Вірші Степана Шепедія

Іван Франко

Про Ст. Шепедія [Пишемо «Шепедій», а не «Шепегій» або «Шепегѣ», як підписувався сам покійник, транскрибуючи мадярську писовню Sepegyi, що по-нашому вимовляється «Шепедій». – І[ван] Ф[ранко]] згадав д. В. Коцовський у своїй праці «Життя і значення Маркіяна Шашкевича і в додатку матеріали і замітки до генези русько-народного відродження в Галичині», Львів, 1886, стор. 68.

Про нього оповідав д. Коцовському його шкільний товариш М. Устиянович як про такого, що вже в семінарії духовній знав і співав московські пісні і був завзятим русином. Д[обродієві] Осипові Роздольському маємо подякувати за зібрання поданих далі причинків до життєпису і діяльності Шепедія. Бувши минувшого літа в Лавочнім і Опірці, д. Роздольський найшов у тамошній церкві автографічний список віршів Шепедія, а власне двох його «Історіостихів» на збудування церкви в Опірці в р. 1841 і на вилляння дзвона для тої ж церкви в р. 1855 з доданими до них документами, а також «Пісні во время бездождія», написаної 1862 р.

На просьбу д. Роздольського все те переписано, а виписано надто із Пом’яника лавочанського, зладженого самим Шепедієм, дати про його життя і смерть. Друкуючи ті причинки, задержуємо правопись оригіналу, переміняючи лише кирильські букви, що подекуди приходять.

Друкуючи оті пам’ятки життя і діяльності одного з тихих і не звісних ширшій громаді робітників на ниві народній, ми розуміємо добре, що вони не мають претензії до літературної стійності. Мова у Шепедія – старомодна мішанина церковщини з бойківським діалектом, віршування примітивне, поетичного дару нема ніякого. Та проте годі заперечити, що отсі варварські вірші роблять певне, і то дуже симпатичне, враження. Вони малюють нам чоловіка, і се їх головна стійність; малюють священика старої дати, простого, близького до природи і до тих простих людей, серед яких він жиє. З тих його розмов з селянами, з тих нарад з ними, з тих теплих характеристик поодиноких селянських фігур, як ось теслі Билня, дзвонаря Мартина Станькова і ин., бачимо виразно, як близьким до народу був тоді священик в тих далеких горах. Не дурно люди з гарячою симпатією згадують і досі про таких священиків.

«Історіостих» Шепедія цікавий ще й з іншого погляду – як культурно-історичний образок тих заходів і змагань, якими здвигалися у нас по селах церкви і виливалися дзвони. Тепер такі процедури і такі постаті, як Билень і Станкевич чи Станьків, перейшли переважно в обсяг традиції; конкуренція церковна управильнена осібним законом, само будування церкви йде по плану, зладженому фаховим будівничим (звичайно, шаблоново) і громада, крім достарчення грошей, не має майже ніякої інгеренції; дзвони ллються в фабриках за угоджену ціну. Оповідання Шепедія зберегло нам живий, щирим теплом надиханий образок давніх порядків.

Примітки

Вперше надруковано у вид.: ЗНТШ. – 1896. – Т. 2. – Кн. 3. – С. 2 – 14 (Misc.), за підп.: Др. Ів. Франко. Ця стаття є передмовою до Франкової публікації віршів С. Шепедія, умішених на с. 3 – 14.

Подається за першодруком.

Шепедій (Шепега) Степан (1807 – 1877) – священик, парох с. Лавочне, викладав у школі читання, письмо, лічбу, церковним спів. Його зусиллями збудували нову церкву в с. Опірці. Автор двох «історіостихів» на честь будівництва церкви в с. Опірці (1841) та вилиття дзвона до неї (1855), «Пісні во время бездождія» (1862).

Роздольський Осип Іванович (1872 – 1945) – український фольклорист, філолог-класик і перекладач.

Лавочне – тепер с. Сколівського району Львівської обл., розташоване на річці Лавочна.

Опорець – тепер с. Сколівського району Львівської обл., розташоване на річці Опір.

Билень Михайло (1768 – 1844) – український будівничий, представник бойківської архітектурної школи, спорудив десять церков, останню – Воздвиженську (1842 – 1844) в Опірці.

Олена Луцишин

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2010 р., т. 54, с. 14 – 16.