії. Від 1893 р. сполучені в одну федерацію. На українські землі бенедиктини прийшли через Польщу.
Олена Луцишин
Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 53, с. 520 – 524.