Із поетичної спадщини Василя Мови (В. Лиманського)
Іван Франко
Покійний Василь Мова (Лиманський), що вмер 1891 р., звісний у нас як автор не многих, але замітних і змістом, і формою поезій, що друкувалися в давній «Правді», «Світі», «Ділі», а особливо в «Зорі» вже по його смерті. Се один із тих наших літературних діячів, котрим теперішнє положення української справи і українського слова в Росії хоч і не вистудило серця і не витрутило пера з руки, та проте відібрало можність дати свою працю на користь загалові і дізнавати собі від того загалу чи осуду, чи заохоти до дальшої праці.
Як Руданський, працював і Мова на ниві українського слова потай, публікував за життя дуже мало, не бажаючи, видно, друкуватись за границею, а не знаходячи собі ласки у російської цензури, до котрої кілька разів подавав свої українські писання, та все без щастя. Тільки по його смерті українська публіка дізналася про досить показну літературну спадщину сього писателя (див.: «Зоря», 1892, стор. 199).
На жаль, тодішні обіцянки, що свояки й знайомі приступлять до опублікування сеї спадщини, досі не сповнені. До Галичини прислано, здається, тільки збірку поезій, переписану різними, декуди дуже нетямущими руками, п[ід] з[аголовком] «Проліски», віршовані твори Вас. Сем. Лиманського з 1863 по 1888 рік» і драму «Старе гніздо і молоді птахи». Із «Пролісків» опублікував більшу частину поменших творів В. Лукич у «Зорі», розуміється, крім тих, що були друковані вже давніше. Ось зміст сеї збірки:
1. Слово до громади, писане невідомо ким.
2. Троїсте кохання, пісні про кохання, зраду та зваду. Поема написана уперше в Харкові 1863 р. та перероблена, як дізнаємося з авторової замітки, в 1878 р.
3. «Ткачиха», поема з датою: Люботин, Харківської губ[ернії], 1866 р., та пізніше також перероблена.
4. Переклади з «Слова о полку Ігоря» (п’ять розділів, починаючи з «Тужби Ярославни») з датою: Харків, 1866 – 1867 (друковано в «Зорі» 1893 р.).
5. «Самотні пісні і думи», цикл дрібніших ліричних творів. Тут є:
а) «На прощання з Україною» («Ой вийду я в чисте поле, на могилі стану»), з датою 1869 р.;
б) «Під стріхою убогою живе дівка красна» (чотири куплети, без дати; друковано з датою 1868 р. з пропуском двох останніх рядків у «Луні» (ч. 1, Київ, 1881, стор. 55);
в) «Три деревини» (без дати, друковано в «Світі» 1882 р.);
г) «Козачий кістяк» (з р. 1875, друковано тоді ж у «Правді»);
д) «Буря виє, вітер свище» (з р. 1876, друк[овано] в «Світі»);
є) «Не пустуй, моя голубко» (з р. 1876);
ж) «Думи заслання» (з р. 1865 і 1877, друк[овано] в «Зорі» 1896);
з) «На Дніпрі», частина великої поеми «Дніпрянські думи», про котру говорить упорядник рукопису:
«Твір зістався невиправленим ні щодо змісту, ні щодо форми. Ганьба шляхетсько-польської і деспотично-московської державності, докори на обидва боки за історичні кривди і протести проти польської і московської зажерливості на духову самостійність українського народу, все те зробило сей твір зовсім недогідним до друку як по сей, так і по той бік (?) кордону через те знеохотило до належитої виправки вірша».
и) «На балу» (без дати, друковано в «зорі» 1894 р.);
і) «На прогулянці» (з датою: Єйськ, 1880 р., друковано в «Зорі» 1896 р.);
к) «Під хатою» (Єйськ, 1878 – 89 р.);
л) «Напровесні» (з датою: 1882 – 90 р.);
м) «У роковини смерті Т. Шевченка» (з д[атою]: 26 февр[аля] 1884 р., друковано в «Зорі» 1895 р. і «Ділі» 1886 р.);
н) «Заповіт засланця» (Катеринодар, 1890 р., друковано в «зорі» 1893 р.);
о) «Гук до товариства молодечого віку» (Катеринодар, 1886 – 90 р., друковано в «Зорі» 1895 р.);
п) «До земляків-роботяг» (Усть-Лаба, 1873 р.);
p) «M. П. Старицькому» (Єйськ, 1882 р., друк[овано] в «Зорі» 1892 р.);
с) «Ол. Як. Кониському на 25-літній ювілей літерацької діяльності його» (Єйськ, 1885 р., друк[овано] в «Зорі» 1891 р.);
т) «До Ол[ени] Пч[ілки]» (Катеринодар, 1886 р.);
5. Твори соціально-побутового змісту. Сюди мала увійти поема «Ткачиха», подана в збірці на другім місці, і далі «На степи, пісні про долю переселенців», з датою: Єйськ, 1883 р.
6. «Надколисна пісня», написана в липні 1883 р.
7. «Гарно співаєш ти, люба дівчино» (без дати). Два перші куплети сеї пісні були надруковані в «зорі» 1895 р. п[ід] заголовком «Домашній співачці»; пісня має 4 куплети.
8. «Ой не плач, не плач, дівчино» (без дати).
9. «Ой чия то панночка співає» (без дати).
10. «До альбому Хр. Д. А.» (без дати).
11. Переклади з Лермонтова («Ой вийду уночі я на дорогу», «Скелюган і хмара», «Гірські верховини», «Мовби надгрібник занедбаний».
Ось і вся поетична спадщина Лиманського, уміщена в збірочці «Проліски». Ті твори неоднакової вартості, та всі вони свідчать про неабиякий талант, визначаються не раз свіжими малюнками, схопленими з життя, і смілою думкою, котра іноді навіть заглушує голос чуття і творчої фантазії. Покійний Мова довгі літа займався складанням українського словника, – от тим-то і в його віршах не раз видно любителя народних діалектів, стрічаються неологізми та сплутані звороти. Віршова форма дається йому нелегко, і він звичайно довго та вперто мусив боротися з нею, переробляючи та виправляючи свої твори по кілька разів. Друкуючи сим разом поемку «На степи», ми висловлюємо бажання, щоб якнайшвидше видано всю збірку віршів В. Мови окремою книжкою.
Примітки
Вперше надруковано в журн. «Літературно-науковий вісник», 1899, т. VI, кн. 6, с. 247 – 249, як преамбулу до публікації поеми В. Мови «На степи».
Подається за першодруком.
«Правда» – літературно-науковий і політичний журнал. Виходив у Львові (з перервами) у 1867 – 1897 рр.
«Світ» – літературно-науковий і політичний журнал, виходив у Львові в 1881 – 1882 рр.
Тільки по його смерті українська публіка дізналася про досить показну літературну спадщину сього писателя… – Йдеться про статтю «Літературна спадщина після В. Мови». – «Зоря», 1892, № 10, 15 (27) травня, с 199, за підписом М. К. (Михайло Комаров).
Лукич Василь (літературний псевдонім Левицького Володимира Лукича, 1856 – 1938) – український літературно-громадський діяч, видавець.
«Луна» – літературний альманах, виданий 1881 р. у Києві.
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 31, с. 417 – 419.